Терпіти не можна заборонити

Законопроєкт 8371 ставить кому після "не можна". До яких наслідків це призведе, якщо закон ухвалять в тому вигляді, в якому його рекомендовано до другого читання?

Одразу скажу, чого точно не станеться. Не буде такого, що УПЦ, під тиском цього закону, остаточно і по-справжньому (а не "для видимості", як зараз) розірве стосунки з РПЦ. Адже після такого кроку для УПЦ буде лише два варіанти й обидва категорично для неї неприйнятні:

1. Відірватися від РПЦ і приєднатися до ПЦУ. Це неприйнятно для більшості священства УПЦ, бо для них це "втрата обличчя": приєднатися до тих, кого роками проклинали, і не між собою, а звертаючись до пастви. Ну от як це — вийде священник до своєї пастви й скаже: "Пробачте мені, люди добрі! Я вам роками брехав, що ПЦУ — безблагодатна і неканонічна церква, тобто насправді взагалі ніяка не церква, а тепер визнаю, що це все була брехня і закликаю вас приєднатися до цієї самої ПЦУ!"? В індивідуальному порядку деякі священники УПЦ до цього "дозрівають", але інституціонально (для керівництва УПЦ) та для більшості священства УПЦ таке неможливо.

2. Відірватися від РПЦ і не приєднатися до ПЦУ. Це ще більше неприйнятно, бо з погляду канонічного православ'я це означає втрату вже не просто обличчя, а й благодаті та власне статусу церкви. Це перехід в "розкол", і УПЦ в такому разі буде вже не церква, а те, що грецькою називають παρασυναγωγή (буквально, "зібрання поряд"), а російською, ще жорсткіше, "самочинное зборище". Тобто те, чим, з канонічної точки зору, була "УПЦ КП" до отримання Томоса.

Читайте також: Слід гарантувати Україні справжню духовну незалежність

Тому УПЦ як інституція ні того, ні того, гарантовано не зробить.

Відповідно, у разі прийняття законопроєкту в його нинішньому вигляді є, знову-таки, лише два варіанти, залежно від того, чи такий закон (1) буде активно виконуватися, або (2) не буде активно виконуватися.

Якщо не буде активно виконуватися — це дещо зменшить гостроту ситуації, бо розділить тиск на два напрями: держава буде тиснути на УПЦ (проте не поспішаючи з радикальними діями, передбачених законопроєктом), а частина політикуму та суспільства буде тиснути на державу. Можна очікувати, що цей тиск дещо активізує ситуації "переходу в ПЦУ" на рівні окремих парафій. Але ця ситуація досить нестабільна і вибухонебезпечна.

Якщо буде активно виконуватися, наслідки будуть двоякими. З одного боку, це ще більше активізує ситуації "переходу в ПЦУ" на рівні окремих парафій. З іншого боку, УПЦ в особі всіх, хто відмовиться від такого переходу, доволі швидко залишиться без майна, без можливості здійснювати правочини тощо, тобто перейде в статус "гнаної церкви"... дуже комфортний для російської пропаганди, а також для частини вірян УПЦ, які стануть "страждальцями за істинну віру". Багато кого в Україні це потішить як акт справедливої помсти (з УГКЦ колись Москва вчинила приблизно так само), багато кого подалі від України це засмутить (при тому, що розібратися в ситуації докладніше в них не буде жодних шансів). Звісно, ієрархія УПЦ буде жорстко й агресивно чинити опір, бо опиниться в становищі щура, якого загнано в глухий кут і який тепер вже бореться за саме своє виживання.

Ось і думайте, де ставити кому.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.