Тези про російський імперіалізм

1. Росія як країна не є унікальною. Звісно, як кожна інша, вона є по-своєму особливою, але вона не одна така виняткова у світі. Намагання представити Росію унікальною врешті-решт веде до виправдання її дії через посилання на унікальність її становища. Те саме стосується і російського імперіалізму – він по-своєму особливий, але не унікальний. 

2. Існують три головні типи імперій: сухопутні осілі, сухопутні кочові та морські. Осілі були історично першими та зберігають першість за кількістю прикладів – від імперії Саргона через Ассирійську і Перську до Римської, всі китайські, імперію Тимура, Османську і Сефевідську, Ацтекську та Інкську, включаючи Габсбурзьку та німецькі аж до Третього Райху. Всі російські імперії, зокрема совітська, належать до цього типу.

3. Західна академія (не кажучи вже про політику та публіцистику) переважно неправильно оцінювала російський імперіалізм (за кількома важливими винятками). На це є чотири причини. 

Читайте також: Російський імперіалізм: завоювання не лише земель, але й людей

• По-перше, Захід був аж занадто зациклений на собі та своїх морських імперіях, а вони попри розміри, є винятками, а не правилом імперіалізму. Спочатку захоплення тягарем білої людини, а потім нищівна самокритика (від скасування курсів західної цивілізації у вишах у 80-х до БЛМ) перешкоджали аналізу незахідного імперіалізму, який є головним його різновидом. Пристрасті навколо деколонізації та расизму майже унеможливили академічну критику сухопутного корінного американського, африканського та євразійського імперіалізму, зокрема і російського.
• По-друге, західна академія переважно порівнювала Росію із західними ж морськими імперіями, до яких звикла, замість того, щоб порівнювати її з типологічно ближчими азійськими імперіями (знаю лише кілька винятків). Оскільки такі порівняння показували більше відмінного, ніж подібного, російський випадок часто виключали з поняття імперіалізму. Це не означає, що ці порівняння геть неправильні, вони теж потрібні. Але подібне варто порівнювати передовсім з подібним.
• По-третє, значна частина росієзнавців та совітологів походили з самої Росії або виховувалися у професорів-емігрантів, а тому західна академія часто дивиться на підкорені Росією народи винятково російськими очима (і на Україну теж). Не варто скидати з рахунку і щире захоплення американців та європейців російською культурою, що впливало на їхнє поблажливе ставлення до російської держави.
• По-четверте, іноді мав місце підкуп західних академіків напряму російськими грошима або привілеями доступу до архівів.

Читайте також: Демонтувати Україну і захопити Одесу. Які справжні наміри Росії?

4. Якщо застосувати правильне визначення російського імперіалізму як сухопутного осілого і правильно порівняти Росію з Німеччиною — Туреччиною — Китаєм (а вже потім з Францією та Монголією), то можна дійти кількох правильних висновків: а) що Росія була типовою імперією (СРСР був нетиповою, але імперією), б) що Росія досі залишається імперією та загрожує світу.

5. Сказане вище не означає, що російський імперіалізм не мав власної специфіки. Очевидно мав, але лише тою мірою, в якій кожен інший імперіалізм мав свою власну специфіку. Таким чином, завдання дослідника полягає в тому, щоб знайти баланс між типовими причинами, практиками та наслідками російського імперіалізму як кожного іншого імперіалізму та специфічними рисами російського імперіалізму саме як російського. Це вимагає просто надлюдських зусиль, адже передбачає дослідження не лише російського, а й світового імперіалізму, а також антиімперської історії поневолених Росією народів – бо що можна знати про Росію, якщо знати лише Росію? Але іншого шляху отримати правильні відповіді просто не існує.

Джерело

Про автора: Сергій Громенко, журналіст, експерт з безпекових питань

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.