Але два роки тому, вже під час повномасштабного вторгнення, у квітні 2022 року пані Линів потрапляє в перший із низки скандалів, коли готувала у Teatro Comunale Bologna прем'єру опери Петра Чайковського "Іоланта" російською мовою та за участі російських виконавців і музикантів. І хоча тоді диригентка скасувала свою участь, нині знову повернулася до російської "немаргінальної" культури. Цього разу вона працює не просто над постановкою опери Чайковського, а ще й за твором російського класика Олександра Пушкіна "Євгеній Онєгін" у Саксонській державній опері Дрездена. Ага, забув додати: показ твору відбудеться російською мовою.
Людина, яку обурювала маргіналізація української культури, останнім часом заплуталася між трьома соснами. Адже ще місяць тому Оксана Линів відмовилася виступати на одній сцені віденського Бургтеатру із грецько-російським диригентом Теодором Курентзісом. Але раніше з`явилася на публіці у футболці із принтом "Сила Вагнера", що виглядало підтримкою російської ПВК Вагнера. Принаймні користувачі соцмереж сприйняли це саме так, тож диригентка видалила фото. А зараз вона заявила, що твори Чайковського, Прокофʼєва, Шостаковича та Рахманінова належать до обовʼязкового репертуару кожного диригента, чия карʼєра розвивається на інтернаціональному рівні. Як це в розумінні пані Линів корелюється з прагненням вивести українську культуру з маргінесів – невідомо.
Читайте також: Заробляти в Росії чи не заробляти в Україні: сьогодні в митців такого вибору вже немає
Подібна поведінка в координатах соцмереж отримує вирок зрадницької. Отже, Оксана Линів в очах активної патріотичної громади – зрадниця, поки не доведе зворотне та не перегляне свою позицію.
Тим часом серед українських артисток знайдена ще одна зрадниця: така собі Наталя Бучинська, колись наймолодша народна артистка України. Але знана пані Бучинська не лише цим. Її та про неї давно не було чути, і раптом вона нагадує про себе концертом у київському Жовтневому палаці. А їй тут же нагадали про концерти на підтримку Антимайдану та дружбу з Партією регіонів. Що, погодьтеся, саме по собі є зрадою.
Цікаво, що і Оксана Линів, і Наталя Бучинська – вихідці зі Львівщини й Тернопільщини відповідно. Походження додає зрадницькій поведінці ще більше темних кольорів, адже Західна Україна за замовчуванням є втіленням патріотизму. Принаймні, така думка поширена й популярна.
Існує два різновиди зради: зрада свого народу і зрада своєї держави. Різниця є. У першому випадку маємо приклади згаданих вище артистів, і до них слід додати співачку Світлану Лободу. Вони й подібні до них не відмовляються від українського громадянства, проте щиро не розуміють, за що їм прилітає в тих-таки соцмережах.
Ну, заробляла Бучинська на Антимайдані. Ну, виступала Лобода в Росії, заробляючи там. Ну, готує Линів у Австрії виставу за творами російських класиків, ще й російською мовою. Нічого особистого, лише бізнес, вони й надалі просторікують про свою любов до України й навіть наголошують на тому, що десь помилялися, тепер їх треба пробачити.
Можливо, за інших обставин їм та подібним до них справді багато чого списали б з рахунків. Але масштабне вторгнення Росії та щоденні новини про загиблих українців на фронті та в умовному тилу загострили як увагу небайдужих, так і задавнену проблему багатьох причетних до культури, мистецтва й шоубізнесу. Не визначився зі ставленням до Пушкіна та Чайковського – зрадник. Підтримував тих, хто приніс в Україну війну – зрадник. Гастролював у Росії, навідався в окуповані Крим та Донбас – зрадник. Проте з позначкою: зрадник свого народу. Тих співгромадян, які не просто вірили в тебе, а й платили свої гроші за квитки на твої концерти.
Читайте також: Чому "какая разница" підіймає голову у воюючій країні
Державна зрада – зовсім інше. Це свідома зміна громадянства на російське та отримання російського паспорта. Тут у перших рядах співачка Таїсія Повалій, яка колись мала напівофіційний титул "золотий голос України" та цілком собі офіційний членський квиток Партії регіонів. Нині в неї теж офіційне російське громадянство, чим вона хизується. Трохи раніше аналогічним громадянством похвалився експродюсер Юрій Бардаш, який і до масштабного вторгнення не приховував проросійських настроїв. Отримати російський паспорт має намір і співачка Ані Лорак, ця взагалі перебралася до Москви десять років тому.
На відміну від згаданих раніше колег, ці троє вже давно визначилися й чудово розуміють, що роблять. Тому й відповідальність інша. Їм просто нема дороги назад. Як то кажуть, відступати нема куди, Москва позаду.
Проте є одна обставина: саме про державних зрадників не варто взагалі говорити й не слід їх обговорювати. Забагато честі – приділяти їм стільки уваги, скільки приділяють ЗМІ та соціальні мережі. До них треба ставитися, як до російських артистів, – ніяк, адже ті нічого не вирішують.
Про це, зокрема, говорить Тарас Тополя, фронтмен гурту "Антитіла". Не має значення їхнє ставлення до війни. Хоч підтримав, хоч засудив, хоч мовчить і тихо сопе у дві дірки, декларуючи себе в стилі "хай буде мир, я за все хороше проти всього поганого". Є інша стала звичка українців – після чергових російських обстрілів жертвувати гроші на ЗСУ чи корисні волонтерські ініціативи. За аналогією: дізнався про чергового зрадника – напиши чи розкажи в інший спосіб про чергового українського героя. Поширення подібної інформації значно корисніше, ніж копирсатися в зрадах зрадників. Адже в такий спосіб українці не втрачатимуть віри в себе.
Гаразд, а що робити з Оксаною Линів та подібними до неї, хто досі не готовий відмовитися від російського продукту та вважає російську культурну спадщину чимось цінним для себе й значущим для світу? Або з тими, хто не розуміє, чому навіть через десять років їм "прилітає" за дружбу з Партією регіонів, російські гастролі чи просто російську мову в публічному просторі. Тут простіше. Ігнорувати не слід. Варто всіма можливими й доступними засобами змушувати таких "напівзрадників" чи "недозрадників" виправдовуватися за скоєне. На цій території вони слабкі. І якщо захочуть стати сильнішими, ревізію поглядів проведуть. Не захочуть – доведеться ставати поруч із Повалій. Третього не дано, війна, на жаль, чорно-біла.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.