Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу. Тож подумайте:

Гітлер заперечував легітимність Чехословацької держави. Як канцлер Німеччини, він систематично заперечував, що вона має право на існування. Хоча її лідери були обрані демократичним шляхом, він стверджував, що вони не мають права керувати. Оскільки населення країни розмовляло різними мовами, він стверджував, що не існує такого поняття, як чехословацькі громадяни. Гітлер стверджував, що сама Чехословаччина була штучною, результатом історичного повороту, який ніколи не мав статися – врегулювання після Першої світової війни. Він стверджував, що існування національної меншини дає йому право втручатися в чехословацьку політику. У травні 1938 року він наказав своїй армії готуватися до швидкого нападу на Чехословаччину. Він також активізував своїх агентів усередині країни. 12 вересня Гітлер виголосив перед німцями запальну промову про цілком вигадане винищення німецької меншини в Чехословаччині. 

Ми знаємо, що було далі: Велика Британія і Франція разом з Німеччиною та Італією вирішили в Мюнхені 30 вересня, що Чехословаччина повинна поступитися Німеччині критично важливими прикордонними територіями. Це були найбільш обороноздатні частини країни. Чехословацькі лідери, незважаючи на те, що з ними не радилися, вирішили прийняти розділ своєї країни.

Читайте також: Мюнхенська конференція небезпеки

<…>

Звичайно, ми не можемо розповісти в деталях, що могло б статися. Однак, якби Чехословаччина чинила опір, ми можемо бути цілком упевнені, що Другої світової війни не було б, принаймні такої, яку пережила Європа починаючи з вересня 1939 року.

Війна проти Чехословаччини в 1938 році дійсно була б важкою для німців. Гітлер не блефував, але його армія не була готова. Розподіл Чехословаччини без бою значно полегшив йому завдання. Коли Німеччина вторглася до Польщі у вересні 1939 року, вона використовувала неушкоджені чехословацькі танки та інше чехословацьке озброєння. Гітлер також контролював чехословацькі економічні та людські ресурси. Якби Чехословаччина чинила опір, цього б не сталося. Навіть якщо припустити, що Чехословаччина врешті-решт була б розгромлена Німеччиною, Німеччина не змогла б так швидко напасти на Польщу. Крім того, коли Німеччина вторглася до Польщі у вересні 1939 року, вона залежала від свого союзу з СРСР, скріпленого в серпні угодами, відомими як Пакт Молотова - Ріббентропа. Якби Чехословаччина чинила опір, Радянському Союзу було б набагато важче обрати цю найактивнішу форму умиротворення нацистів. Неясно, чи наважилася б Німеччина взагалі вторгнутися в Польщу без радянської підтримки.

Тож видається розумним припустити, що Німеччина була б, щонайменше, пригальмована і позбавлена престижу та впевненості в собі, які з'явилися після блискавичних перемог над Польщею у 1939 році, а потім над Францією у 1940 році. Чехословацький опір зробив би умиротворення Гітлера, яке до того часу було основним напрямком європейської політики, майже неможливим.

Тепер давайте розглянемо деякі глибші подібності між 1938 і 2022 роками. Збіг двох зустрічей у Мюнхені є частиною двох довших історій, до жаху схожих між собою.

Читайте також: Європейські лідери шоковані: Макрон скликає надзвичайний саміт у Парижі

Путін заперечував легітимність української держави. Хоча її лідери були обрані демократичним шляхом, він стверджував, що вони не мають права керувати. Оскільки її народ розмовляє різними мовами, він стверджував, що не існує такого поняття, як спільнота українських громадян. Гітлер [так в оригіналі, має бути Путін - С.Г.] стверджував, що сама Україна є штучною, результатом історичного повороту, який ніколи не мав статися, – розпаду Радянського Союзу. Він стверджував, що існування національної меншини дає йому право втручатися в українську політику. У якийсь момент у 2021 році він наказав своїй армії готуватися до швидкого удару по Україні. Він також активізував своїх агентів усередині країни. У низці промов у грудні того ж року Путін назвав приводи для майбутнього вторгнення в Україну.

Тут хронологія подій повертається в інший бік. На початку 2022 року сталося те, чого мало хто очікував за межами України.

Українські лідери вирішили чинити опір. Хоча загалом очікувалося, що президент Зеленський втече до іноземної столиці і сформує уряд у вигнанні, він залишився в Києві. Його позиція була сильнішою, ніж могло видатися. 

Хоча Україна була новою державою і маловідомою для європейських держав, вона була демократією та індустріальною державою. Вона мала одну з найкращих збройових індустрій в Європі, а її командування мало план, як дозволити російським військам проникнути всередину, а потім оточити і знищити їх. Хоча мудрі голови в Москві та Вашингтоні очікували, що росіяни дійдуть до Києва за три дні, насправді росіяни зазнали поразки під Харковом і Києвом, хоча й здобули значні успіхи на південному сході. До кінця 2022 року Україна повернула собі близько половини територій, які Росія захопила в перші тижні війни. Європейська громадська думка розвернулася проти агресорів. Умиротворення Росії стало складним. Росія була змушена перекинути війська з інших регіонів, а потім звернутися по допомогу до Китаю, Ірану та Північної Кореї.

Цього разу без курсиву: саме так все і сталося. І ці події дають нам відчуття того, що ми можемо втратити.

Через три роки результат війни залишається невизначеним. Безсумнівним є те, що не розпочалася більш масштабна війна. Україна знищила значну частину російських збройних сил і відвела російські війська від кордонів НАТО. З певною допомогою союзників вона, по суті, виконує всю місію НАТО власними збройними силами і без членства в НАТО. Непрямим, але значущим чином Україна сприяла падінню Асада в Сирії, відволікаючи російські військово-повітряні сили та інші війська.

Україна також, чинячи опір, зробила менш імовірними інші агресивні війни. Хоча це залишилося майже непоміченим, українці також стримали ядерне розповсюдження. Росія використовувала ядерний блеф протягом усієї війни. Ігноруючи його та чинячи опір звичайному вторгненню за допомогою звичайних засобів, Україна продемонструвала світові, що ядерна зброя не потрібна для того, щоб протистояти ядерній державі. Це, як і багато іншого, залежало від подальшої здатності України воювати.

Читайте також: Змагання між США та ЄС за те, хто більше допоможе Україні, є для нас ідеальним

Хоча ніколи не можна бути впевненим, куди саме веде контрфактичний приклад, події в Чехословаччині в 1938 році допомагають прояснити ставки війни в Україні. У першому випадку хронологія призвела до світової війни, оскільки непотрібні поступки Гітлеру створили можливості, яких він не мав би в іншому випадку. Чехословаки, звісно, не були головними винуватцями. Якби Британія і Франція не приєдналися до Італії та Німеччини в Мюнхенській угоді, Чехословаччині було б набагато легше чинити опір. На мою думку, Чехословаччина все одно могла б це зробити і таким чином запобігти світовій війні. Але важливо розуміти, що великі держави також несуть відповідальність.

Якби Чехословаччина діяла, щоб запобігти світовій війні, дуже малоймовірно, що чиясь уява зайшла б так далеко. Навряд чи хтось дякував би чехословакам за те, що вони запобігли тому, чого не сталося. Історія натомість знала б Судетську війну, або Центральноєвропейську війну, або щось подібне. Про це варто пам'ятати. Ми не цінуємо того, чому запобігли українці. Нам бракує уяви, або, можливо, великодушності, необхідної для того, щоб побачити наші власні інтереси.

Ніхто з верхів Маска - Трампа, я припускаю, не замислюється над тим, що сталося б, якби Україна не чинила опору, або що станеться, якщо американська політика унеможливить цей опір. З якихось причин більшість високопосадовців в адміністрації Трампа зайняли позицію, яка нагадує російський погляд на війну. Але Росія може перемогти лише в тому випадку, якщо її умиротворити, тобто допомогти їй. За три роки американці, здається, поспішають до Мюнхена, щоб заспокоїти агресора. (За винятком держсекретаря Марко Рубіо, літак якого, як повідомляється, мав механічну несправність).

Один із способів розглянути поточний стан подій такий: українці тримають нас у своєрідному підвішеному 1938 році, який триває вже три роки. 1938 рік був далеким від ідеалу, але він був набагато кращим, ніж 1939 рік і світова війна. Своїм опором, по суті самотужки, українці створили часову лінію, якої інакше не існувало б. Решта з нас, хоч і живе в цьому часі, мало чим на нього заслужили.

Якими б не були інші мотиви адміністрації Трампа в умиротворенні Росії, цей брак вдячності є одним з них. Сам Трамп, його віце-президент, людина, яка має владу (Маск), і їхнє оточення загалом схильні ставитися до України як до певного подразника, як до проблеми, а не як до рішення. Вони дуже далекі від розуміння того, що Україна стримує хаос і війну далеко за межами своїх кордонів. Або, можливо, в деяких випадках вони звинувачують Україну саме в цьому досягненні, тому що вони хочуть війни і хаосу.

Читайте також: Трамп прийде — порядок наведе

Хай там як, політика Трампа, принаймні в останні кілька днів, була гонкою на умиротворення. Він намагався провести нормальною розмову з Путіним. Його адміністрація публічно заявила, що має робити Україна. І, знову ж таки, якими б не були мотиви, операційна логіка полягає в умиротворенні: передача території агресору, зменшення суверенітету країни, на яку напали.

Історія може допомогти нам запам'ятати певні закономірності причинно-наслідкових зв'язків. Вона також може, що, можливо, важливіше, нагадати нам, що багато речей є можливими, включно з тими, які, на краще чи на гірше, насправді не відбулися. Від рішень кількох людей у критичний момент може залежати перехід від одного ланцюга подій до іншого.

Американські та російські переговірники в Мюнхені не помітили жодної іронії. Російських дипломатів навчили вірити, що 1938 рік був спрямований проти Радянського Союзу, а отже, що саме вони були справжніми жертвами – а це, в принципі, і є путінською інтерпретацією історії в цілому. Люди, які інструктували американську команду, навряд чи знають, що сталося в Мюнхені у вересні 1938 року, хай як сумно це констатувати.

Але не потрібна ані іронія, ані навіть історія, щоб побачити логічну проблему умиротворення Путіна зараз.

Росія – агресор. Росія відкрито заявляє, що її військові цілі виходять далеко за межі того, чого вона досягла зараз. Росія зацікавлена в паузі у війні, тому що її справи йдуть погано і тому що її лідери небезпідставно вважають, що припинення вогню покладе край підтримці України з боку США, відволіче європейців і ускладнить Україні мобілізацію населення і ресурсів для подальшого російського удару. Росія також, природно, зацікавлена в тому, щоб американські лідери умовно передали їй українську територію, в тому числі й ту, яку вона навіть не окупує. Це створює прецедент того, що міжнародне право не має значення та/або що Україна не є легітимною державою, захищеною таким правом.

Умиротворення Росії, якщо воно призведе до її перемоги зараз чи пізніше, цілком може створити умови для світової війни. 

Росія, яка знищує Україну фактично за американської допомоги, була б зовсім іншою країною. Українські ресурси, як і ресурси Чехословаччини в 1938 році, зробили б агресора набагато сильнішою потугою. Це незручний момент, але його треба враховувати. Україна має найкращу армію в Європі, найбільш загартовану в боях. Це єдина країна на Заході, яка вела велику війну в цьому десятилітті. Вона впроваджує інновації швидше, ніж інші можуть скопіювати. Все це, і сільське господарство, і корисні копалини, і порти, може бути втрачене на користь Росії. І тоді, звісно, через деякий час Європа зіткнеться з набагато потужнішою країною, створеною для війни, з лідерами, які вірять, що війна працює.

Перемога Росії, особливо за сприяння американської дипломатії, відкриває шлях не лише для подальшої російської агресії в Європі, але й для загарбницьких війн скрізь. Вона також майже напевно означає поширення ядерної зброї, оскільки майбутні агресори і ті, хто їх боїться, засвоять урок, що ядерна зброя необхідна.

Російсько-українська війна жахлива, і вона повинна бути припинена. Але умиротворення – це очевидний короткий шлях, який веде до більш тривалого і кривавого конфлікту. Було б не так складно, принаймні в нормальних умовах, застосувати американську силу, щоб покласти край війні Росії в Україні. Логіка проста: ускладнити ситуацію для Росії та полегшити її для України.

Наразі американська політика є протилежною.

Маск-Трамп ускладнює життя українців, щоб утримати нас у нашому розширеному 1938 році. Звісно, це не означає, що американська політика буде послідовною, не кажучи вже про її успіх. Війна фактично не може бути зупинена без участі України та Європи. Прагнення до швидкого врегулювання, скоріш за все, призведе до несподіваних наслідків, на які американцям, скоріш за все, не вистачить терпіння. Прагнення до швидкої угоди призводить до поспіху, який випускає з поля зору важливі аспекти проблеми.

<…>

Але хай там як, першим американським кроком за президентства Маска-Трампа було схвалення умиротворення. Свідомо чи ні - я не беруся судити про це, цей вибір підштовхує нас ще на крок до 1939 року.

*Переклад з англійської Сергія Громенка

Джерело

Про автора. Тімоті Снайдер, історик, професор Єльського університету

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.