Європейські лідери шоковані: Макрон скликає надзвичайний саміт у Парижі

Учасники цього саміту мають обговорити, як вони будуть допомагати Україні на тлі поглядів президента Сполучених Штатів Дональда Трампа щодо можливого припинення російсько-української війни. 

Яку позицію європейські країни будуть займати щодо членства України в НАТО, і якими мають бути гарантії безпеки для України, або з урахуванням її євроатлантичної інтеграції, або в разі, якщо цей шлях до євроатлантичної інтеграції буде заблокований Сполученими Штатами.

Серед лідерів, які мають зібратися 17 лютого у Єлисейському палаці, можна буде побачити федерального канцлера Німеччини Олафа Шольца, прем'єр-міністра Італії Джорджу Мелоні, прем'єра Польщі Дональда Туска, прем'єра Великої Британії Кіра Стармера та генерального секретаря НАТО Марка Рютте.

Так що можна сказати, що цей саміт виходить і за кордони зустрічі лідерів держав, тому що на ньому буде присутній генеральний секретар НАТО, і за кордони Європейського Союзу, тому що Емманюель Макрон спеціально запросив на цю зустріч прем'єра Великої Британії, який, до речі, наступного тижня зустрінеться у Вашингтоні із президентом Дональдом Трампом і зможе донести до нього бачення учасників цього саміту.

Сам факт скликання зустрічі є досить безпрецедентним і свідчить про те, що європейські лідери шоковані і тим, як відбулася перша телефонна розмова Дональда Трампа з російським президентом Володимиром Путіним, і тим, як швидко почалися контакти між адміністрацією президента Трампа і адміністрацією президента Путіна. 

І тим, що під час цих контактів обидва лідери ігнорують як інтереси Європейського Союзу, так і погляд України на те, як має розвиватися процес досягнення миру на російсько-українському фронті. І те, що Дональд Трамп, очевидно, вважає, що зможе разом із Путіним домовитися про параметри угоди, яку абсолютно не потрібно узгоджувати з Києвом і європейськими столицями.

Читайте також: Трамп прийде — порядок наведе 

Звісно, при цьому його постійний представник з врегулювання російсько-української кризи генерал Келлог говорить абсолютно інші речі — й про необхідність врахування українських інтересів, і про те, що в Сполучених Штатах готові дослухатися до європейських поглядів.

Однак, здається, що сам Трамп не дуже прислухається до порад свого спеціального працівника, який радше виконує роль речника для заспокоєння як українського керівництва, так і європейських лідерів. І після скандальної промови віцепрезидента Сполучених Штатів Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції ця функція Кіта Келлога і настрої у новій американській адміністрації стали очевидними для всіх європейських лідерів.

Стало очевидним і те, що нова адміністрація розглядає роль Сполучених Штатів у світі абсолютно інакше, ніж це було за її попередників, навіть інакше, ніж це було під час першого президентства Дональда Трампа, яке не було пов'язане із таким очевидним ультраправим наступом на ці цінності та традиції, які відзначали євроатлантичну солідарність після Другої світової війни. І могли означати рішучий розрив Заходу з ультраправими та націоналістичними настроями, відомими у Європі 30-х років XX сторіччя. Настроями, які призвели континент до руйнівної Другої світової війни. 

Саме ось цей переляк і необхідність випрацювати спільну стратегію, яка вже не буде пов'язана виключно зі сподіваннями на здоровий глузд в адміністрації президента Сполучених Штатів, буде пов'язаний і надзвичайний саміт лідерів європейських країн і генерального секретаря НАТО у Єлисейському палаці. І, до речі, саме після цього саміту ми зрозуміємо, що може Європа, і які рішення вона здатна ухвалити тоді, коли їй доводиться діяти не разом зі Сполученими Штатами, а радше всупереч бажанню Дональда Трампа вибудувати особливі стосунки із Володимиром Путіним та іншими лідерами авторитарних режимів сучасного світу.

Коли Сполучені Штати, якщо не перебувають по інший бік барикад, так принаймні приглядаються до тих, хто перебуває на цьому іншому боці із майже неприхованими симпатіями. Тими симпатіями, які, до речі, також не приховували ці європейські політики, які всі ці роки намагалися підтримувати стосунки із Володимиром Путіним і водночас приятелювати із Дональдом Трампом.

Читайте також: "Мир через телефон", або Чи зміг Путін задовольнити Трампа?

Маю, до речі, на увазі, прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який якраз напередодні цього надзвичайного європейського саміту заблокував процес європейської інтеграції України. І знову треба усвідомити, що якби не перемога Дональда Трампа на виборах президента Сполучених Штатів і тріумф ультраправих тенденцій в американському суспільстві, Орбан навряд чи пішов би на таку свідому конфронтацію з Європейським Союзом. Він усвідомлює, хто підтримує його, якщо не по той бік барикад, то принаймні серед тих, хто із симпатією придивляється до лідерів на в тому боці.

І тут європейцям також потрібно усвідомити, що робити із країнами, які перетворюються в одночасно агентів впливу і Трампа, і Путіна, і готовий заблокувати розвиток Європейського Союзу і НАТО так, щоб це відповідало одночасно інтересам як американського президента, так і його російського партнера по перемовинах.

Тому що, якщо європейцям не вдасться знайти дієві інструменти для тих у власних лавах, хто готовий діяти проти євроатлантичної та проти європейської солідарності, це може призвести до карколомних зрушень у долі самого Європейського Союзу. До кризи самого європейського проєкту, до того, що європейці дійсно виявляться заручниками домовленостей між Путіним, Трампом, Сі Цзиньпіном, а самих європейських лідерів та сам демократичний світ ультраправі й авторитарні політики XXI сторіччя нічого ні про що не будуть питати.

Читайте також: Виступ Венса в Мюнхені: перевербувати "правих"

Так що ефектний опір, як авторитаризму, так і гнітючим ультраправим тенденціям, які сьогодні опановують Сполучені Штати, це завдання для Європи номер один.

Якщо європейські лідери не зможуть із цим завданням впоратися, можна говорити про те, що вже незабаром до влади у самих європейських державах прийдуть підтримані Ілоном Маском, Джей Ді Венсом та іншими ультраправими політиками Сполучених Штатів постфашистські політичні сили й континент швидко почне скочуватися до своєї долі сторічної дивини, коли у 30-ті роки XX сторіччя його долю визначали Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні та інші ультраправі політичні діячі, які були у серйозній конфронтації з ультралівими країнами та рухами, з якими вони також, як ми знаємо, в певний момент знайшли спільну мову.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.