Венесуельським бліцкригом Трамп демонструє Путіну, як потрібно робити СВО

Причому, низка цілком адекватних і тверезо вдумливих (нібито) людей перелічують переваги того, що зробив Трамп і як це класно взагалі. Типу, ось дивись Путіне, тобі Трамп показує "кузькіну мать" на прикладі Мадуро, якого ти навіть не встиг вивезти з Каракасу. Якщо хтось сприймає це як сценарій для Путіна, то це хибне уявлення.

Варто звернутися до "Проєкту 2025. Мандат на лідерство", на який я вже неодноразово звертав увагу, бо дії Трампа вписуються загалом в начертану йому свого часу цю передвиборчу програму: "У світі, що палає, кілька країн потребують підвищеної уваги. Деякі  представляють екзистенційні загрози безпеці американського народу, інші загрожують завдати шкоди економіці США, а ще інші є непередбачуваними, повний масштаб загрози яких невідомий, але все ж викликає занепокоєння. П'ять країн, на яких наступна адміністрація повинна зосередити свою увагу та енергію – це Китай, Іран, Венесуела, Росія та Північна Корея".

"…Щоб стримати комунізм у Венесуелі (читай – Китай) та допомогти міжнародним партнерам, наступна адміністрація повинна… …працювати над об'єднанням проти цієї значної, але недооціненої загрози в Південній півкулі".

Отже, СВО проти режиму Мадуро у разі перемоги Трампа була передбачувана ще до виборів 2024 року. Тому Донні діє відповідно до програмних установок коаліції американських технофашистів та нафтових компаній. 

Читайте також: Війна у Венесуелі. США, Китай та Росія визначають сфери впливу

Венесуела – це передусім нафта і пара американських majors, що традиційно там працювали – зараз вони іменуються після низки злиттів та поглинань останніх півстоліття як Шеврон та ЕксонМобіл.

Згадаймо трампове від 17 грудня 2025 року: "Вони (слід розуміти Чавес та Мадуро) забрали всі наші енергетичні права… вони забрали всю нафту не так давно… і ми хочемо її назад. Вони незаконно її забрали… Ми хотіли б повернути собі те, що було нашим". Чим вам не відлуння путінського щодо України "возвращаем свое"?

Трамп, фактично, намагається врятувати Росію, як "християнську країну", яка хоча й не поділяє усіх західних цінностей, однак є "західною країною". "Китай — не західна країна. Це інша цивілізація з іншою історією та іншим набором цінностей" - це те, що було окреслено згаданим вище "Мандатом на лідерство". Тобто, Трампу Росія потрібна для утворення "християнського альянсу" з метою стримування Китаю.

Нагадаю, що у квітні Трамп на запрошення Сі відвідає Пекін. На мій погляд, надзавданням, яке Трамп собі окреслив, є прибути в Пекін з двома "картами" в рукаві – венесуельською та російською. Венесуельська карта, вважайте, вже в колоді Трампа, тим більше що понад половину експорту нафти з цієї країни, а в окремі місяці минулого року і до 70-80%, йшло до Китаю (однак, слід мати на увазі, що попри колосальні запаси нафти, Венесуела не є великим гравцем на глобальному нафтовому ринку та й у дочавесівські часи не була ним). Для Китаю втрата венесуельської нафти не стане ніякою катастрофою, це мізерні обсяги, порівняно з загальним обсягом імпорту з різних джерел, зокрема, з Росії, Ірану, Саудівської Аравії.

З російською картою в рукаві, тобто, "віддиранням" Росії від Китаю – складніше, а взагалі — безперспективно, однак, не в уяві Трампа Всемогутнього. 

Тут його дії вписуються в заохочувальну поведінку щодо Путіна — санкції не запроваджую, а якщо й запроваджую, то  з винятками, або відстроченням набуття чинності. 

Те, чим займається Трамп зараз – це імплементація подвійної стратегії. З одного боку – спроба схилити Україну до "миру" на умовах Путіна, що тотожно поразці України, з іншого – обмежено підтримуючи Україну, виснажувати Росію, яка, як уявляється у Мар-а-Лаго, раніше чи пізніше погодиться з американською пропозицією "відірватися" від Пекіну і долучитися до антикитайського альянсу.

Читайте також: Наше майбутнє не залежить від того, що США захопили диктатора Мадуро

Тому венесуельським бліцкригом Трамп демонструє Путіну, як потрібно робити СВО. А якщо ти, мовляв, не зміг "Київ за три дні", а воюєш вже 4 роки, то погоджуйся на мою пропозицію розміну інтересів. Три місяці ще є у тебе в резерві поки я витискуватиму з Києва згоду на мир-капітуляцію в обмін на твій розрив з Китаєм. Якщо ні, то тоді можу згадати й про "Томагавки" для України, але не факт.

В Пекіні ж СВО Трампа в Венесуелі сприймуть як стимул діяти подібним чином щодо Тайваню. Власне, це вже Китай продемонстрував в останні дні минулого року, коли провів блискавичні, але дуже системні та злагоджені навчання різнорідних ударних сил навколо Тайваню для його блокади, та одночасно діючи зсередини через провокування політичної кризи, що має призвести до приходу до влади пропекінських політичних сил (щось на кшталт російського шаблону з Януковичем в Україні).

Додатковим бонусом для Трампа перед візитом до Піднебесної може стати зміна влади в Ірані, який є важливим джерелом постачання нафти до Китаю, на порядок важливішим порівняно з Венесуелою.

Таким чином, не потрібно мати ілюзій щодо Трампа й аплодувати його діям у Венесуелі. Потрібно розуміти що три наступних місяці – це запеклі бої на лінії фронту і не менш запеклі спроби в "чотири трампо-путінських руки" зламати нас зсередини, перервати європейську підтримку України.

А ще ситуативний альянс ТрамПут вже практично розвʼязав агресію проти Німеччини зсередини країни, діючи прихованими методами через своїх проксі та агентуру. Мета – дестабілізація, створення політичної кризи, і як наслідок – розпад правлячої коаліції, падіння уряду "залізного канцлера" Мерца з тим, щоб привести до влади "правильні сили". Хаос в Німеччині означає хаос в Європі, і тоді ЄС не врятують його "залізні леді" - Урсула фон Ляєн, Кая Каллас, Мете Фредеріксен.

Тож наші дії мають бути системно спрямовані на подальше ураження агресора, удари там, де він їх не чекає. Капітуляція під виглядом миру, навʼязувана нам в чотири руки – не наша мета, наша мета – фатальне ураження й знищення агресора. А тому, ігрища на номенклатурній шахівниці не повинні підривати наші оборонні й наступальні можливості!

Джерело

Про автора.  Михайло Гончар, експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.