Війна привчає жити моментом

Мобілізація. Зарплати військових. Розподіл відповідальності між тилом і фронтом. Будь-яка тема, яка зачіпає публічний нерв, закономірно перетворюється на дебати. Військових менше, але вони гучніші — і через це у багатьох виникає спокуса заглушити голоси, що говорять неприємне. І найпростіший спосіб — це спробувати позбавити співрозмовника його символічного статусу.

"З окопів не пишуть". Пам’ятаю, як у перший рік повномасштабної війни в батальйон на Харківщині привезли стос паперових газет. Чотири сторінки, якась статутна назва й дивна суміш офіціозу з передруками всередині. Газета була родом із дев’яностих — як, мабуть, і той полковник, який вигадав її друкувати.

Колись лінія фронту справді була інформаційним безлюдним островом. Джерелами новин були дзвінки рідним і випадкові розмови. Але відтоді старлінки принесли цивілізацію на кожен взводний опорний пункт. Месенджери й соцмережі перестали бути ознакою тилу. Відтепер кожен військовослужбовець вільний обирати собі дозвілля до смаку. Поки одні дивляться порно, інші не менш захоплено сперечаються в коментарях.

Читайте також: Найімовірніший сценарій: затяжна війна

Супутниковий інтернет подарував нашій війні онлайн-статус. Керування боєм відбувається в Signal. За розгромом ворожих колон штаби стежать у прямому ефірі. Тил починає свій день із перегляду відео з поля бою. І якщо вам здається, що солдат на нулі схожий на Робінзона — ви застрягли в минулому.

"У військового немає часу на соцмережі". У середньому військовий побут на 90% складається з рутини й на 10% — із неможливого. Співвідношення може змінюватися від ситуації до ситуації, але в будь-якому разі це баланс, а не монополія. До того ж кліповість соцмереж ідеально збігається з кліповістю армійського графіка — і тому соцмережі стають супутником будь-якого перекуру. Саме тому ми залишаємося онлайн навіть тоді, коли вам здається, що не повинні.

До того ж соцмережі — це найзручніший спосіб підглядати за тилом. А заразом — щоб підтверджувати свої найгірші або найкращі (залежить від запиту) стереотипи про тих, хто за твоєю спиною. Соцмережі — це віконце в те життя, до якого кожен із нас хоче повернутися. А тому в нас є на вас час — навіть якщо у вас на нас його немає.

"Форма занадто чиста". У нас є чиста форма. Ми стрижемося й голимося. Попри аномальність того, що з нами відбувається, у нас є запит на нормальність — і ми її косплеїмо як можемо. До того ж це ще й спроба не втрачати зв’язок із собою довоєнним.

Армійська реальність провокує різні моделі поведінки. З одного боку, війна не дає нам будувати плани. Загадувати на завтра й відкладати "до кращих часів". Твоє майбутнє туманне, твоїм теперішнім керують інші, а тому існує лише "тут" і "зараз" – і в цьому природа наших спонтанних покупок. 

Війна привчає жити моментом — і тому багато хто спускає свої бойові на найнесподіваніші речі. Знаю тих, хто під час служби купив собі автомобіль — бо втомився жити в режимі "відкладеного життя".

А буває й навпаки. Коли невизначеність теперішнього змушує будувати собі в майбутньому зрозумілий і знайомий маяк. Хтось через це бере в кредит квартиру. Хтось одружується. Хтось вступає до університету й двічі на рік їздить на сесію. І якщо вам здається, що у людини в формі є лише одна правильна модель поведінки, — раджу озирнутися навколо.

Абсолютна більшість із нас — учорашні цивільні. Кожен із нас приніс в армію свої тилові звички. І якщо завтра ви вдягнете піксель, то заберете із собою в ЗСУ всі ваші тилові "guilty pleasure". Хтось із вас витрачатиме. Хтось — заощаджуватиме. Хтось вирішить відкласти життя "на потім". Хтось житиме моментом. Але що вас точно всіх об’єднає —  так це міркування соцмереж про те, що гігієна, охайність і фінансова поведінка видають у вас "рядженого".

Читайте також: Про недуги молодої демократії

"Він служить у тилу". Досить дивний докір, якщо чесно. Присяга накладає купу обмежень. Ти стаєш частиною системи, яка повністю регламентує життя. Армія вирішує, що тобі їсти, де жити, чим займатись і як виглядати. Ти перетворюєшся на армійське майно – і ЗСУ обліковує тебе так само як танк чи викрутку.

Служба в тилу комфортніша за схід. Значно комфортніша за бліндаж. І набагато складніша за будь-яке цивільне життя. Бо поки ви перемогу обговорюєте – він в неї інвестує. Власний час, комфорт і кар’єру.

Його географія може змінитися будь-якої миті. Рівень його безпеки – так само. Він належить країні й саме вона визначає його функціонал. Якщо вона захоче – він буде носити кругле і котити квадратне. Якщо забажає – змінить його тиловий статус на фронтовий.

Коли тил починає дорікати військовому, що він служить не там і не так – це викликає подив. Бо зазвичай це роблять ті, хто не хоче мобілізуватись навіть на тилові посади. Всі ті, хто "тримають економічний фронт", "корисніші в тилу" та "ненароджені для війни".

Так, у військових є своя ієрархія. Свій гумор. Свої зневаги. Але все це – жарти громадян Поліса. Щоб мати на них право – треба стати частиною Поліса. Скласти присягу і поїхати в район виконання. Тоді весь арсенал іронії та зверхності до ваших послуг. Але не раніше.

Бо дорікати військовому в тилу можуть лише ті, хто робить для перемоги більше, ніж він. А не ті, хто менше.

Не плутайте.

Джерело

Про автора: Павло Казарін, журналіст, телеведучий, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів