Війни виграють матері

- Мам, я витримав! Я все витримав!

- Мам, я видєржал! Я продєржался!..

Це звіт своєму "головному дорослому", одразу, з першої хвилини — про найголовніше. А найголовніше, виявляється, не "поїв і в шапці", а те, що вистояв: витримав, не зламавсь, не сплямив чести прапора. Мам, ти можеш мною пишатись! - ось що вони насправді кричать у телефони, тільки-но ступивши по трьох роках на рідну землю. 

І далебі, про мамів, яким сини в такій ситуації таке кричать, це говорить не менше, ніж про самих синів. 

Читайте також: Росія хоче знищити Україну. І це для нас головний виклик — не минуле, а майбутнє

Ми звикли повторювати, з ХІХ століття, що війни виграють учителі і священники. І це правда, але не вся. Їх виграють — і може, навіть насамперед — ще й жінки, які лишаються за кадром: в чиїй владі зробити з хлопчика як воїна, так і ухилянта.  

(Колись я мала на цю тему дуже цікаву розмову з натовським генералом, який у 1990-ті служив на Балканах, і звідтоді вкрай критично ставлюсь до популярного в західних феміністок постулату, сформульованого Світланою Алексієвич, — буцім "у війни не жіноче обличчя": є й жіноче, як в усіх видах людської діяльности, тільки от розгледіти його непросто...). 

І тих мам, яким хлопці чесно відзвітували про свій подвиг, нація теж навіч не бачила. А це ж завдяки їм — з думкою про них — їхні діти витримали: щоб колись, ось так, похвалитися мамі, щоб не сором перед мамою було...

Уклін їм доземний, цим мамам. Усім мамам наших воїнів — доземний уклін, хвала і слава.

Джерело

Про авторку. Оксана Забужко, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.