Як примусити варвара відчути свою провину?

Вас не обурює така асиметричність, коли російські ракети прилітають у Київ, Одесу, Дніпро, Харків, Львів і спрямовані на житлові квартали та об’єкти інфраструктури, а у відповідь ми прагнемо щось кинути подалі від Москви й запалити для картинки щось за Волгою, або в Краснодарськім краї? От я досі не можу зрозуміти, що це – український християнський гуманізм чи просто боягузтво?

Одразу відповісти, може, і непросто. Тоді пошукаємо аналогії в історії.

Найкрасномовніший приклад – воєнні операції Другої світової війни, котрі масовим застосуванням терору започаткували нове прочитання варварства й гуманізму і як принципу колективної провини, так і колективної відповідальності.

На четвертому десятку 20 століття авіація різко змінила застаріли координати простору і часу. Звичайно, ініціаторами в цьому освоєнні філософських категорій у новому відрізку нового буття мали стати режими, котрі по-своєму випробували ці дарунки індустріальної доби.

Освоїти нові можливості авіації у розв’язанні проблеми несправедливого завдання історичних кривд при укладанні Версальської угоди, що підбила підсумки Першої світової війни, заходилася фашистська Німеччина. З початком Другої світової війни керівництво Третього Рейху вирішило надолужити втрачене, в тому числі за допомогою грізної сили – масових авіаційних ударів.

Гітлерівське командування прийняло радикальне рішення: для прискорення досягнення бажаних результатів піддати масовому бомбуванню не лише стратегічні військові цілі, а й житлові квартали міст противника. Розрахунок був на психологічний ефект – це мало придушити волю населення до спротиву.

Першою на цьому шляху була Польща. Уже в перший день нападу (1 вересня 1939 року) німецька авіація майже повністю знищила польське прикордонне місто Велюнь.

А вже 25 вересня 400 німецьких літаків впродовж 11 годин бомбували Варшаву. І за три дні польське командування капітулювало. Стратегія принесла кривавий результат. Стратегія, основана на нових досягненнях науково-технічного прогресу, фашистам сподобалася.

Тоді було прийнято рішення про її масштабування. 14 травня 1940 року після бомбардувань  Нідерланди капітулювали. Данський король Крістіан X, щоб запобігти руйнуванням і масовим смертям ще до вторгнення підписав капітуляцію і наказав армії скласти зброю.

Але все ж бомбардуванням Ковентрі – одного з центрів військової промисловості Британії – ознаменовано початок нової ери тотальних повітряних нальотів. І масових убивств. У ніч з 14 на 15 листопада 1940 р. місто зазнало нищівного удару, було скинуто 394 тонни фугасних і 56 тонн запалювальних бомб, знищено центр міста та собор. А також 12 авіаційних заводів.

Внаслідок авіанальоту загинуло 554 особи, а 865 було поранено. Повністю знищено 4330 будинків і три чверті всіх фабрик міста.

Починаючи з 7 вересня 1940 року німецька авіація 57 днів бомбардувала Лондон і передмістя. З вересня 1940 по травень 1941 року від авіаударів загинуло понад 43 тисячі мирних мешканців, близько половини з них – у Лондоні. Гітлер розраховував, що Британія, котра не мала на той час аналогічної кількості літаків-бомбардувальників, налякана масовими вбивствами й руйнуваннями, попросить про мирні перемовини та вийде з війни. Однак зламати опір британців не вдалося, німецька авіація так і не змогла досягти панування в повітрі.

Британська авіація все ж відповідала Німеччині ударами у відповідь, атакуючи переважно військові заводи, корабельні та нафтові сховища. Але цього було катастрофічно мало. І знайшовся чоловік, який радикалізував проблему відповіді нацистській Німеччині та сформулював нове завдання-відповідь. Це був заступник начальника штабу Королівських повітряних сил Артур Гарріс. "Нацисти вступили у цю війну з наївними ілюзіями, що вони бомбитимуть усіх, а їх ніхто бомбити не стане. У Роттердамі, Лондоні, Варшаві та в півсотні інших місць вони втілили свою досить наївну теорію. Вони посіяли вітер, тож тепер мають пожати бурю", –  історія запам’ятала його слова. А Британія прислухалася до них і кинула всі сили для нарощення своїх авіаційних потуг.

А вже в ніч з 30 на 31 травня 1942 року понад тисячу британських бомбардувальників атакувало Кельн. Згодом на руїни перетворився Гамбург, Берлін, Дрезден. Унаслідок масованих нальотів загинуло понад сто тисяч цивільних німців, а на відбудову пішли десятки років.

Все це дуже не по-християнськи. Слід було б підставити іншу щоку. Чи голову. Але як примусити варвара відчути свою провину?

Читайте також: Енергетичне безмирʼя. Чому після 1 лютого треба готуватись до гіршого?

Наївно стверджувати, що винен у всьому Путін і його найближчі посіпаки. Тому варто позбутися в якийсь (який?) спосіб цієї кліки організаторів кривавого походу, як виявиться, що всі росіяни білі й пухнасті... І їх примушували стріляти в беззахисних дітей та стариків, ґвалтувати жінок, розстрілювати полонених, кидати бомби й ракети в житлові будинки, на лікарні й театри.

Отже, поки існує таке колективне озвіріння, то й має бути колективна відповідальність і колективна покара за нього. В тому числі й українськими ракетами та бомбами по їхніх мирних містах. І бажано вночі. Для кращого ефекту. Чи хтось знає кращий спосіб покарання колективного варварства?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.