"Ямальський хрест" - ахіллесова п'ята Росії

Попереду зима, що неминуче призупинить активність бойових дій на російсько-українськім фронті й дасть можливість кожній зі сторін конфлікту оглянутися назад і визначити подальші дії.

Жахлива реальність чинної війни між Україною і Росією в тім, що жодна з цих країн не може просто програти. Поразка – це катастрофа, яка одразу ставить питання їхнього збереження як окремих держав. Так, Росії, як імперії, а України, як незалежної та демократичної країни. З усіма наслідками.

Воюють вони вже майже 4 роки й стає зрозуміло, що сил в обох надовго не вистачить. Тому подальші дії залежать від креативності використання нових технологій на полі бою та ефективної підтримки союзників.

Євросоюз зрозумів, що дати Україні програти у відвертій загарбницькій війні, яку розпочала проти неї Росія, — це перевернути повністю шахівницю з її усталеними правилами, на якій вже досить успішно грають усі держави Європи. Це означатиме відкрити двері для переділу кордонів у всьому світі. Тобто, початок великої війни, яка цілком вірогідно може закінчитися апокаліпсисом. І як би американці не ховалися за своїм ізоляціонізмом, омитим двома океанами від решти світу, але й океани нині не врятують нікого. Як не рятували їх ні в Першу, ні в Другу світову війну.

І все ж, якщо Європа визначилася з пріоритетами підтримки й відверто стала на сторону України, то Сполучені Штати досі вагаються. Ніби й підтримують жертву агресії й країну з виразними демократичними устремліннями, але якось без особливого ентузіазму. Так було з попередньою адміністрацією Джо Байдена, котра надзвичайно остерігалася погроз Путіна на ядерну ескалацію. Так лишилося і при адміністрації нового президента США Дональда Трампа, який в геополітиці віддає перевагу стратегії маятника "радикальної невизначеності" (і що б це означало?). Найшвидше це й надалі означатиме вагання й очікування якоїсь нагоди чи радикального аргументу, який покінчить із невизначеністю щодо підтримки України.

Читайте також: Чим закінчиться брязкання ядерною кнопкою для Путіна і для Росії

Але нині, коли нам важко і дуже важко, команда Трампа не біжить нам на поміч. Тому особливо розраховувати на них в найближчій перспективі не доводиться. Вже добре те, що запровадили санкції щодо "Лукойла" й "Роснєфті". Так, вони трохи втрачають, але не так багато, як хотілося б.

Не поспішають США й сучасну зброю надавати у великих кількостях. Тому, як не сумно визнавати, але розраховувати, що США допоможуть нам у воєнному протистоянні з ордою, можна, але дуже обережно. Тобто, краще не розраховувати, а використовувати свої приховані можливості.

І такі можливості, що здатні серйозно вплинути на результати війни, у нас уже почали з’являтися. Звичайно, це зброя далекої дії, так звані діпстрайки – ракети й дальні безпілотники.

Оскільки це справа зовсім нова і цієї зброї маємо небагато, то залишилося лише з’ясувати раціональність її використання.

Почали з бомбувань нафтопереробних заводів (НПЗ). І досить успішно. Але цього добра у РФ так багато, що треба дуже багато ракет, безпілотників і часу, щоб реально вплинути на боєздатність ворога.

Крім того, виявилося, що проблеми з постачанням палива в Росії виникають не через скорочення загальної потужності нафтопереробки, а через порушення ланцюгів постачання між регіонами. Порушення роботи трубопроводів і (ще краще!) нафто- газостанцій перекачування, продуктопроводів із бензином і дизелем – одразу приносять помітний ефект. А, враховуючи, що майже половина електростанцій у Росії працюють на газі, то вимкнення подачі газу одразу спричинить потрібний результат, коли великі міста зануряться не тільки у темінь, а і їм перестане надходити вода, тепло, перестане працювати каналізація. А тут російський Дід Мороз… І настане кам’яний вік. Розмріявся…

Власне, такі ж мрії й у росіян були ще у 2022 році, коли вони намагалися вимкнути світло в Україні. І дечого домоглися. Але завдяки нашим енергетикам і підтримці європейських союзників, які охоче й швидко зуміли допомогти із обладнанням, нам вдалося уникнути енергетичної катастрофи. Хоч росіяни досі регулярними бомбардуваннями не полишають надії занурити нас у темряву. Але обладнання для нафто- газосвердловин і насосних станцій виготовляються в Канаді, Німеччині, Нідерландах, а не в Північній Кореї й Ірані.

Тому цілком моральним і справедливим буде відповісти Росії аналогічним чином, але з більшим ефектом. Це можливо через неймовірну централізацію РФ, включаючи інфраструктуру. У ній існує не тільки Єдина енергосистема, яка пов'язує всі великі електростанції у єдину мережу, а й переважна частина електроенергетики має ще більш централізоване постачання палива – газу. НПЗ, які виробляють не лише толуол, а й паливо для бронетехніки РФ, також потребують великої кількості електроенергії. 

Читайте також: "Голка Кощія" для Росії

Отже, за великим рахунком, 4/5 військової промисловості в Росії залежить від газу. Від газу залежить і все життя населення, яке важко назвати народом і людьми. А найшвидше – агресивними та войовничими рабами.

Отже, не нафта і не продукти її переробки можуть принести швидкий і бажаний ефект та відправити орду в кам’яний вік. Тільки позбавлення РФ газу, що колись принесло їй колосальні прибутки, зараз може повернути їх далеко назад. А для нас важливо – позбавити можливості воювати й знищувати нашу землю і наших людей. Що може бути моральніше?

Ідемо далі в логіці пошуку голки Кощія. Добувається російський газ головним чином в одному місці, на Ямалі, і передається системою магістральних газопроводів до споживачів та на експорт. В ідеалі було б зруйнувати та припинити весь видобуток цього палива. Але це занадто складно. Значно простішим видається варіант, пошуку вразливих місць його передачі.

На півдні Ямальського півострова, десь за 1700-1800 кілометрів від українського кордону на березі річки Права Хетта, неподалік селища Пангода, розташована ділянка розміром 300 на 300 метрів, яку називають "Ямальський хрест".

На ній перетинаються одразу 17 великих магістральних газопроводів високого тиску. Саме тут за допомогою іскри (2-3 ракет) можна відсікти 85% видобутку природного газу РФ. І таким чином залишити цю кляту країну без електроенергії, без тепла, без транспорту, без виробництва вибухівки.

Гарна ідея – чи не так? Спеціалісти стверджують, що вона не настільки вже складана в реалізації. Вся протиповітряна оборона нині стягнута до Москви й Пітера. Якщо тут теж щось є, то зовсім небагато, з чим українські фахівці можуть реально боротися. 

Складніше, очевидно, питання отримання дозволу на цілевказання. Тобто, чи дасть верховне керівництво дозвіл на таку зухвалу, але надзвичайно ефективну дію. Російське керівництво, як бачимо, дало такий дозвіл і орда нас уже три зими мордує розтрощуючи нашу енергетику.

То чому українці не можуть собі дозволити подібне? Я дуже сподіваюся на рішучість і вольові якості Мадяра, котрий нещодавно очолив Сили безпілотних систем, і вже зараз показує гарні результати, переорієнтовуючи українські "Люті" з НПЗ, що створює гарну картинку для відосиків (хоч теж не є зайвим), але головним чином на перекриття логістики. 

Я не певен, що цю ідею схвалять на Банковій. Я майже певен, що першим її критиком буде і Головком Сирський, у якого старий батько нині перебуває після оперування в Москві на лікуванні в одній із приватних підмосковних клінік. Схваливши і реалізувавши удар по "Ямальському хресту" таким чином він поставить хрест і на своєму батькові. Чи готовий він на це заради здоров’я і життя сотень тисяч українців?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.