З двох зол менше: чому Європа знову робить ставку на атомну енергетику

Захід зібрав уряди, фінансові інституції та ядерну індустрію. Але відкрився він не аплодисментами, а скандалом: активісти Greenpeace з банерами проти атомної енергетики блокували прибуття учасників і поставили незручне питання президенту Франції Еманюелю Макрону : чи може атом бути символом енергетичної незалежності, якщо частина ядерного палива все ще пов’язана з Росією?

Цей епізод підкреслює головну дискусію навколо атомної енергетики в Європі: це не ідеальний варіант, але на тлі геополітичних криз він починає здаватися європейцям меншим із зол.

Енергетика після 2022 року: нова реальність

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну енергетична політика Європи була відносно зрозумілою. Ставка робилася на відновлювану енергетику — сонце, вітер, водень. Атомна енергетика залишалася темою суперечок: частина країн, зокрема Німеччина, вирішила поступово від неї відмовитися, що призвело до масштабних викидів вуглецю. 

Війна змінила все. Європа раптом усвідомила, що енергетика — це не лише питання клімату, а передусім питання безпеки. Залежність від російського газу стала політичним шоком. І саме тоді в енергетичних дебатах знову з’явилося слово, яке у французькій політиці звучить дедалі частіше: souveraineté énergétique (енергетичний суверенітет).

Саме в цьому контексті Париж намагається повернути атомну енергетику в центр європейської енергетичної стратегії.

Французька ставка: атом як основа енергетичного суверенітету

Франція має унікальну ситуацію: більшість електроенергії країни виробляється на атомних станціях. Саме тому президент Емманюель Макрон ще у 2022 році оголосив програму відродження ядерної індустрії.

Йдеться про будівництво нових реакторів покоління EPR2, які мають з’явитися, зокрема, на майданчику Penly Nuclear Power Plant. Загальна вартість програми оцінюється приблизно у 70 мільярдів євро — один із найбільших інфраструктурних проєктів Франції за десятиліття.

Але для Парижа це не лише питання внутрішньої політики. Франція прагне повернути собі статус одного зі світових лідерів атомної індустрії на рівні Китаєм, Росією, США.

Новий геополітичний ресурс

У XX столітті геополітика будувалася навколо нафти та газу. У XXI столітті дедалі частіше говорять про нову стратегічну сировину, а саме – уран.

Саме тому на саміті у Парижі багато говорили про диверсифікацію постачання ядерного палива. Світовий ринок збагачення урану досі значною мірою контролює російська компанія Rosatom, і це створює новий тип енергетичної залежності.

Європа намагається її зменшити, розширюючи власні потужності збагачення і диверсифікуючи постачання урану з Казахстану, Канади, Австралії та країн Африки.

Інакше кажучи, атомна енергетика переводить геополітичну боротьбу на новий рівень. 

Атом проти клімату і проти страхів

Прихильники атомної енергетики мають сильний аргумент: атомні станції майже не виробляють вуглецевих викидів. Саме тому багато кліматичних експертів вважають, що без атомної енергетики досягти цілей декарбонізації буде дуже складно.

Противники нагадують про іншу проблему, і це – небезпечні ядерні відходи. Франція намагається вирішувати її через переробку відпрацьованого палива на заводі La Hague nuclear reprocessing plant (Нормандія) та через створення глибокого геологічного сховища у проєкті Cigéo nuclear waste repository.

Проте навіть прихильники атомної енергетики визнають: ідеального рішення тут не існує.

Менше зло

У підсумку сьогоднішня європейська дискусія виглядає доволі прагматично. Атомна енергетика не є бездоганною технологією. Вона дорога, складна і викликає екологічні страхи.

Але на тлі енергетичних криз, геополітичної нестабільності та необхідності швидко скорочувати викиди CO₂ багато урядів Європи приходять до висновку: відмовлятися від атомної енергетики зараз занадто ризиковано.

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Альбіна Чеперис, українська журналістка та комунікаційниця у Франції 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.