З приводу одного флешмобу: майже все XX сторіччя для України це роки сарани

 Як їхні дідусі мали більше шансів організувати міцне фінансове підґрунтя для своїх нащадків. А ще — історії українців і українок про своїх дідусів і бабусь, розстріляних, репресованих, розкуркулених, яких позбавляли майна і життя і вони, відповідно, нічого особливого не могли передати своїм нащадкам як фундамент для їхніх життів, щоб ті не починали з нуля, а вже з якоїсь цифри.

Бо Україна справді пройшла декапіталізацію Радянським Союзом, була вихолощена і в більшості людей відібрали їх майно, землю, коштовності, накопичення, родинні спадки, сімейні прикраси та безліч іншого. У 91-й рік ми увійшли голі-босі, лише зі здоров'ям, хто був молодим, без майна, без уміння в економіку і комерцію, без навичок управління фінансами.

Тут ми чимось трохи нагадуємо становище чорношкірих рабів, яких звільнили з рабства і сказали — ну давайте тепер, конкуруйте з білими, ви тепер у рівних умовах. Але у білих будинки, бізнеси та освіта, а у кольорових - лише одяг. І більшість з них змушена була залишитись працювати на тих же плантаціях у колишніх рабовласників, просто вже не за їжу, а за їжу і трохи копійок. В неті безліч досліджень про фінансовий розрив у США між білими та кольоровими саме через неоднаковий старт і що вони дотепер не можуть надолужити. І саме через це їм дають різного роду квоти й преференції.

Читайте також: Свобода варта шансу за неї боротися

І знаєте що? З'явились пости, у яких люди стверджують — ой, та припиніть. Було багато й інших дідусів, які жили у квартирах репресованих і розстріляних, чудово влаштованих у системі та передали своїм нащадкам багато грошей і житло. 

І тут я завис. А як історії одних можуть перекрити історії інших? Як досвід зґвалтованих жінок може перекривати історії із флешмобу metoo? Типу, ой, та припиніть, є багато інших, яких не ґвалтували й не домагались? А, ну та, ну та, пішли ми нафіг.

Та ясно що абсолютні величини існують лише у математиці, а серед людей це завжди про тенденції й пропорції. Але будьмо чесними, репресованих завжди більше, аніж тих, хто їх репресував. Онуків енкаведистів чи пристосуванців незрівнянно менше, аніж онуків жертв Голодомору чи розкуркулень. Від аргументу "ну ми ж якось народились, то не всіх розстріляли" я взагалі завис. Це якась або зашкальна тупість або цинізм, або взагалі не знати що, просто бажання посперечатись просто так. Це як зараз казати жінкам, які пишуть численні пости про їхніх убитих чоловіків — та припиніть, є й інші жінки, чоловіки яких живі. Жесть якась.

Читайте також: Укотре про менору: чому не помічаємо власної культури

Зрештою, і на Заході не всі мільйонери чи нащадки дідусів з вермахту, які прихопили під час відступу картину з хати євреїв. Мільйони французьких і німецьких дідусів так само молодими вмерли у битвах за безіменні горби й не залишили ні спадків, ні онуків.

Але ж бляха, є речі очевидні як білий день – майже все XX сторіччя для України це роки сарани. Просто порожні роки, де нічого не створювалось, не навчалось, не розвивалось і не росло колективно. А тих, котрі намагались індивідуально – припікали розжареним залізом. Ми відстали від Заходу на сторіччя, нема ні своїх шкіл скульптури, ні архітектури, ні економіки. Що таке українська архітектура, хтось може сказати? Хати-мазанки? Ми змушені торгувати спадками Австро-Угорської імперії на заході, а на сході радянські парки  та сталінки видавати за вершину досягнень.

Щобільше  — це ніфіга не закінчилось, буквально зараз нас знову позбавляють майбутнього, потенційні архітектори й економісти вже вчаться у Польщі, Іспанії, Німеччині та Італії. А зусилля багатьох працівників і прірва грошей піде не на розвиток, а просто на те, щоб залатати дірки, утворені війною. А скільки перспективних, талановитих і працьовитих вже лежать під прапорами в землі — навіть рахувати страшно до нудоти.

Ця ситуація — це реально якесь відро з крабами, навіть імперії не треба, щоб закривала нам рота і стирала пам'ять. Тут одразу свої затикають, розмахуючи якимось геть недоречним  тут вотеабаутизмом. Аж трясе.

Джерело

Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.