Зупинити удава

Її суть проста: нав’язавши довготривалу боротьбу на виснаження, перемогти в ній. За розрахунками росіян, Україна "ось-ось" впаде в ідеальний шторм:

• система мобілізації не зможе відновлювати втрати (нещодавно Путін знов заявив про це як про факт);
• терор тилових міст позбавлятиме волі до спротиву;
• удари по промисловій та енергетичній інфраструктурі зменшуватимуть можливості виробництва;
• заглиблення Заходу у власні проблеми, постійна активізація та посилення "п’ятої колони" і вплив на вибори постійно зменшуватимуть західну допомогу;
• постійний тиск на фронті, не рахуючи із втратами, дозволятиме створити враження "невідворотності втрати території" - а згодом і можливості для проривів.

Простота стратегії дає ворогу сподівання на її успішність. Тим більше, що українська влада продовжує на кожному повороті звертати "не туди", практично провалила стосунки із ключовим союзником (США), далека від оптимального в переведенні стосунків з іншими союзниками від слів до постачання, а всередині країни ганяється за аплодисментами, а не результатами.

Читайте також: Як треба розуміти слова Путіна "вся Україна — наша"

Замість об’єднання усіх ресурсів і можливостей, Зеленський з Єрмаком та "менеджерами" заходилися монополізувати владу. 

• Намагаються зробити з Петра Порошенка "негативний приклад" марності спротиву. 
• Насаджують атмосферу страху і безініціативності серед військових. 
• Прагнуть отримати прямий доступ до ресурсів громад заради їхнього розпилу. 
• Утримують тотальну перевагу в каналах донесення інформації, зокрема "телеграмі". 
• Заганяють бізнес у схеми лояльності та підпорядкованості, збираючи данину і перешкоджаючи будь-якій опозиційній діяльності.

Така система пригнічує активну частину суспільства і дуже сприяє путінському "удаву": позбавлене енергії, загнане у покору, українське суспільство може втратити волю, "масу" до спротиву. В якийсь момент не залишається кому, чим і заради чого воювати. Таке вже бувало в історії.

Чимало ознак вказують на те, що критичний час настане вже восени. Коли виснаження на фронті, проблеми з постачанням і провали зовнішньої політики й утворять отой "ідеальний шторм", у якому чинна влада не зможе впоратись із ситуацією.

Питання, як цьому протидіяти. Бо перемога росіян означатиме кінець – при тому для багатьох цілком фізичний. А будь-яка форма капітуляції означає припинення існування України – якими б словами це не прикривалось.

Тож, як розірвати кільця удава, поки вони не стиснулись надто щільно?

Читайте також: На що спроможна кожна людина у цій війні?

1. Змінити порядок мобілізації. 

Мобілізація вважається ворогом нашим слабким місцем – і він докладає системних зусиль для її зриву. Влада, замість розв'язання конкретних проблем, іще глибше заганяє ситуацію в кризу, намагаючись дистанціюватись від непопулярної теми.  

Натомість вирішення елементарних речей: впорядкування призову (у взаємодії з працедавцями, за принципом "служитимуть усі, але з розумом"); відкриття доступу родичів до тренувальних центрів; створення системи зворотного зв’язку і реагування на порушення прав; чітка система підготовки, розподілу мобілізованих, встановлення строків служби, дотримання стандартів забезпечення – все це принесе результат дуже швидко. 

У цьому ж переліку і нормальна фортифікація, яка зберігає життя, і облаштування позицій, зокрема безпілотними системами. 

Тут головне – не тікати від проблем, а вирішувати їх.

2.  Економіку – на військові рейки: визискування – геть, пріоритет воєнним замовленням.

"Військові рейки" будуть метафорою доти, доки виконання оборонних замовлень буде не привілеєм, а фактично покаранням через надмірну прискіпливість контрольних органів і відтак – корупцію.

Залучення приватних західних інвестицій має стати запорукою довготривалої допомоги – і стратегічної співпраці на десятиліття вперед.

Критерій успішності економіки на військових рейках – здатність влаштовувати на Росії "варфоломіївські ночі" не раз на квартал, а день у день. Не сплять через тривогу кияни, дніпряни, харків’яни, одесити, будь-хто в Україні – наступної ночі поганий сон має прийти до москвичів, пітерців, казанців, нижньоновгородців і навіть новосибірців чи тобольців. І так раз за разом, поки не відвикнуть по містах стріляти. Або поки бензин не улетить у захмарні далі від знищення НПЗ та іншої інфраструктури.

Читайте також: Чому українські ракети — питання нашого виживання

3. Гроші – бригадам. 

Рішення про закупівлю дронів, спорядження, технологічних рішень тощо має бути "спущене" до рівня бойових частин.

Натомість завданням Міноборони, Мінстратегпрому та інших з усіма агенціями та підприємствами – це стандартизація, масштабування та поширення вдалих знахідок, а також контроль якості.

Роботи вистачить усім, просто кожен має робити свою.

4. Приклад у санкціях + дипломатичний хаб.

Мають бути ухвалені всі рішення, які створять для Росії економічні проблеми. Від зупинки нафтопроводу "Дружба" до активізації спільних із партнерами робочих груп для перекриття шляхів уникнення санкцій.

Щоб санкцій ставало більше, до дипломатичної роботи мають підключатися всі, хто має можливості та зв’язки: від Петра Порошенка до експертів і бізнесменів. Цей "Дипломатичний хаб" має залучати структури прийняття рішень, і насамперед у США, в режимі 24/7.

5. Серйозна розмова.

Інформаційна політика має бути докорінно змінена. Замість солодкої казочки – серйозна розмова. Не про "все пропало", а про конкретні кроки із вирішення всім відомих проблем.

Замість очорнення Порошенка і вихваляння Зеленського, канали й телеграм-пабліки Банкової мають роз’яснювати, як вирішуються проблеми з мобілізацією, з постачанням армії, із застосуванням нових технологій.

Новинна стрічка у смартфоні має не славити правлячу партію, а давати українцеві чітке відчуття, що його чують, про його проблеми – знають їх вирішують.

***

Щоб досягнути переліченого, не потрібні астрономічні бюджети. Потрібна політична воля і виконавці, здатні досягнути поставлених цілей.

Саме для цього потрібен Уряд національного порятунку – який об’єднав би не лояльних, а здібних. Це дозволило б Україні вистрибнути з кілець "удава" і рвати зміюку на частини доти, доки вона сама не сконає.

Влада поки демонструє до цього нульовий інтерес. Завдання виконує пізно і в кращому разі на "задовільно". Втрачаючи людей, території й час.

Бульдозер повзе. Удав затягує кільця. Маємо думати, як змінити політику.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.