Посадити Арахамію та влаштувати атаку на САП. Як Зеленський дарує козирі Росії на мирних переговорах?

Новий виток "Міндічгейту" відкриває новина про те, що очільник Спеціальної антикорупційної прокуратури Олександр Клименко може отримати підозру, підготувати яку підконтрольним силовикам доручив очільник Офісу президента.

Трапилось це якраз за кілька днів після того, коли той же Клименко обмовився на пресконференції, що такий собі “Алі Баба” проводить наради і нарізає задачі правоохоронним органам для того, щоб вони переслідували й продовжували переслідувати детективів НАБУ і прокурорів САП. А Семен Кривонос —  керівник НАБУ дав кілька інтервʼю про те, як його відомство готує екстрадицію Міндіча та змусить Фінмоніторинг розкрити рух коштів у корупційній схемі Укренерго. Бо так вийшло, що Філіп Пронін і сам клієнт антикорупціонерів — ходить у справі щодо зловживань на будівництвах фортифікацій на Донеччині, які вже окуповані.

Погроза підозрою для антикорупційного прокурора — це влучне вибивання стільця з-під ніг тих, хто максимально близько підібрався до кооперативу «Квартал». Це точно менш гучно аніж літня нахабна спроба знищити НАБУ та САП через Раду, але й більш дієво — Клименко з підозрами не може виписати власну підозру. Тож по суті детективи працюватимуть собі просто в стіл — і їх щоденники корупції на війні матимуть нульову вагу.

Як любить говорити антикорупційна активістка Мартина Богуславець: "У звʼязці НАБУ та САП — детективи то номер два. Головне, хто саме оформлює звинувачення юридично".

Очевидно, що після тестування на Міндічі тези, що “ми такого не знали”, “я навіть телефона його не мав” — Офіс президента вирішив, що цього недостатньо, і тому думає вдарити у саме серце — тим паче народ може не розібратися, за що там саме підозра. І картонових протестів уже не буде — власне, для цього і юних хлопців випустили за кордон, щоб не формували нове протестне ядро.

Так опустити Генерального прокурора до рівня дрібного хулігана з битою, який навалюватиме битою тому, хто тобі не подобається — не вдавалось ще нікому. Влітку Руслан Кравченко уже мʼяв у руках пляшку негазованої та обливався потом на пресконференціях, що ж така незавидна участь за бажання карʼєрного підвищення. А от більш глобально — це корозія державного управління і поглиблення ненависті до прокуратури, яка і так не була фаворитом українських симпатій та асоціювалась з політичними утисками.

Хоча на словах медіасвита Зеленського поливає президента Дональда Трампа брудом і бажає йому всього найгіршого — ексцентричний бізнесмен постійно рятує нашого гаранта від падіння рейтингу і все гучних вимог прибрати за куліси свого продюсера.

Плівки "Міндіча-Чернишова" показали, як корупція впливає не лише на безпеку, а й на ті умови тимчасового замирʼя, коли нас кидають в лице із Вашингтона рамки мирних планів, написаних не просто третіми особами, а бізнесменами, для яких Україна — це неприємна перешкода на шляху до лайнерів з російськими грошима.

Наш президент, як здібний актор — навчився маніпулювати цими настроями західних попутників. Тож просто рятує своїх друзів від підозр і вимог їх звільнення — указом про те, що це головні переговорники за мир. А додатково каже американським посланцям із Пентагону, що ніякого мирного треку не буде, "якщо НАБУ і САП доганятимуть їх”.

Зеленський закликає припинити срачі, обійнятися у єдності, але паралельного готує безпечний плацдарм для відходу своїх і нового контрнаступу на САП та НАБУ. Хто ж буде підозрювати людей, які в Женеві та Вашингтоні рішуче відстоюють пункт про те, що не треба нам урізати армію? Це ж так патріотично — і можна пробачити “шлагбауми” далеко не тільки в Енергоатомі.

Цілком можливо цього тижня Зеленський знову поїде до США розмовляти з Трампом. Чисто з поваги до українського президента, як символа — хочеться побажати йому удачі. Утім намагання близького оточення гаранта заробити на всьому, що погано лежить або засекречене під час війни — грає проти нас дуже погано. Україна втрачає право називати себе захисником демократії і єдиною рішучою на європейському континенті, хто може дати відсіч тиранії із Кремля. Тож не варто дивуватися, що до реального мирного процесу у заголовках західної преси все більше буде статей про узурпацію влади та нарцисизм Єрмака та про золоті унітази товаришів президента.

Не такі страшні проблеми мобілізації й брак власного озброєння, як іржа, що розʼїдає політичні конструкції в урядовому кварталі — і врешті вибиває у нас притомні козирі, чому ми краще Росії, і чому не можна ставитись до нашого народу та територій, як до розмінних монет.

До слова, я не є фанатом керівника фракції "Слуг народу" Давида Арахамії. Утім так і не зрозуміла спробу Офісу президента вручити підозру у держзраді за контакти з російським олігархом Романом Абрамовичем.

У березні 2022 видання The Wall Street Journal писало, що президент  України Володимир Зеленський попросив тодішнього очільника США Джо Байдена не запроваджувати санкції проти російського олігарха Романа Абрамовича, щоб сприяти мирним переговорам. А головний публічний спікер Банкової Михайло Подоляк регулярно нахвалював багатія, що він “згладжує кути” і взагалі неоціненний делегат.

Цитую:

"…він виконує роль медіатора, який повинен робити так, щоб діалог все ж відбувався з урахуванням дуже негативного ставлення нашого до російської делегації або російської делегації".

Тим паче на сумнозвісні переговори в Стамбул навесні Арахамія поїхав офіційно — з мандатом делегата, як і Подоляк. Чому ж такі вибіркові погрози державною зрадою? І врешті — чи випише собі таку пан Зеленський після того, як особисто просив Вашингтон притримати санкції проти Абрамовича?

Маємо у підсумку новий штрих про мстивість і коротку памʼять нашого очільника. Який дуже легко може кинути тих, хто вчора був стовпом і фундаментом. За іронією долі — у 2019 році Арахамія був популярним волонтером і блогером – був однією із небагатьох суб'єктних фігур, що і заманило багатьох українців піти й проголосувати за монобільшість.

У світі власної величі та небажанні вставати з-за святкового столу — поки триває війна, Зеленський обрав тактику затягування часу та право вирішувати чужі долі. Хибна річ, бо карети мають здатність рано чи пізно ставати гарбузами, а лакеї — розбігаються щурами по кутках.