Молдова може об’єднатися з Румунією: які ще країни ризикують зникнути за 10 років. Пояснюємо

Але зараз світ стрімко змінюється, адже геополітика, війни, все більший тиск великих держав і навіть клімат змушують переглядати саму ідею суверенітету. Тому Молдова – не єдина країна, чия незалежність або статус можуть змінитися вже в найближче десятиліття.

Більше про це розповість Еспресо.

Чому Молдова може об’єднатися з Румунією 

карта нової об'єднаної держави, фото: Вікіпедія

Молдова має складну історію. У середньовіччі територія входила до складу Молдавського князівства (з XIV століття), яке було певний період незалежним, а тоді васальною державою під протекторатом Османської імперії. Однак з послабленням сили турків, у середині ХІХ століття Молдавське князівство об'єдналося з Валахією, спільно утворивши Румунію. 

Та ще раніше, на початку ХІХ століття росіяни захопили східну частину Молдавії – Бессарабію (сучасна Молдова без Придністров'я). Після Першої світової війни і розпаду Російської імперії, Бессарабія теж приєдналася до Румунії.

Але у 1940 році, за пактом Молотова-Ріббентропа, СРСР анексував Бессарабію. Відповідно, у 1940–1991 роках існувала Молдавська РСР, створена радянською владою як штучна республіка для своїх інтересів з частиною українських земель (наприклад, Придністров'я та Буджак). Мова населення тут румунська (молдавська – це фактично та сама румунська мова, лише з деякими регіональними особливостями, тому офіційно в Молдові визнають румунську). 

Після розпаду СРСР у 1991 році Молдова стала незалежною, але з проблемами: сепаратизмом у Придністров'ї (де з 1992 року російські війська) та Гагаузії.

Сьогодні Молдова – одна з найбідніших країн Європи з населенням близько 2,4 млн осіб. Росія активно впливає через пропаганду, Придністров'я (де 1500 російських військових) та підтримку проросійських сил. 

У сучасному світі меншим державам дедалі важче протистояти гібридним загрозам великих гравців, особливо коли близький сусід – агресор. Об'єднання з Румунією (членом ЄС і НАТО) могло б дати захист, але потребує референдуму та згоди обох сторін. Багато молдаван мають румунське громадянство (близько 1,5 млн), що полегшує інтеграцію, але опір сильний через страх втратити ідентичність та проросійські настрої.

Хай там як, 12 січня президентка Молдови Мая Санду заявила, що якби відбувся референдум про об'єднання з Румунією, вона б проголосувала "за". Вона пояснила це тим, що Молдові дедалі важче виживати як суверенній демократії, особливо під тиском Росії. Санду визнала, що більшість молдаван не підтримують таку ідею (опитування показують близько 28–30% "за" проти понад 60% "проти"), і наголосила, що реальнішим шляхом є вступ до ЄС. Ця заява викликала гостру реакцію проросійських сил у Молдові, які звинуватили її в "зраді", але водночас підкреслила вразливість фізично невеликих держав у сучасному світі.

З іншого боку, у Румунії висловили готовність обговорити обʼєднання з Молдовою після заяви Санду, адже за словами радника президента Румунії Євгена Томака, партнери по НАТО, ЄС та у США "знають, що і в Румунії, і в Республіці Молдова живе один і той же народ". Томак наголосив, що Бухарест поважає усіх громадян Республіки Молдова, а "будь-який румун доброї волі розглядає тему об'єднання двох держав як природний процес".

Білорусь теж під питанням 

Путін та Лукашенко, фото: відкриті джерела

Але це не єдиний приклад країни, яка може "зникнути" з карти світу в найближчі 10 років – через об'єднання, поглинання чи інші процеси. 

Далеко можна не заглядати, а глянути на нашого північного сусіда – Білорусь. Ще з 1999 року існує Союзна держава Росії та Білорусі, але Лукашенко довго опирався повній інтеграції. Після 2020 року (масштабні протести, репресії, війна в Україні) Мінськ став ще залежнішим від Москви. Адже Росія використовує територію для вторгнення в Україну, розміщує там свою ядерну зброю, підписує угоди про спільну оборону, економіку тощо. 

У 2024–2025 роках Путін і Лукашенко посилили інтеграцію (28 програм Союзної держави, спільні ринки, валюта тощо). Аналітики (наприклад, ISW та незалежні експерти) говорять про можливе "поглинання" до 2030 року, як того хочуть росіяни – тоді Білорусь може стати частиною Росії або втрати фактичну незалежність, зберігаючи формальну. Наразі, Білорусь юридично окрема, але де-факто – давно незмінний сателіт Москви.

Гренландія: від Данії до США?

Гренландія – автономна територія Данії, але на картах її часто позначають окремо через розмір та унікальність. Останнім часом Дональд Трамп (і його адміністрація) активно обговорюють "купівлю" або інший спосіб контролю (не виключають і силові методи) над Гренландією через ресурси (рідкісні метали, поклади нафти та газу) та морські шляхи через Арктику (військові бази). Хоча у Вашингтоні пояснюють це просто, щоб найбільший острів на світі не став частиною РФ чи Китаю, тобто для безпеки Заходу, бо Данія начебто не здатна забезпечити безпеку Гренландії.

Як наслідок, європейські країни почали надсилати своїх військових представників для вивчення питання безпеки, але Трапу це не сподобалося і він пригрозив улюбленою зброєю – економічними тарифами. Тому у міжнародних медіа саме Гренландія зараз тема номер один в обговоренні. 

У Данії та Гренландії рішуче заявляють, що проти планів Вашингтона, також у ЄС різко відкинули ідею Трампа. The Economist пише, якщо США захоплять Гренландію, вони втратять Європу, яка відмовиться від американських баз та посилить економічну війну. Безперечно, такі дії б зробили Путіна "найщасливішою людиною", каже прем’єр Іспанії, бо це б легалізувало війну Кремля та зламало основи НАТО.

Та США не відступають, а пропонують незалежність від Данії з подальшим партнерством (як з Маршалловими островами), де США забезпечують оборону та фінанси. 

Важливо відзначити, що більшість гренландців (їх всього близько 56 тис.) проти приєднання до США, але вони підтримують поступову незалежність. Тобто вони хочуть бути окремою країною. У підсумку, якщо Гренландія стане незалежною та потім укладе угоду про приєднання з США – на картах може з'явитися "США" замість "Гренландії", як з Аляскою.

Тайвань постійно в тіні Китаю, який мріє його забрати

фото: соцмережі

Тайвань – один з найризикованіших кандидатів на "зникнення" з карти світу в найближчі 10 років через потенційне захоплення або примусове об'єднання з Китаєм. Адже Пекін вважає острів своєю відокремленою провінцією і наполягає на "возз'єднанні" (мирному чи силовому) як на ключовій частині "китайської мрії" Сі Цзіньпіна до 2049 року. У новорічному зверненні 1 січня 2026 року Сі знову назвав процес неминучим, посилаючись на "кровні зв'язки" та історичну справедливість.

Так, Китай готується до можливої силової операції. Їхня армія модернізується шаленими темпами, з фокусом на 2027 рік – дату, коли, за оцінками США, Пекін матиме здатність успішно захопити Тайвань. Однак навіть цього року ризик зростає через різні "спокуси" – Китай може скористатися внутрішніми проблемами США (політика Трампа, невизначеність підтримки), власними досягненнями в армії та відволіканням світу на інші кризи.

Хоча варто відзначити, що повномасштабне вторгнення буде складним через протоку, гори та асиметричну оборону Тайваню. Натомість блокада острова (відрізання торгівлі, енергії) і захоплення менших островів поруч може спрацювати як елемент тиску. Якщо Китай досягне успіху – Тайвань стане частиною КНР, як Гонконг, і зникне як окрема держава на картах (тобто Республіка Китай припинить існування, як Тайвань себе називає, будучи спадкоємцем традиції китайського республіканізму). Але вторгнення не гарантоване, адже ціна величезна – можлива війна з США та Японією, глобальна економічна катастрофа, санкції, та навіть внутрішні протести в Китаї, якщо не вийде блискавичної операції. 

Майбутнє Боснії та Герцеговини залежить від хиткого балансу

адміністративний устрій Боснії і Герцоговини, фото: Вікіпедія

Для Європи також вибухонебезпечною точкою на карті може стати Боснія і Герцеговина. Адже ця країна тримається на крихкій етнічній рівновазі, закладеній Дейтонськими угодами 1995 року, які закінчили війну, але не вирішили ідейний розкол між босняками, сербами та хорватами. Держава складається з двох ентитетів – Федерації Боснії і Герцеговини (босняки та хорвати) та Республіки Сербської (РС, сербська більшість), а також окремий округ Брчко. Ця структура, задумана як компроміс, стала пасткою: центральна влада слабка, а сепаратистські настрої в РС не вщухають.

Лідер РС Мілорад Додік роками просуває ідею відокремлення. У 2025 році криза досягла піку, адже після вироку суду Боснії РС ухвалювала закони, які фактично відокремлювали її від державних інститутів (суд, поліція, податки), а Додік погрожував повним виходом. США та ЄС ввели санкції, а в листопаді 2025 року відбулися дострокові вибори в РС – переміг союзник Додіка Синіша Каран, який обіцяє продовжувати курс "з ще більшою силою". Загальні вибори в Боснії заплановані на жовтень 2026, і вони можуть стати детонатором.

Розпад Боснії і Герцеговини загрожує не лише внутрішньою війною, а й регіональною дестабілізацією. Бо серби РС мріють про приєднання до Сербії (яка підтримує їх риторично, але не хоче відкритої конфронтації з Заходом), хорвати – про власну автономію чи приєднання до Хорватії. Росія використовує це для відволікання уваги від України, підживлюючи сепаратизм через пропаганду та союзників. Якщо РС піде на де-факто сецесію (наприклад, через блокаду державних інститутів чи референдум), це може спровокувати ескалацію – від гуманітарної кризи до локального конфлікту.

Інші приклади країн, які можуть "зникнути": від африканських пустель до острівних держав 

острови Тувалу, фото: rmf24.pl

Сомалі в Африці вже десятиліттями вважається одним з найяскравіших прикладів неспроможної держави. Адже вона утратила всі атрибути єдиної державності й розпавшись на безліч клаптиків, контрольованих ворогуючими між собою польовими командирами.

Центральний уряд контролює лише частину території (Могадішу та околиці), решта – під контролем ісламістів із Аль-Шабааб, кланових міліцій, автономій (Пунтленд, Сомаліленд – останній навіть проголосив незалежність). Тому не дивно, що сомалійські води – одні з найнебезпечніших у світі й там дають відомі сомалійські пірати.

Конфлікт посилюється посухами, повенями та голодом через кліматичні зміни. Якщо Аль-Шабааб або кланові війни переможуть, країна може остаточно розпастися на кілька де-факто держав (Сомаліленд уже функціонує як окрема). Ризик повного колапсу дуже високий у найближчі 10 років.

Непередбачувана ситуація і в Південному Судані, який на межі нового громадянського конфлікту та фрагментації. Те саме стосується і Центральноафриканської Республіки (ЦАР), адже там хронічна нестабільність і туди втручаються росіяни. Незрозуміле майбутнє і в країнах Сахелю: Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, які пережили останнім часом військові перевороти. Території в Трикордонні (Малі–Буркіна–Нігер) фактично не контролюються урядами – там правлять бойовики, яким допомагають колишні "вагнерівці". А часті посухи посилює конфлікти за ресурси.

Через зміну клімату малі острівні держави опиняються під дедалі потужнішим ударом стихійних лих. Тому вони теж можуть зникнути. Мова йде про Тувалу, Кірибаті, Мальдіви, Маршаллові острови, Соломонові острови. Адже підвищення рівня моря може зробити їх непридатними для життя не за десять років, але цілком можливо до середини ХХІ століття, кажуть певні прогнози вчених. Населення вже купує землі в інших країнах (наприклад, Кірибаті – у Фіджі). Так, вони не зникнуть миттєво з карти світу, але можуть втратити територію та статус.

Читайте також: Американська імперія: чи має Трамп шанс отримати Гренландію після спецоперації у Венесуелі та до чого тут Україна. Пояснюємо