Трамп проти Ірану: чи врятує угода від війни та як це вплине на Україну. Пояснюємо

З поверненням Трампа Іран зіткнувся з ультиматумом через ядерні амбіції та підтримку терористичних проксі-груп. Якщо станеться військовий конфлікт, це може дестабілізувати ситуацію на Близькому Сході й відвернути увагу від війни в Україні, тоді як дипломатична угода, в ідеалі, могла б послабити союз Ірану з Росією, полегшивши становище України.

"Еспресо" розповість про історію відносин між США та Іраном та чи може теперішня ситуація перерости в повноцінну війну. 

Історія стосунків між США та Іраном

_{Фото: шах Ірану та президент США Джон Кеннеді, вікіпедія}

Відносини між Сполученими Штатами Америки та Іраном мають складну історію, котра бере початок з середини XX століття. 

Під час Другої світової війни Іран, офіційно нейтральний, став важливим стратегічним пунктом через своє географічне положення та нафтові ресурси. У 1941 році Великобританія та СРСР, побоюючись пронацистських симпатій шаха Рези Пахлаві та німецького впливу, окупували Іран. Шаха змусили зректися престолу на користь його сина, Мохаммеда Рези Пахлаві. Після війни СРСР підтримував сепаратистські рухи в Північному Ірані, але під тиском США та Заходу радянські війська залишили країну. У перші повоєнні роки Іран зміцнював зв’язки з Заходом, особливо зі США, на тлі Холодної війни. Водночас наростала внутрішня політична боротьба, зокрема рух за націоналізацію нафтової промисловості під керівництвом Мохаммеда Мосаддика.

У 1953 році в результаті операції, підтриманої ЦРУ США та британськими спецслужбами, було повалено демократично обраного прем'єр-міністра Ірану Мохаммеда Мосаддека, що призвело до відновлення влади шаха Мохаммеда Рези Пахлаві. Він проводив прозахідне правління, спираючись на внутрішні еліти, які збагачувалися за рахунок покладів нафти.  

До 1979 року Іран та США підтримували дружні зв’язки. Американці вбачали в Ірані важливого союзника на Близькому Сході. Вашингтон надавав шахському режиму як економічну, так і військову допомогу, а також сприяв у придушенні внутрішньої опозиції.

Та переломним моментом стала Ісламська революція 1979 року, коли шах був повалений, а до влади прийшов аятола Рухолла Хомейні. Революція мала виразно антиамериканський характер, кульмінацією якої стало захоплення американського посольства в Тегерані та 444-денна заручницька криза. До речі, цей момент історії вдало екранізував Бен Аффлек в оскароносному фільмі "Арго". Тож з 1979 року почалася ірано-американська ворожнеча, яка триває донині. США запровадили санкції проти Ірану, а Тегеран почав позиціювати себе як лідера антизахідного руху в мусульманському світі.

У 1980-х роках конфлікт посилився через ірано-іракську війну, коли США підтримали Ірак на чолі з Саддамом Хусейном, надаючи йому фінансову та військову допомогу. У наступні десятиліття відносини залишалися напруженими через ядерну програму Ірану, його підтримку груп, таких як "Хезболла" і ХАМАС, та звинувачення США в дестабілізації регіону.

Спроба нормалізації відбулася у 2015 році з підписанням Спільної всеосяжної угоди (JCPOA), відомої як "ядерна угода", за якою Іран погодився обмежити свою ядерну програму в обмін на зняття санкцій. Її підписали з США, Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією та Китаєм. Проте у 2018 році президент США Дональд Трамп односторонньо вийшов з угоди, поновивши санкції та посиливши економічний тиск на Іран. Це рішення стало новим поштовхом до ескалації. У відповідь Іран почав нарощувати збагачення урану.  

Розвиток іранської ядерної програми 

_{Фото: дипломати підписують Спільну всеосяжну угоду щодо ядерної програми Ірану, 2015, вікіпедія}

Ядерна програма Ірану бере початок ще у 1950-х роках, коли в рамках американської ініціативи "Атоми заради миру" США надали Ірану технології для мирного використання ядерної енергії. У 1957 році було підписано угоду про співпрацю, а в 1967 році в Тегерані запрацював дослідницький реактор потужністю 5 МВт, наданий США разом із високо збагаченим ураном. 

За правління шаха Мохаммеда Рези Пахлаві Іран мав амбітні плани: до кінця XX століття країна планувала побудувати 20 ядерних реакторів для виробництва 23 000 МВт електроенергії, щоб замінити нафту й газ як експортні ресурси. У 1974 році було створено Організацію з атомної енергії Ірану (AEOI), яка координувала ці зусилля.

Однак Ісламська революція 1979 року зупинила програму. Нове керівництво на чолі з аятолою Хомейні вважало ядерні технології символом залежності від Заходу. Проте Ірано-іракська війна змінила погляди: використання Іраком хімічної зброї та підтримка Багдада світовими державами спонукали Тегеран відновити ядерні розробки. У 1980-х роках Іран почав таємно працювати над збагаченням урану, отримуючи технології від Пакистану, а також співпрацюючи з Китаєм і СРСР (згодом із Росією).

У 1990-х і 2000-х роках програма прискорилася. У 2002 році опозиційна група "Моджахеди народного Ірану" розкрила існування секретних об’єктів у Натанзі (збагачення урану) та Араку (виробництво важкої води). Це викликало міжнародний резонанс і перевірки МАГАТЕ, які виявили, що Іран приховував частину своєї діяльності, зокрема, займався розробкою своєї ядерної зброї у численних підземних бункерах. На країну одразу наклали велику кількість санкцій. У 2003 році Іран тимчасово зупинив збагачення урану в рамках переговорів із Заходом, але після обрання президентом Махмуда Ахмадінежада в 2005 році програма відновилася з новою силою. У 2006 році Іран оголосив про успішне збагачення урану до рівня, придатного для реакторів.

Станом на зараз, за даними МАГАТЕ, Іран удвоє збільшив запаси високозбагаченого урану (тобто понад 60%, до рівня 90%). Як відзначає Reuters, тепер щомісяця Іран може виготовляти запаси, які майже достатні для виробництва однієї ядерної бомби. На кінець лютого у них вже було збагаченого урану для шести ядерних бомб. Цікаво те, що, попри санкції, МАГАТЕ допомагало Ірану з розробкою ядерної програми, відправлявляючи іранських фізиків-ядерників на навчання до Росії, згідно з даними BILD. 

Загострення питання про можливу війну

_{Фото: верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї та президент Трамп, FOX News}

На початку 2025 року напруженість між США та Іраном знову різко зросла, і знову за президентства Дональда Трампа. Адже повернення Трампа до Білого дому принесло жорсткіший підхід до Ірану, ніж це було за Байдена. Трамп почав погрожувати масованими ударами та санкціями, якщо Тегеран не погодиться на нову угоду з Вашингтоном, ставлячи Ірану ультиматум. 

Чому? Бо Тегеран продовжує розробляти ядерні технології, а це викликає занепокоєння США та їхніх союзників, зокрема Ізраїлю. Останні звіти свідчать про те, що Іран наблизився до створення ядерної зброї, а це Вашингтон вважає червоною лінією. 

До того ж Іран і далі традиційно активно підтримує різні терористичні проксі-групи на Близькому Сході, включаючи "Хезболлу" в Лівані, хуситів у Ємені та шиїтські формування в Іраку. Ці дії сприймаються США як спроба дестабілізувати регіон. Та й останнім часом низка інцидентів, включно з атаками на американські бази в Іраку, які приписують іранським силам, а також ударами по іранських об’єктах, які пов’язують із США та Ізраїлем, посилили взаємну недовіру. 

У відповідь Іран привів свої збройні сили в стан підвищеної готовності. В додачу до 18 військових кораблів на Близькому Сході, США розмістили ще шість бомбардувальників B-2 на острові Дієго Гарсія в Індійському океані, що розцінюється як демонстрація сили. Трамп анонсував переговори з іранцями, даючи їм два місяці (до кінця травня). Та він попередив, якщо перемовини не увінчаються успіхом, їх очікує військова відповідь. Власне, цього вимагає Ізраїль, який хоче знищити ядерні об’єкти Ірану і планував це зробити ще минулого року. Розвідка США на початку року попереджала, що Ізраїль впродовж кількох наступних місяців може атакувати Іран. 

Війна чи мир 

^{Фото: стелс-бомбардувальники B-2 Spirit, ВПС США}

Іран зараз переживає не найкращі часи. Адже економіка в кризі з інфляцією понад 30%, спостерігається рекордне падіння валюти та високий рівень безробіття. Присутнє також суспільне невдоволення, особливо серед молоді, яке проявляється в протестах проти економічних труднощів і політичних репресій. 

Та й регіональний вплив Ірану слабшає. Падіння режиму Асада в Сирії розірвало зв’язок із "Хезболлою", а їхні проксі-сили (ХАМАС, хусити) зазнають поразок. Вічний ворог Ізраїль теж посилює свої удари по іранських об’єктах, підриваючи військовий потенціал Тегерана.

Ця внутрішня та зовнішня вразливість робить ізоляцію Ірану все більш затратною, хоча їхню нафту продовжує активно купувати Китай. Та економічний тиск і втрата регіонального впливу спонукають Тегеран до розвитку переговорів зі США, щоб послабити санкції та отримати економічне полегшення. Але глибока недовіра ускладнює діалог. 

Не варто забувати, що іранська влада вважає США своїм ідеологічним противником. Тому будь-які переговори між американцями та іранцями не можуть бути прямими й вирішальними, а мають зберігати статус-кво. Власне, крайня спроба, яка відбулася 12 квітня в Омані, – яскраве свідчення цього. Бо у рамках непрямих переговорів сторони домовилися… знову зустрітися. Хоча Дональд Трамп наполягає на швидких прямих переговорах, та іранці з цим не поспішають, бо розуміють, що їхня ядерна програма – найбільший козир. Вони виступають за проміжну ядерну угоду, перед тим як продовжити діалог на найвищому рівні для повноцінної угоди. Адже бояться: якщо повністю відмовляться від усіх ядерних розробок, це може призвести до ситуації, яка сталася в Сирії з Муаммаром Каддафі, який відмовився від ядерних амбіцій і його скинули за підтримки Заходу. 

Якщо узагальнити, то американська сторона вимагає:

• повного припинення збагачення урану понад 60%; 
• відкрити доступ для МАГАТЕ до всіх іранських об’єктів;
• гарантії невикористання ядерних технологій у військових цілях, тобто відмови від будь-яких розробок, пов’язаних з ядерною зброєю.                                                                                                         

Натомість Іран хоче:

• зняти ключові санкції на нафтовий експорт і фінансові операції;
• повернути заморожені активи в іноземних банках;
• гарантій, що США не вийдуть з майбутньої угоди, як це вже було у 2018 році; 
• зберегти за собою право розвивати самостійно свою ядерну програму.

Цікаво те, що, за словами New York Post, ця шахова партія між Вашингтоном і Тегераном зараз розігрується і за участі України. Адже адміністрація Трампа пропонує Кремлю можливість поступово реінтегрувати Росію в західну економіку, якщо вони зупинять війну в Україні та відмовляться від дружби з Іраном. Таким чином американці хочуть послабити "вісь зла", яка склалася між Росією, Іраном та Китаєм. 

Але що буде, якщо Іран відмовиться і гратиме й далі в гру в затягування? Як відзначають експерти, тоді існує висока ймовірність, що США разом з Ізраїлем таки атакують ядерні об’єкти Ірану. Адже для Трампа це питання принципове. Він наполягає на тому, щоб Іран ніколи не мав ядерної зброї. Це один із стовпів його зовнішньої політики, як і просування мирної угоди між Росією та Україною. 

"Дехто у Вашингтоні, схоже, позиціонує дипломатію як тест, який Іран майже напевно провалить, щоб виправдати можливі воєнні дії. Інші щиро сподіваються на результат переговорів, який зменшить напруженість і стабілізує регіон. Ставки, безсумнівно, високі. Прорив може означати початок нової ери у відносинах США та Ірану. Невдача може створити основу для подальшої нестабільності в і без того нестабільному регіоні", - відзначають у BBC. 

Що це означає для України

Для України повномасштабна чи навіть точкова війна між США та Іраном не є вигідною. Оскільки, як показала ситуацію з Ізраїлем (війна у секторі Гази), увага світу одразу переключається на Близький Схід, що створює проблеми з просуванням українського питання. До того ж будь-яка війна – це витрати зброї. А Україні необхідна ця зброя (особливо боєприпаси для ППО) для захисту від Росії. Коли військові та розвідувальні можливості США будуть зосереджені на Близькому Сході, а Європа, союзники по НАТО, змушені будуть також реагувати, це може призвести до негативних наслідків на українському фронті. Адже невідомо, скільки триватиме ця можлива війна і до чого може призвести. Особливо, враховуючи ізраїльський фактор та їхнє бажання повністю ліквідувати іранську загрозу. 

З іншого боку, якщо Вашингтон таки дипломатично дотисне Тегеран, а також Москву і відповідна угода буде підписана, в ідеалі це може послабити союз Росії та Ірану. Наприклад, зменшаться чи взагалі припиняться поставки іранської зброї, зокрема дронів і ракет до РФ. Це частково полегшить для України ситуацію на фронті, дозволивши ефективніше протистояти російській агресії. Натомість Кремль втратить важливого партнера, що буде черговою невдачею для Путіна, котра може вплинути на довгострокові плани Росії у війні з Україною.  

Тобто для України другий варіант є вигіднішим, однак чи станеться так, залежить від складної дипломатичної гри. Успіх переговорів вимагатиме поступок з боку Тегерана та Москви, що наразі виглядає малоймовірним. Варто відзначити, що на сьогодні цими переговорами займається представник Трампа на Близькому Сході Стів Віткофф, який також веде розмови з Путіним, транслюючи його наративи.  

Як відзначає журналіст та політичний експерт Віталій Портников, наразі Росія та Іран використовують переговори зі США для власних цілей. Адже Москва зацікавлена в продовженні діалогу зі США, використовуючи його як ширму для уникнення поступок задля виснаження України. Водночас Іран затягує переговори, щоб приховати просування своєї ядерної програми, зберігаючи можливість відновити її після зміни влади в США. 

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос вважає, що з урахуванням усіх позицій найбільш імовірним сценарієм у переговорах США та Ірану є "частковий компроміс із високим ризиком зриву через зовнішні провокації". 

"Найімовірніше, сторони досягнуть обмеженої угоди: Іран погодиться на тимчасові ядерні обмеження, а США — на часткове послаблення санкцій (наприклад, у банківській сфері). Проте угода залишатиметься крихкою через недовіру сторін і тиск Ізраїлю та Саудівської Аравії, які вважатимуть її недостатньою. Росія підтримає угоду, якщо вона не послабить Іран занадто сильно, але зберігатиме вплив на Тегеран для майбутніх переговорів. Ризик зриву залишатиметься високим, особливо якщо Ізраїль чи Іран вдадуться до провокацій. Повномасштабна війна малоймовірна, але точкові удари чи асиметричні атаки можуть ускладнити подальший діалог", - пише Семиволос. 

Читайте також: Підсумки "Рамштайну", деталі нових пакетів військової допомоги для України та ситуація на фронті. Колонка Сергія Згурця