Путін пробує петляти

Він смертельно боїться як своїх співгромадян, так і Захід, тому намагається петляти у своїх рішеннях та діях. Повстання в російських регіонах, чи бунти солдатів, які повернуться з війни Росії в Україні, стануть незворотнім смертельним вироком для його режиму.

Своєю чергою путінська дипломатія на міжнародній арені просто таки надривається, намагаючись переконати Сполучені Штати та їхніх союзників, що Російська Федерація готова до так званих мирних переговорів. Сподіваючись довести Заходу, що шлях до миру – це перестати постачати Україні зброю і боєприпаси. Звісно, що усі ці очікування Москви виглядають політично наївно, але диктатору здається, що це для нього останній шанс отримати перепочинок у війні, щоб потім, відновивши сили, знову атакувати Україну.

Останні публічні з’явлення Путіна на людях і його нервозна поведінка, чітко вказують на те, що він перебуває у відчаї, розуміючи, що не зможе виграти. Саме тому він почав озвучувати явні нісенітниці, і всіх мусить непокоїти, що узурпатор сам вірить у цю відверту брехню. А це ще раз підкреслює, що він не готовий здатися і не знає що йому робити далі.

Коли російські терористичні війська почнуть одну за одною втрачати свої позиції на тимчасово окупованих українських землях, то це стане головною проблемою для утримання влади Путіним. Це буде важка робота для ЗСУ, але рішучість, наполегливість та мотивація на боці українських військових, які повертають наші території по одному селу, селищу і місту.

Читайте також: Для Путіна настає 1945-й

Перша, рання фаза контрнаступу української армії відбувається, згідно з виваженою доктриною зондування позицій московитів. Виявлення слабких та вразливих місць в їхній оборонній структурі та розподілі російських військ по всій лінії фронту. Крім того, і це важливо, українці на цьому етапі наступу розміновують мінні поля та пробираються через підготовлені наперед місця засідок противника. Що найкраще досягається меншими силами. Тому варто очікувати, що на початку прогрес відвоювання наших земель, буде більш повільним, ніж цього хотілося.

Адже абсолютно неправильним підходом стало б дотримання хибної тактики, котра є типовою для росіян. Бездумно кидати військові сили та техніку в "м’ясорубку війни". Можна спрогнозувати, що на цьому етапі ЗСУ, швидше за все, зіткнуться з обмеженою кількістю російських мобільних резервів, які можуть бути відносно непідготовленими та недостатньо забезпеченими. Ці недоліки не відразу виявляться, але з часом вони здатні стати вирішальними.

Коли ж настане час для того, щоб Україна спрямувала значні сили до конкретних тактичних точок тиску, залучаючи  нову броньовану військову техніку, котру нещодавно надали нам  західні союзники, прогрес може раптово стати швидшим. Враховуючи загалом погану підготовку та низький моральний стан російської загарбницької армії, їхній опір міг би швидко зменшитися, а лінія оборони посипатися. Але навряд чи це може відбутися у найближчих декілька наступних тижнів.

Власне, резон цих укріплень для рашистів – повторити те, що вдалося зробити Україні під Бахмутом. Зірвати стратегію керівництва ЗСУ, знекровити їх під час наступу і підтягнути свіжі ресурси для контратак. Мета України – перерізати та ліквідувати  наземний міст з Росії до українського Криму.  Для цього доведеться знищити російські війська, які перекривають нам шлях до Кримського півострова.  

Натомість росіяни не лише намагаються утримати свої укріплення, вони роблять спроби контратакувати, щоб повернути втрачені позиції. Що, звісно, сповільнює просування ЗСУ, але навряд чи знекровлює їх. По суті, це повертає ситуацію, що існує, на користь України, і  дозволяє  критично послабити угрупування російських зайд нашими меншими силами, водночас стримуючи їхні більші загони від спроб штурмових дій. 

В інтересах України - не занадто пришвидшувати цей початковий етап, щоб зменшити кількість росіян, з якими доведеться зіткнутися на цих важких укріпленнях. Позиційне протистояння, зрештою, завершиться тим, що згодом, прорвавши лінію оборони противника у кількох місцях фронту, ЗСУ підуть на розширення прориву. І з цим ворог нічого зробити не зможе. Тому тиждень-два затримки нічого стратегічно не змінить.

Можливо, російське командування сподівається, що повільний прогрес деморалізує українські сили та прихильників України на Заході. Якщо це так, то вони повинні знати, що надія – це не стратегія і ніколи нею бути не зможе.

Читайте також: Захід вирішив завершити війну в цьому році на полі бою

Схоже, що стратегія ЗСУ полягає в тому, щоб спонукати Росію залучити її мобільні резерви до боротьби на відкритому просторі перед підготовленою оборонною лінією та подрібнити її, особливо російську мобільну артилерію, перш ніж більше залучати власні бронетанкові формування для удару по слабших місцях, які уже виявили. А коли з'явиться тріщина в обороні, потрібно буде швидко її розширювати.

У рашистів стратегія є протилежно іншою – це те, чого дотримувалася колись ще комуністична радянська влада. Їм для того, щоб прозвітувати про свої нібито "успіхи" Путіну, потрібні отримані метри просування вперед і окуповані населені пункти, однак ні того, ні іншого у них давно вже немає.

Контрнаступ українських військ відбувається поступово, але вірно.  І точно, що повільне просування краще, ніж рух назад. Чим Москву підштовхують до рішення, що немає сенсу жертвувати своїми військами, щоб утримувати міста, які для них не мають стратегічного значення.

До цього контрнаступу українці переважно діяли в обороні. Зробивши чудову роботу та показавши, що російська армія малодієздатна, погано керована, недостатньо навчена, кепсько оснащена та не має мотивації та згуртованості. І зараз знищення російської оборонної системи тільки почалося. З правильним поєднанням сучасної зброї та стратегії, досягнення успіху є лише питанням часу.

Однак реальна допомога Україні мусить бути значно більшою. Важко буде досягти великого перелому у російсько-українській війні не маючи достатньо сучасних літаків, далекобійної артилерії й танків. Колективний Захід мусить визнати, що сьогодні українці воюють не лише за свою свободу та існування Української держави. А й за Європу, НАТО й увесь вільний цивілізований світ. 

Ця війна має ще свою велику особливість тим, що сучасна Російська Федерація – це терористична держава, якою керує воєнний злочинець. А з терористами необхідно діяти більш жорсткими методами, застосовуючи засоби, котрі не дадуть цим міжнародним злочинцям жодного шансу не тільки сподіватися на виграш, а й на можливість зберегти свій режим. 

Можна з упевненістю сказати, що "спецоперація" Путіна провалилася з тріском. Однак геополітична доктрина адміністрації Джо Байдена, дозованої допомоги Україні, виглядає доволі сумнівно. Поступове нарощення цієї допомоги, часто зі значним запізненням, означає не що інше, як нові жертви серед мирних українців.

Читайте також: Російські еліти повинні усунути Путіна

У той час, коли війна Росії з Україною – це фактично екзистенційна битва за душу демократії в Європі. Молоді українці воюють і гинуть у цій страшній війні, щоб перемогти путінізм/рашизм у Європі від імені НАТО та його членів. Тому на Заході повинні розуміти, що будь-який знищений російський танк або ліквідований в Україні російський батальйон – не зустрінеться з молодими американцями на рівнинах Польщі, Угорщини або Франції. І найкраще, що можуть нині зробити представники західного світу, це надати українцям військову допомогу в тих реально необхідних розмірах, щоб ця війна швидше закінчилася поразкою Кремля.

Необхідно чесно визнати, американське керівництво, схоже, стурбоване тим, що українці використовуватимуть ракети великої дальності для ударів по Росії. Але, поки Російська Федерація запускатиме далекобійні ракети зі своєї території, ми будемо знаходитися у тактично невигідному становищі. У якийсь момент, щоб остаточно вигнати росіян зі своїх земель, нам доведеться вражати бази Путіна, склади поповнення військових запасів і ракетні установки в Росії. Тому обмеження української далекобійної артилерії веденням вогню лише по окупованих РФ українських територіях є надто обережними. Образно кажучи, українці нині ведуть війну проти сильнішого ворога із зав’язаною за спиною рукою.

Глобалізований сучасний світ існує об’єднуючи багато  взаємопов’язаних факторів. Тому кривавий бій з Росією, який вже майже 14 місяців веде Україна, важливий так само для США, Європи та всього західного блоку. Але цікаво, чи будь-яка західна армія пішла б у контрнаступ не маючи достатньої підтримки з повітря та з обмеженою кількістю далекобійної артилерії? Проти ворога, який мав дев’ять місяців, щоб окопатися та побудувати укріплення? А українці мусять йти, бо у нас немає іншого вибору, хоча це несправедливо.

Україну потрібно забезпечити такими видами зброї, які перекриють ланцюжки постачання Путіна у їхні війська та перебазують далеко в глибину Росії літаки й ракетні установки, які постійно атакують міста, інфраструктуру та населення України.

Читайте також: Російська Федерація не має жодних шансів уціліти

Постійне озирання на те, що в разі допомоги Україні більш модерною і якіснішою зброєю Путін може використати тактичну ядерну зброю, створило ситуацію, яка затягує час війни. Дозволити Путіну продовжувати своє божевільне бажання знищити Україну – не варіант. Диктатор мусить отримати такий урок, а сама Росія зазнати настільки серйозних наслідків, щоб потім будь-яка інша країна й думати не сміла про те, щоб повторити в майбутньому подібну військову авантюру.

Дуже важливо розуміти, що перемога України стабілізує  Європу і світ та збереже чинний на сьогодні світовий порядок. Це життєво важлива складова національних інтересів всього західного світу. Україна повинна залишатися вільною, незалежною і демократичною державою.

Чи хочеться це комусь визнавати, чи ні – Україна є геополітичним центром тяжіння нашої планети з точки зору поточних балансів сил і з точки зору географії Землі. Ми не буфер між Європою і Азією, а велика європейська держава, яка після нашої перемоги мусить зайняти своє законне місце в Євросоюзі.

Джерело

Про автора. Віктор Каспрук, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.