Справжні причини війни, непристойний космос і прощання з Ґабо: 5 книг про коротку пам’ять

Юрій Фельштинський, Олександр Литвиненко. ФСБ підриває Росію. Федеральна служба безпеки як організатор терористичних актів, викрадень і вбивств. – К.: Наш Формат, 2023

Ця скандальна книжка про справжні причини війни Росії проти Чечні, подробиці терористичних операцій російських спецслужб і методи роботи ФСБ заборонена в Росії судовою ухвалою, заарештована, конфіскована і знищена ФСБ при спробі ввезення тиражу для поширення в Росії. Тож не дивно, що "ФСБ підриває Росію. Федеральна служба безпеки як організатор терористичних актів, викрадень і вбивств" Юрія Фельштинського та Олександра Литвиненка (К.: Наш Формат) стала міжнародним бестселером. Також 2003 року було порушено кримінальну справу за фактом розголошення державної таємниці на сторінках видання "ФСБ підриває Росію". Наклад книжки було вилучено як речовий доказ. Уперше видана в США, вона привернула до себе міжнародну увагу наприкінці 2006 року, невдовзі після отруєння в Лондоні радіоактивною отрутою - полонієм-210 Олександра Литвиненка, який помер болісною смертю. Загалом присвячена подіям, що увійшли до російської історії, як вересневі теракти 1999 року, коли в Москві та інших містах Росії були скоєні підриви житлових будинків, що забрали життя понад 300 осіб. У ній зроблено спробу показати, що основні проблеми сучасної Росії були викликані не радикальними реформами ліберального періоду правління Бориса Єльцина, а протистоянням, яке таємно чинили цим реформам російські спецслужби. Саме вони розв’язали Першу та Другу чеченські війни для розвороту Росії від демократії до диктатури. "24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України, яка забрала життя сотень тисяч людей і покалічила життя мільйонів, - нагадує це видання. - У світлі цих подій теракти, організовані спецслужбами в Росії у вересні 1999 року для забезпечення перемоги Путіна на президентських виборах 2000 року (як виявилося - на вічні часи), видаються дрібною підготовчою операцією до великого терору. І якщо у вересні 1999 року хтось міг сумніватися в тому, що Путін, щойно переведений з посади директора ФСБ на посаду прем’єр-міністра Росії, міг керувати терористичною операцією, внаслідок якої загинуло понад 300 осіб, то сьогодні, дивлячись на кадри кінохроніки та фотографії зруйнованих міст і селищ України, сумніватися в готовності Путіна вбивати заради захоплення й утримання влади та територій не доводиться".

Валентина Мержиєвська, Павло Артимишин, Галина Качур. Навігатор з історії України. Сучасність. – К.: Портал, 2023

Психологічний коментар, поданий наприкінці цієї книжки, увиразнює паралелі між суспільним і особистим. Між державним і українським, ясна річ, не увиразнює, бо все й так давно вже ясно. Утім, добре, що в черговому "Навігаторі з історії України" Валентини Мержиєвської, Павла Артимишина та Галини Качур (К.: Портал), де мова про сучасність, нам хоч нагадують про типові сценарії, властиві історії незалежної України, і підказують, як працювати з травмами, яких ми всі зараз зазнаємо. Загалом "Навігатор" по українській сучасності розповідає про події в Україні від часу відновлення незалежності 1991 року, вписуючи їх у світовий контекст. Автори показують, як навіть недавнє минуле можна осмислювати за допомогою історичного інструментарію. Звісно, поки події ще тривають, ми не зовсім уявляємо, до чого деякі з них можуть привести, та їх безумовно легше зрозуміти, якщо поглянути з історичної перспективи. "До вересня 2005 року прем'єром була Юлія Тимошенко, - нагадують автори книжки, - у 2005-2006 роках - Юрій Єхануров. У 2006-2007 роках - Віктор Янукович, а у 2007-2010 – знову Юлія Тимошенко. Стосунки президента з прем'єрами (крім Юрія Єханурова, який був близьким соратником Ющенка) були доволі напруженими. Постійна політична криза, економічна криза 2008 року, "газові війни" 2006-2009 років, у яких, як не парадоксально, українське суспільство звинувачувало не Росію, а насамперед українську владу, невиконання обіцянки "Бандити сидітимуть у тюрмах", даної Майдану, особисті конфлікти з Тимошенко, критика газових угод 2009 року самим Ющенком і, зрештою, його ж заклик голосувати "проти всіх" у другому турі президентських виборів на початку 2010 року – усе це призвело до того, що Віктор Янукович з його мобілізованішим електоратом виграв другий тур і став демократично обраним четвертим Президентом України".

Майк Маллейн. Верхи на шатлі. Обурливі історії астронавта космічного човника. – К.: Бородатий Тамарин, 2023

Історії автора у цій книжці часом непристойні, часто комічні, але завжди цікаві. В оповіді Майка Маллейна "Верхи на шатлі" Обурливі історії астронавта космічного човника» (К.: Бородатий Тамарин) яскраво описуються всі аспекти його досвіду, а також наводиться жорстка критика керівництва НАСА, чия помилка призвела до катастрофи "Челленджера" у 1986 році та загибелі чотирьох членів його групи. "Верхи на шатлі" - це весела, щира історія життя в усій його доленосній невизначеності. Так, наприклад, у 1978 році першу групу астронавтів космічного шатла - двадцять дев’ять чоловіків і шість жінок, які проведуть в НАСА найбурхливіші роки програми космічних шатлів, - представили публіці. Серед них був полковник ВПС США Майк Маллейн, який у своїх мемуарах "Верхи на шатлі" розвіює героїчний ореол навколо корпусу астронавтів і зображує їх такими, якими вони є, - звичайними людьми. "Перед тим, як увійти до туалету, я почув, як один із цивільних кандидатів побивався, що провалив підготовку до огляду, - розповідає автор. - Я нашорошив вуха. Він погано почистив свій задній прохід, і йому доведеться прийти на огляд завтра. "ПОГАНО ПОЧИСТИВ ЗАДНІЙ ПРОХІД" - я уявив ці слова великими червоними літерами в медичному висновку того хлопця. Хто їх прочитає? Чи візьмуть їх до уваги під час відбору? Оскільки комісія вибере із семи осіб одну, кожна з яких буде суперменом чи диво-жінкою, я не хотів, щоб у моїх висновках хоча б де-небудь красувалися слова "погано" чи "провалив", навіть якщо йдеться про таку безневинну штуку, як чищення заду". Що було далі – краще дізнатися, прочитавши цю незвичайну сповідь до самісінького кінця.

Родріґо Ґарсія. Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина. – К.: Лабораторія, 2023

Нескладно сказати, кому насамперед буде цікава ця сумна книжка - мемуари про останні дні життя одного з найвизначніших письменників XX століття, лавреата Нобелівської премії Ґабріеля Ґарсія Маркеса. З одного боку, "Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина" Родріґо Ґарсії (К.: Лабораторія) - це ніжна та глибока історія про боротьбу людини за власне життя і прийняття неминучого, а також про вміння відпускати, хоч би яким сильним було кохання. З іншого боку, чи так уже це важливо для того, хто щоліта перечитував "Сто років самотності" - історію про полковника Ауреліано Буендіа, Пілар Тернер, Урсулу, Ребеку, Амаранту. Пригадуєте? "Сто років самотності" складаються з шести поколінь роду Буендіа, але йому стало б матеріалу ще на два, — згадує автор книжки. - Він вирішив не використовувати його через страх, що роман вийде занадто довгим і обтяжливим. Батько вважав строгу дисципліну одним з підмурків роману, особливо коли йдеться про визначення форми й меж оповіді. Він не погоджувався з думкою, мовляв, ця форма вільніша, а отже, і простіша за сценарій або оповідання. Батько стверджував, що автор або авторка роману неодмінно має скласти мапу, за його визначенням, "карколомної географії роману"". Загалом перед нами короткі мемуари, написані сином  Ґабріеля Ґарсія Маркеса за кілька років після смерті його батька у квітні 2014 року. Спогади охоплюють цей останній, сумний і важкий період хвороби великого письменника та розповідають про життя родини й медичні обставини, що передували його смерті. Родріґо почав писати мемуари через потребу зрозуміти, що відбувається, але він знав, що не опублікує їх, поки жива мати.  Мемуари відчиняють родинні двері та дозволяють побачити приватне життя родини зсередини, де ми зустрічаємо не письменника, а батька та коханого чоловіка.

Ніл Ґейман. Книга кладовища. – К.: КМ-Букс, 2023

У передмові до цієї захопливої й страшної (точніше, страшенно захопливої) книжки нам нагадують, що найкращим дитячим письменникам десь глибоко у їхній підсвідомості ще й досі вісім років. Мовляв, вони пам'ятають відчуття, коли рука занурюється у гелловінську миску з очищеним виноградом у темній кімнаті, а перед цим вам сказали, що це очні яблука. У будь-якому разі, "Книга кладовищ" Ніла Ґеймана (К.: КМ-Букс) підтверджує, що ми так само насолоджуємося жахом у піснях та історіях, бо розуміємо переваги уявного жаху: так, це страшно, але зрештою з цим можна впоратися, принаймні в уяві. Бо насправді буває зовсім інакше. Особливо в дитинстві. "Одного разу під час літературної дискусії на сцені фестивалю я налякала Ніла Ґеймана своїм голосом Злої Відьми Заходу із фільму "Чарівник країни Оз", - згадує авторка тієї самої передмови. - "І твого песика теж!" - реготала я. - "Ні! Ні! Не роби цього!" - вигукнув Ніл. Потім він пояснив, що восьмилітній хлопчик просто кам'янів від жаху через цю зеленошкіру відьму. Отже, літературний вплив було виявлено". Що ж до цієї книжки, то, за сюжетом, однієї жахливої ночі немовля дивом рятується від безжального вбивці. Малий виповзає з будинку і потрапляє на старе кладовище, де знаходить надійний прихисток. Мешканці кладовища дають хлопчикові ім'я, виховують і опікуються ним. Тут він навчається і потрапляє у вир неймовірних пригод, які допоможуть хлопцеві подорослішати та полюбити світ живих - небезпечний, хвилюючий та звабливий. З гелловінськими мисками з очищеним виноградом у темній кімнаті, ясна річ.