Страх перед Майданом. Чому Зеленський боїться ветеранів, які хочуть в політику?

Двічі президент спаплюжив пам’ять Революції Гідності, тисяч людей, які вийшли з Майдану і пішли в добробати, а згодом стали кістяком справжньої української армії. Не тієї, яка в 1991-му була галочкою прописана в ЗСУ за місцем реєстрації проживання. 

Володимир Олександрович в інтерв’ю The Sun заявив, що Москва прагне посіяти розкол в українському суспільстві, створивши хаос усередині країни, щоб зрештою усунути його з посади. І має такий план начебто кодову назву "Майдан-3".

Дуже дивно, що восени 2021 року західні розвідки детально повідомляли Зеленського про плани вторгнення — із картами, стрілочками та повним поясненням, як російські війська просуватимуться на Київ через зону відчуження та висадку десанту в Гостомелі. У російських окупантів був чіткий план швидкої окупації, фізичної ліквідації президента та встановлення маріонеткового уряду. 

Однак — очевидно наш гарант боїться низинних демократичних акцій протесту набагато більше, ніж зовнішньої загрози. Бо побоюється умовного Майдану тоді, коли ударний актив революції або місить болото на фронті, або тягає волонтерку на передову. 

Багато років тому — коли молодші на десять років нинішні бородані з окопів палили шини на Хрещатику — "Вечірній Квартал" висміював і Помаранчевий Майдан, і Революцію Гідності. Чого вартий знаменитий жарт про "ебонітові палички" від двох зірочок — Жені Кошового та Сашка Пікалова? Вони у нас нині ордени носять "За заслуги" III ступеня. 

Тож і через десять років подій після на Інститутській і детального пояснення, що не так із цим огидним жартом, Зеленському ніколи не зрозуміти, чого прагнули українці, стоячи на Майдані Незалежності три місяці на холоді та морозі. Чому люди відморожували собі пальці, а потім записувались у добробати, — бо вже ранньої весни на Донбасі розпочались нездорові порухи. І ці вчорашні студенти, молодесенькі футбольні хулігани, ідейні — стали тими, хто вберіг нашу незалежність у 2014 році. 

Майданівці завше були найбільшим головним болем російської верхівки, колаборантів і малоросів, які за гонорар радо показували пальцем окупантам: "У цій хаті живе атошник".

Читайте також: Чому генералів попередили "не гратись у політику"

На замітку піар-службі гаранта: у грудні 2022 року Лондонський Королівський інститут обʼєднаних служб (RUSI), що досліджує питання воєн та озброєння в інтересах британської армії, випустив масштабний аналіз першого півріччя російсько-української війни. Це цікавий документ, який пояснює, які плани були в РФ щодо окупації. Вони базуються на основі документів окупантів, які опинились у руках ЗСУ та розвідок.

І до чого тут майданівці та інші активні українці, яких бояться ебонітові палички?  Річ у тому, що перед вторгненням росіяни розділили українців на чотири групи. У першій були ті, кого треба ліквідувати фізично. У другій – ті, кого треба пригнічувати й утискати. Третя група складалася з нейтральних громадян, яких можна схилити до співпраці. І четверта група – це потенційні колаборанти.

Існував список першої групи, куди потрапили активні учасники Революції Гідності. Російська ФСБ тренувалася їх захоплювати чи вбивати. Другу категорію планували виявити, обходячи оселі. Потім для цих людей мали створити фільтраційні табори. Після фільтрації "особливо ненадійних" планували депортувати в Росію. А в Україні їх би "перевиховували" завезені з РФ "вчителі" та інші офіційні особи.

Тобто — цілком документально доведено, що план окупації передбачав знищити фізично отой самий мільйон, який був на вістрі Революції, усіх тих, хто з Майдану пішов у військо і став крутим військовим — згадаймо, наприклад, Калину, Кротевича, Редіса — які з вуличних движів поїхали зразу на фронт. І стане ясно, чого ж майданівці та військові вихідці звідти так муляють око різним діячам. Часто тим діячам, які 2014 року були на боці Антимайдану і цілком в російському порядку денному. Чи варто нагадувати з ким тоді були Олег Татаров, Андрій Єрмак, Андрій Смірнов чи Ростислав Шурма? Вони чудово працювали з Януковичем і Партією регіонів.

Але на цьому накидання лайна зі сторінок британського таблоїда від президента не скінчилось. Він закинув вищому військовому керівництву, яке "на передовій поводиться як політик, а не військовий". Цікаво, це про той самий епізод, як вищі офіцери відмовилися лізти в лобову атаку на Горлівку заради смайликів? 

Але ще більше нерозуміння у Зеленського виявилось у розумінні зв’язки — "Майдан-військові та порятунок незалежності у 2014 році". 

На величезну британську аудиторію він сказав: "Кожна політична партія у 2014 році хотіла якихось військових, зірок війни, і я вважаю, що це була велика помилка". Тобто, уважно погляньмо ще раз: президент вважає поганим те, що у 2014 в Раду прийшли чимало добровольців та волонтерів? 

Як на мене, Банкова, яка регулярно міряє соціологію по країні, слабко відчуває пульс країни і тоді, і нині. Є запит на фахівців безпеки та оборони в політиці — і це нормально для країни в десятилітній війні. Це нормально, коли хтось із досвідчених ветеранів піде в місцеві і Верховну ради. Дуже часто цей ветеран — колись мобілізований цивільний ультрафахівець. І це явно краще за кунсткамеру ноунеймів, які ще і виявляються або державними зрадниками, або колаборантами, або агентами ГРУ, як "Буратіно"-Дубінський. 

Прихід добровольців, майданівців у 2014-му — якраз став свіжою кров’ю політики. Саме тоді, чи не вперше, парламент з урядами різних прем’єрів почали займатись питаннями нацбезпеки. 

Читайте також: Страх Зеленського

Так, було не без скандалів. Певно, багато хто пам’ятає, як депутат БПП Олег Барна хвацько тягав за ноги тодішнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Однак — яскравий "дядько Олег" вигріб за Україну у 2014-му, коли пішов добровольцем і у 2023-му, коли загинув під час ворожого штурму позицій на одному із дуже складних відтинків фронту — під Павлівкою. Він ціною життя захистив свої переконання. 

А хто виграє тепер уже легендарний округ 217 на Оболоні? Андрій Білецький чи Мар’яна Безугла? Поки Білецький створив і очолює одну із найбільш ефективних бойових бригад у ЗСУ — 3-тю штурмову, Безугла займається цілодобово дискредитацією ЗСУ на радість Ользі Скабєєвій.

Левова частка "військових і зірок війни" у статусі депутатів зразка 2014-го якраз були базою Революції Гідності. Тому їхнє депутатство заслужене. 

Прихід військових і військових волонтерів 2014-го був необхідним, аби ми нарешті почали говорити про безпеку та оборону предметно. І готуватися хоч якось до повномасштабного вторгнення.

Володимир Зеленський добре виступив на початку повномасштабного вторгнення — коли країна потребувала емоційних натхненних промов і лідера в оливковій м’ятій флісці. Однак у рутині війни та серед поганих новин пан президент повернувся до того, за що отримував на горіхи до повномасштабної війни. 

Це був той час, коли Банкова любила закривати роти журналістам за незручні питання, звинувачувати у своїх провалах то опозиційні канали, то Бутусова із Ткачем. 

Читайте також: Що можна нагадати Мар'яні Безуглій

Коли регулярно хтось із фракції "Слуг народу" писав то про путч прихильників Порошенка, то про державний переворот імені Ріната Ахметова. На це заплющували очі тоді, бо ми жили в країні, яка була набагато менше пошарпана війною і менш залежна від того, дадуть нам вдосталь снарядів чи ні. 

Однак зараз Володимир Олександрович знову повернувся до улюбленої гри — шукати ворогів своєї влади всередині. Хоча реальна загроза і йому, і 37 мільйонам українців — Російська Федерація. 

"Переворот" — далеко не найгірше, що могла б зробити Росія. Вона вже щодня чинить геноцид українського народу. Тих самих людей, які є джерелом влади й самі вирішують, куди йти, за що та проти кого боротися, і врешті, якого президента обирати. 

Для того, аби це зрозуміти — президенту явно треба спитати щось про Майдан не у Татарова чи Єрмака, для яких Майдан був цвяхом у домовину шаленої кар’єри в Партії регіонів.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.