Страх Зеленського

Упродовж кількох днів, що передували Дню Гідності та Свободи, ми почули з уст президента застереження, що, мовляв, Росія готує в Україні (та фактично вже провадить) спецоперацію під кодовою назвою "Майдан-3". А от сьогодні, в інтерв’ю британському таблоїду (!) The Sun, Зеленський заявив: "Остання інформація: вони дуже хочуть – є план "Майдан-3", щоб змінити президента  – можливо, не через убивство, а через зміну (влади. – Авт.). Вони будуть використовувати будь-які інструменти, які вони мають. Ідея полягає в тому, щоб до кінця цього року здійснити нову операцію, яка навіть має ім’я... Знаєте, ми можемо з цим жити".

Ні, ми не можемо з цим жити. Якщо Зеленський вважає інакше, то він геть випав з контексту. По-перше, українці не можуть, щобільше, — не хочуть жити у страху. По-друге, це лише тепер в інформаційний простір вкинуто тезу, що чергова "СВО" росіян має таку назву, спочатку сам президент прямим текстом казав, що ворог готує нам "Майдан", тим самим продемонструвавши абсолютне нерозуміння природи, мотивів та цілей трьох українських революцій. А, по-третє, лише геть далекий від політики та суспільних процесів обиватель може злегковажити метою самого Зеленського у роздмухуванні цієї істерії.

Читайте також: Зеленський став політиком, але не державним діячем

Вона проста: знецінити громадянське невдоволення наслідками урядування, корупцією, що прирівнюється до мародерства у час війни, популістською риторикою, перекладанням провини за невдачі на "поганих партнерів", нагінками на бізнес тощо. І не тільки знецінити, а надати цьому невдоволенню рис штучності, керованості, ворожого злонаміру.

У принципі, Зеленський, попри його нинішню риторику, ніколи не намагався зрозуміти філософії Майданів. У час Революції Гідності він був по інший бік барикад, і його перемогу на президентських виборах 2019 року ті, хто пройшов горнило Інститутської, трактували не інакше як "українську реконкісту". Я не буду тут ятрити рани й цитувати недолугі жарти 95-го Кварталу з приводу тих, хто виступив проти режиму Януковича, аби почасти поповнити лави Небесної сотні. Охочі й досі можуть обсервувати цю гидь у ютубі.

Але саме звідти – нинішній підсвідомий страх Зеленського. Страх, який можна було б пережити за два роки російської навали, повіривши у власний народ, у його непереборну жагу до Свободи та Перемоги. Страх, який принаймні можна було б приховати, соромлячись цього слизького відчуття, загнати його у найдальший закуток підсвідомості, знаючи, що ти тепер – лідер нездоланного народу. Страх, який легко долається таким лідером, бо він довіряє не тільки своєму оточенню, а й тим, хто має іншу думку. Зрештою, військовим, які захищають країну, і, — серед іншого, — і Верховного Головнокомандувача.

Читайте також: Зеленський і "феномен Черчилля"

Натомість Зеленський та його радники вирішили витягнути цей огидний жупел назовні, з якогось дива вважаючи, що ним налякають інших. Далебі, — це не так. Власним страхом навряд чи інфікуєш інших, — хтось вважатиме його надуманим, хтось – відхиленням від норми, ще інший – несосвітенною  прикрістю та непорозумінням, гідним тільки жартів.

Власний страх лише посилює підсвідоме розуміння того, що так влучно колись окреслив британець Джон Голсуорсі: "Немає нічого страшнішого в житті, ніж абсолютна неможливість змінити те, що ви вже зробили".

І, повірте, більшість з нас також має власні страхи, і вони, вочевидь, важливіші для кожного з нас, ніж якась ефемерна перспектива російського замаху на Зеленського. Ми принаймні маємо надію на те, що українські безпекові служби зроблять усе, аби такого не сталося. А з власними побоюваннями та фобіями ми зазвичай самі даємо собі раду або ж проговорюємо їх у колі найближчих. Так і живемо…

А політик, що транслює власні страхи на публіку, рано чи пізно програє. За прикладами далеко ходити не доводиться. Вінстон Черчилль, що став для Зеленського іконою, мобілізував британців на перемогу над нацистами тим, що зумів подолати власний страх (підставовий, з досвіду Першої світової, з жахливої поразки під Галліполі). Але у його воєнних зверненнях до нації ми чуємо лише рішучість і впевненість лідера. Але щойно війна завершилася бажаним результатом, прем’єра почали діймати сумніви та страх за власне політичне майбутнє, ота голсуорсівська "абсолютна неможливість змінити те, що ви вже зробили". Так і сталося. Він програв.

Спеціально для Еспресо.

Про автора. Ігор Гулик, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.