Андрій Любка: "Атаки дронами по Польщі стали приводом для розколів у Європі"

Почнемо, власне, з того, що події, які відбулися буквально минулої ночі по наш бік українсько-польського кордону, абсолютно дали дуже різну реакцію від всіх країн, які ви звикли називати країнами Східного флангу НАТО. І це теж наші сусіди. І відповідно, бачимо, що оці дрони, два десятки дронів російських, які залетіли в Польщу, а також знайшли уламки ракети, як повідомляє польський RMF-24, означає, що це спланована атака. Ну, це ніби виглядає, що для одних означає, а для деяких лідерів, зокрема, Словаччини, Угорщини, не все так однозначно. Чому?

Це взагалі дуже цікава ситуація, бо мені здається, що за цими дронами, за мілітарним аспектом взагалі стояв глибший, якраз диверсійний, інформаційний потенціал, який несли ці атаки, тому що вони спровокували, розколи в суспільствах. І мені було дивно читати деякі рефлексії або перші реакції українців, які реагували з одного боку, зловтішно, що от, ну що, поляки, ви дочекалися, ви думали, що лише нас будуть бомбити. Ця зловтіха була, на мій погляд, недоречною, хоча в принципі її можна зрозуміти. А з іншого боку, в українців чомусь склалося переконання, що, якщо почнеться атака на якусь із сусідніх країн, то більше атак - більше солідарності, більше підтримки України. Тобто, що відповідь буде однозначною, і інші країни також будуть вибирати для себе боротьбу, шлях збройного опору, шлях багатьох років проблем економічних, тиску, ізоляції і так далі, і так далі, всього, що несе з собою війна. Виявилося, безумовно, всього протягом першої доби, що це не так, і ці атаки стали приводом для розколів, не тільки у польському суспільстві, не тільки в угорському суспільстві, наприклад, де можна яскраво заміряти температуру і зрозуміти, що є хтось, хто навіть соромиться або боїться назвати ці дрони російськими або атаку спровокованою саме Росією, а не просто атаку, яка з космосу вдарила по Польщі. Але загалом вони діють психологічно на всю Європу, на весь Європейський Союз, і когось змушують озброюватися, когось змушують мобілізуватися. 

Але, на мій погляд, у нашій частині світу, серед тих країн, які були частиною Варшавського блоку, наприклад, серед тих країн, які знають, що таке Росія, який її потенціал, і які підсвідомо бояться, що вона сюди повернеться і не до кінця вірять у НАТО, тому що, якби ми зараз провели дослідження про те, чи країни, наші сусіди впевнені в тому, що НАТО вступить за них у війну, якщо така почнеться, я думаю, що багато населення там буде, безумовно, крива по віку. Безумовно, крива по статках, освіті і так далі, але вони будуть розділятися. Тому оцей страх Росії, яка все одно прийде і все одно покаже всім "кузькину мать" він скрізь присутній. І, безумовно, коли це накладається на зрежисовані на такі дуже добре скоординовані інформаційні розгойдування, коли у Польщі, наприклад, зараз, я не впевнений, що більшість поляків чітко вірить, що це була російська атака. Більшість людей говорить: "Це не все так однозначно".

Андрій, от власне, я дивлюся, що просто в ці хвилини засідає Європарламент, в ці хвилини президент Карл Навроцький зібрав Раду нацбезпеки. Але цьому всьому передували саме заклики Дональда Туска, а потім ще і міністр внутрішніх справ їхній Марченко-Рвинський закликав не поширювати рускую дезінформацію. Деза дуже чітко зайшла на терени Польщі, і не тільки Польщі. Звучить вона на дві основні тези: "НАТО вам не допоможе, а у всьому винувата Україна". Тобто це дві бази. Решта це є варіацією на дезу. І в цьому випадку наші сусіди, Польща, Словаччина, Угорщина, я вже не говорю про держави Балтії, всі вони добре знають, що таке російський імперіалізм, російський чобіт. Чому так легко раптом саме оці останні дві доби, ці суспільства, добре поінформовані максимальною присутністю інформації з російсько-українського фронту, так легко піддаються на ось цю інформаційну складову?

Тому що вона триває багато років, і для багатьох у цих країнах вона є однозначною. Тобто Путін надсилає сигнали, можливо, в рамках оцього ширшого переговорного процесу щодо миру, щодо дизайну того, як він буде виглядати, домовленостей між Америкою і Росією, між НАТО і Росією. Але він надсилає сигнали про те, що насправді у нас багато сил, насправді наші цілі значно далекосяжніші, ніж ви собі думаєте, йдеться не лише про Донецьку, Луганську, Херсонську, Запорізьку області, ми хочемо повернути контроль над Центрально-Східною Європою. Ультиматум 21-го року Путіна до Байдена звучав так: "Ми хочемо повернення до 97-го року", тобто до розширення НАТО. І, умовно кажучи, щоб вся Центральна Європа була такою буферною зоною. І попри те, що частина з цих дронів була збита, більшість з них були зловлені радарами, є про них інформація і так далі, потужної відповіді з боку НАТО ми не побачили. 

Потужної відповіді з боку США ми не побачили. Найсильніша заява, яку я чув від посадовців, звучала від Радослава Сікорського, міністра закордонних справ Польщі, тобто людини, яка, з одного боку і володіє добре ситуацією, але, з іншого боку, є посадовою особою саме в цьому коаліційному уряді і мусить тримати урядову лінію. І мені здається, що, аналізуючи вчора пабліки польські і інформацію про ці дрони, я дуже часто натикався на таке зневажливе трактування цієї інформації, що "а доведіть, що це саме російські дрони, а доведіть, хто їх запускав", "а якщо вони так проходять, то, можливо, нам треба зрозуміти, що Україну не варто підтримувати, бо це все буде прилітати потім і до нас", "давайте зрозуміємо, що це не наша війна". Тобто українці думають, що атака на Польщу відверта, хоч і в гібридному вигляді, під час військових навчань "Запад" біля польських кордонів, що взагалі цю ситуацію показує у ширшому світлі і створює потенційно більші загрози, ніж просто дрони, які залетіли. 

Поруч є багато військ, поруч, розгорнуті пункти командування військами, тобто цілком можна було би сподіватися, що за одним із таких елементів атаки гібридної, інформаційної, можливо, наступного дня відключення електрики, блекаут, або, наприклад, падають всі супутникові системи зв'язку, падає зв'язок, і тоді починається інвазія якихось невідомих людей з Білорусі. Чи це Росія, чи це Білорусь. Що це за війська, які заходять, або люди, які прориваються через кордони. Тобто це може бути одним із елементів більшої гри, яка розрахована на багато варіантів. Тобто ми побачимо, як реагують тут, і тоді в нас є два варіанти. Відповідно у цьому всьому світлі українці вважали, що атака, безумовно, мобілізує населення, безумовно, його об'єднає, і мені було приємно бачити, що українці пишуть: "зараз час здобути про політичні поділи, які є між нами і поляками, але також ті, які є всередині Польщі. 

Поборювання взаємне ПІСу і коаліції платформи обивательської президента і уряду, це все має відійти в минуле. Ми, українці, знаємо, що в такий момент треба об'єднатися і думати про майбутнє, і захищати передусім країну, відмовитися від політики". Для них це не так однозначно. і для них, навпаки, це найкращий елемент для того, щоб зайти в політику, щоб здобути нові електоральні бали.

Та. Але при цьому, Андрію, спроба є, бо і сьогодні президент польський скликає РНБО, і ми обмінялися інформацією тісною Генштаб, уряд і Офіс президента польського. Бачимо, що вони діють досить подібно до того, як діяла Україна після повномасштабного вторгнення, де виникли лінії протистояння, це, от, власне, згаданий міністр Радослав Сікорський змушений був увійти фактично знову у суперечку із прем'єр-міністром Угорщини. Тому що Орбан засудив удар, але так не було зрозуміло, чи це з Марсу вдарили, чи десь Венеру облетіли дрони і ракети. І змушений був чітко йому сказати, я дослідно зараз цитую, що Сікорський написав: "Цей інцидент доводить, що ви мали б злізти з паркану і засудити російську агресію. Ми просимо тебе розблокувати виділення коштів Євросоюзу на оборону, схвалити жорсткіші санкції проти агресора та відкликати своє вето на початок переговорів України про вступ до Європейського Союзу. Це от глава МЗС Радослав Сікорський. І в цьому випадку дуже важливо, що очікувати. Бо Радослав Сікорський назвав речі своїми іменами. А от Орбан не назвав, але зараз дуже специфічний момент. Чи це означає, що Орбан нарешті припинить всі ці дії, які він робить і через Єврораду, Єврокомісії, всі ці скарги, всі ці вето? Можемо очікувати?

Я думаю, що не можемо очікувати, бо це наразі засаднича політика Орбана, і його чекають вибори, які він, швидше за все, програє. Електорально зараз принаймні виглядає так, що Орбан це збитий льотчик. Тобто Орбан це людина, яку критикують уже не лише за політичну позицію, а нарешті угорська опозиція і суспільство знайшли оце яйце, в яке треба колоти голкою, і Кощій, вже перестав бути безсмертним. Тому що в Орбана під Будапештом у Готвані знайшли величезний маєток, якийсь схожий, ми не можемо це порівняти з Межигір'ям, він не аж такий золотий і пишний, але десь таких масштабів, який він пробував позиціонувати як ферму, яку будує його 85-річний батько. 

І ця історія настільки розкрутилася в угорському суспільстві, що якщо раніше угорці були невдоволені оточенням Орбана, але сам він був ніби окей, то зараз якраз критика йде прицільно в Орбана, і ця історія буде розкручуватися, йому потрібні якісь теми, які можуть, по-перше, налякати угорців, а по-друге, їх об'єднати навколо нього як великого, нібито захисника Угорщини. Тому я не думаю, що він буде щось розблоковувати, але його візаві, його головний політичний опонент Петер Мадяр виступив із заявою і сказав, що він абсолютно підтримує Польщу, висловлює солідарність із Польщею. І пішов далі. Петер Мадяр сказав, що його перший візит після перемоги на виборах у наступному році буде не в якесь інше місто, а буде саме в Варшаву, тому що Угорщина і Польща мають будувати міцний регіональний союз, і це народи брати і так далі. 

Це цікаво чому? Тому що Петер Мадяр не їде у Брюссель, перше, що треба зробити - це відродити нормальні стосунки і роботу з Брюсселем. Але він теж боїться своїх же виборців, він не може сказати, що він поїде в Брюссель, тому що Брюссель для угорців, силами Орбана, тепер виглядає як імперія, як Москва, яка керує всім і хоче залізти вам і в ліжко, і в кишеню, і на ферму, і будь-куди. Тобто у чому різниця? Оці удари, які завдані зараз по Польщі, вони відбуваються на фоні двох важливих подій, які є в регіоні. Перше - це вибори в Молдові, друге - це вибори в Чехії. І там, і там дуже ймовірно, що переможуть друзі Путіна або якісь такі нейтральні сили, як вони зараз себе видають, швидше за все, що в Чехії переможе союз на чолі з Бабішем, колишнім прем'єром, і ця країна не буде вже настільки проукраїнською, як була. 

Тобто це сигнали, які націлені у суспільства. І ці сигнали трактуються таким чином, що люди, які сприймають риторику Польщі, наприклад, конфедерації, вони і думають: "Нам не потрібна ця війна. Нам уже дуже відверто показують, що якщо ми далі будемо лізти туди, намагатися протистояти Росії, то ми теж будемо під загрозою. Для чого нам це?" Це капітулянські настрої, і вони зростають. Зростає не Сікорський, зростає не Навроцький. Проблема в тому, що в цих суспільствах зростають, або якісь антиелітарні рухи, як це ми бачили чітко в Румунії, або правопопулістське, і це ми бачимо по всіх країнах від Румунії, де росте AUR, який говорить про те, що в принципі можна використати цю ситуацію для того, щоб і собі щось відщипнути. Тобто ідея в тому, щоб максимально дезорієнтувати людей, максимально їх налякати, іІ у цій мутній воді будуть різні авантюристи, будуть різні шулери вже ловити свою рибу.

Ну, ми вже згадали тут, як Орбана обступили зразу два Мадяра: Петер Мадяр як опозиція і наш Мадяр Броуді, позивний "Мадяр". Тобто розуміємо, що тут ключиком і тою голкою, крім його "Межегір'я" під Будапештом, не знаю, чи там знайдуть золоті батони, золоті унітази, але це буде нестися. А з другої сторони будуть нестися удари по російській кривавій нафті. Тобто впевнений, що це не останній удар по цьому нафтопроводу "Дружба" і на російській, і на білоруській частині. І ми пам'ятаємо, що це був якраз такий привід черговий раз заблокувати дискусію про новий пакет санкцій, такий 100% по енергетиці, зокрема російській. Це черговий раз дало істерику угорцям кричати: "Та ми за русский православний мір, не, трогайте патріарха". Вони ж викотили список російських олігархів, з яких треба зняти санкції. Все це передувало цим ударам. Два, Мадяри тиснуть на Орбана. Бачимо певні речі, які угорці зробили. Перше, це, що вони вийшли на нові домовленості, контракти щодо азербайджанського газу. Їм черговий раз ще пояснили, як працює Південний потік, показали можливості працювати з реверсом з Німеччини та з інших країн, одним словом, і уряд того ж самого Орбана підписав ці угоди із компанією Shell, із Азербайджаном. І цьому передувала дуже цікава річ. Вони ж писали кляузи на українців до Трампа і потім розповсюджували, що ніби Трамп теж обурений. Але потім Трамп, говорить, що зі всім Європейським Союзом, сказав "Ееее, ваші там європейці купують руську нафту, от, припиніть, це". А хто купує? Ну, в першу чергу, Угорщина, Словаччина. Тобто, чи це означає, що тепер Орбан змушений буде відкотити, бо Трамп так сказав, скільки б він до нього тоді не приїжджав, доцю свою не привозив на оглядини, не працює? Чи тут ми мусимо взяти до уваги, що Трамп сьогодні плюс, завтра мінус, післязавтра...

Так, дивіться. Так, мені здається, що тут є один такий важливий момент, він полягає в тому, що от сьогодні, до речі, українська урядова делегація знову поїхала до Будапешта і буде новий раунд переговорів. Я не знаю, чи вони будуть торкатися лише прав національних меншин, чи також енергетики. Мені здається, що вони обов'язково мають торкатися енергетики.

Подивимося, які будуть результати. І лише на підставі якихось конкретних дій ми зможемо зрозуміти, як воно буде виглядати. Але важливо, що? Якщо зараз нам вдасться домовитися по одному або по двох пунктах із Орбаном, це не означає, що він розблокує євроінтеграцію, тому що Україна наразі є головною темою його передвиборчої кампанії. Сіяння страху перед війною, перед тим, що українці будуть отримувати ту європейську допомогу, яку зазвичай отримує Угорщина і так далі, це один із його головних козирів. Тобто він не зможе все зупинити якось швидко, тому що це речі, як наркотики, от він підсадив на них і тепер є купа людей, які антиукраїнськи налаштовані для того, щоб вони голосували за нього. Йому потрібно цю лінію тримати. Можливі фантастичні взагалі виходи з ситуації. Якщо пам'ятаєте, колись у нас після початку АТО ми займалися реверсом газу, ми купували газ у Словаччини. 

Ясно, звідки був цей газ. У Словаччини немає газу, щоб ми його купували. Реверс газу означав, що ми просто той же газ купуємо там, але насправді за формулою воно проходило таким чином, що ми просто його забирали з своєї труби і мінусували і так далі. Тобто це така, ніби одноходівка, але для населення вона працює. Може бути так, що Україна скаже, дивіться, ви зараз будете докуповувати більше нафти, більше газу, наприклад, через Хорватію, оскільки там була претензія, що Хорватія, користуючись ситуацією, підвищила ціни на транзит, давайте Україна вам покриє оцю різницю в транзиті, а ви будете купувати там… Можливі різні фінти для того, щоби це продати виборцю, але у чому довгострокова взагалі історія про центральні європейські країни? У найближчі кілька років нам не можна сподіватися на певну стабільність у регіоні, на те, що хтось змінить владу, наприклад, і у нас все стабілізується. Тобто, якщо припустити найкращий для України варіант і перемогу Петера Мадяра на квітневих виборах і зміну уряду на більш проукраїнську позицію, власне кажучи, в Угорщині, це не означає, що не відпаде Чехія. А Чехія, швидше за все, наприклад, відпаде з активної коаліції підтримки України вже через місяць, тобто вже в жовтні. 

Це не означає, що в нас не буде проблем у наступному виборчому циклі з Румунією. Це не означає те, що ми бачимо зараз, наприклад, у Польщі. Є дві сили. Це легко взагалі згадати, наша ситуація з Януковичем і Тимошенко, коли вони зайшли в клінч, один одного поборювали, і на фоні цьому виросло взагалі інше політичне поле, яке сказали "ви нас обоє вже задовбали". І конфлікт платформи обивательської... Він вже всіх втомив. І на фоні цього якраз виростають такі партії "Конфедерація", виростають антисистемні молодіжні рухи, от у Чехії "Піратська партія" і так далі. Тобто нас очікує зміна політичних режимів у Центральній Європі протягом всіх оцих наступних років. Відповідно, говорити про якусь стабільність не доводиться.

Щоб це фіналізувати. В мене є два питання, з якими я так само ходжу і сушу голову. Перше - це я абсолютно мушу приймати якесь лікарство, бо отримав токсичну, просто ядовиту атаку. Я зайшов на сторінку прем'єра Фіцо, після його заяв по тих російських дронах в Польщі, і читав не так його заяву, бо вона очевидна - "не все так однозначно, а доведіть, що це не Україна атакувала, а що руские точно, і що це не випадково залетіли" і так далі. Це для людей з логікою, ну вже вказує, що це дуже неадекватний допис прем'єр-міністра Словаччини. Але я прочитав величезну кількість коментарів. І кожен з тих коментарів, який мене зачіпав, я залазив, перевіряв, чи це не бот, чи це реальна людина, чи вона ведеться в сторінку, чи вона ще щось, пише. І все, що мені вдалося читати, це були реальні люди. І це такий жах, що після цього виглядає, що, ну, скажімо, так, "Міліція ДНР більш українсько-патріотична, ніж словаки, які пишуть під Фіцо". Тобто це такий токсік, це той варіант: "А давайте заберемо в них С-300, які ми їм дали, а давайте українцям перекриємо все, що тільки можна, а давайте опозицію, яка критикує Фіцо, посадимо". І це десь основні наративи. Що трапилося зі словаками? Чи вони справді такими завжди були?

Словаки справді завжди такими були. І на момент вторгнення нам пощастило, що прем'єр-міністром був Едвард Хегер, який підтримав Україну і разом із міністром оборони вони надавали посилену мілітарну допомогу, ми отримали справді і літаки, і гаубиці, і протиповітряну оборону, і снаряди, і все те, що можна було отримати оперативно із Словаччини. Але насправді я ще тоді весь час намагався пояснити, що ми вважаємо, що це Угорщина антиукраїнська, а от Словаччина - це просто приклад ідеальний проукраїнської проєвропейської позиції. Насправді це не так. Якщо йдеться про суспільство, то угорське суспільство значно більш проукраїнське, має значно більше емпатії, або принаймні, не має якоїсь такої хворобливої, складно пояснюваної зневаги до українців. 

Тоді, як для словаків, безумовно, українці це постійна мішень, це країна, яку вони не розуміють, яку вони вважають Диким сходом. І, знаєте, Романе, із суто психоаналітичних мотивів ставляться до нас зневажливо, тому що якщо подивитися на Словаччину на її географічне розташування, то ви побачите, що навколо є Польща, величезна потужна держава, і своєю королівською історією, навколо є Австрія, навколо є Угорщина, для якої Словаччина була тисячу років взагалі верхньою Угорщиною та просто частиною території, навколо є Чехія, яка також розвиненіша і в Чехословаччині відігравала провідну роль. Тобто серед сусідів Словаччини немає іншої країни, на фоні якої словаки могли би самоствердитися і сказати: "Ми європейці, ми приклад західної традиції, цивілізації, а от є українці і на фоні цих східних варварів, яких кирилиця, православ'я і так далі, от ми справжня західна нація". 

І це, з одного боку, психосоматика, яка видає їхні проблеми, але, з іншого боку, це ще й наслідки Другої світової війни. Тому що фактично Словаччина протягом усіх років Другої світової війни була союзницею Гітлера, не просто союзницею, а була альянською державою на чолі з Йозефом Тісо і всі ті злочини, які здійснила Словаччина, вони ніколи не були проговорені в цій країні. Вони ніколи не були виставлені як рахунок сумління, наприклад, Словаччина це єдина держава Центрально-Східної Європи, яка не просто сама самотужки організовувала вивезення євреїв у Аушвіц, а ще й платила за це із державного бюджету. Скрізь деінде це робили німці умовно, примусово. 

А Словаччина це робила з власної волі і за власні гроші, ще й оплачуючи це на рахунки німців. І про це ніхто не говорить, тому що в останній момент відбулося оце словацьке національне повстання, І тому де би ви не поїхали, от перше село, коли ви перетинаєте кордон, приїжджаєте в Словаччину, там буде на сільраді висіти велика зірка і пам'ятка щось тут це село було звільнено радянською армією. Це найбільш комунізована, совєтизована до цього моменту, до 25-го року, країна регіону.

Андрій, виходить, що в нас загалом наші сусіди, які не пропрацювали те, що під тиском пропрацювали німці, бо в них була денацифікація. Фактично, ціле покоління проходило цей процес. Плюс, формально, Штати з совєтами відіграли ось цей трибунал, який відіграв теж важливу роль. А в цьому випадку ми маємо угорців, це теж союзники, і, в принципі, Другу світову можна починати саме з кривавих подій знищення карпатської України, вбивств і розстрілів. Абсолютно Словаччина в тому самому форматі. І ми далі підемо і побачимо, що в нас історично Другої світової війні. Більшість країн були або на боці агресора. І не пройшли оце, що ми, що пройшли німці, тобто немає якогось історичного висновку засудження не було.

Не було засудження. Ну, воно частково існувало, тому що десь комуністичні режими це потім робили і призначали так, десь інтелектуальні еліти, наприклад, у Румунії це був процес інтелектуального розвінчання Залізної гвардії і цього містицизму навколорелігійного, яке було. Тобто десь воно проходило, але насправді ці суспільства, те, що ми завжди говорили, чому нам це важливо? Якщо ми рухаємося у цьому треку євроінтеграції і плануємо до 30-го року стати членом Європейського Союзу, отримати структурні фонди, доступ до відновлення, реформ і так далі, нам, як суспільству, теж важливо розуміти, що всі ці зміни, вони не незворотні. 

Що можна отримати гроші, можна отримати безпеку, дороги, але це не означає, що суспільство автоматично стане кращим наступного разу. І приклад поляків, регіонального лідера, які збудували найкращу економіку і показали найкращу динаміку протягом усіх цих років. І продовжують це робити досі, а водночас втратили польську молодь на рахунок якраз правоконсерваторів і правих радикалів, людей, які зараз сміються з Брюсселя, які антиукраїнські. Тобто тут дуже важливо для нас аналізувати цей процес, з точки зору такої державницької, бачити ці процеси у такому більш ширшому панорамному регіональному, можливо, вимірі. Не брати кожну країну окремо і розуміти, що нам потрібно пройти між силою і кривдою. 

Тобто між тим, що треба домовлятися, і ці домовленості, безумовно, мають бути практичні, безумовно, десь компромісні, враховувати ті чи інші поступки. Але, з іншого боку, нам треба не забувати, що ми боремося за ідеали революції Євромайдану, Революції на граніті, Помаранчі революції. Тобто в нас є своя традиція і те, що ми відстоюємо тут, чому ми є форпостом європейських цінностей, в якийсь момент це наша, це буде наш найбільший капітал разом із армією і бойовим досвідом. Це те, що ми можемо потім конвертувати у власне лідерство в цьому регіоні.

І отут ми підійшли власне, підведемо риску жирну. Ми про євроцінності і спільні цінності говоримо, і бачимо кризу цих європейських цінностей загалом щодо Старої Європи і Східної Європи. Ми бачимо, що є своєрідний антиєвропейський реванш, який вже є або готується. І це все наші сусіди, які не пропрацювали історію ХХ століття, а навпаки, нею спекулюють в актуальній політиці. І тим часом ми бачимо теж, як маргінальні, абсолютно нецінностні речі, яких заганяли на маргінес в попередні політичні еліти, тепер просто стають елітами, які диктують всі ці наративи на вулицях, на кордонах України і, в принципі, на виборах. Чи є у нас якісь засоби, якими ми б могли якось на це впливати в користь нашої євроінтеграції, добросусідських речей? Бо я отак дивився на той візит Фіцо вперше до Ужгорода, до рідного міста, ну і так і задавався питанням, так це перезавантаження чи спроба відіграти свої ляпаси, які він зробив в Москві на 9 мая, чи в Пекіні разом з комуністами? І не знайшов відповіді на це питання. Є в нас механізми вплинути на оцей регіон центральноєвропейський так, щоб в нас не було катастрофи?

Такий механізм є. По-перше, починаючи з Фіцо, мені здається, що цей візит не був якимось поворотним або переворотом у наших стосунках чи перезапуском. Але він, до речі, і до того, коли він зустрічався ще зі Шмигалем у Міхайловцях, тут поруч зі словацького боку, він завжди на таких урядових зустрічах, є досить конструктивним, тобто його риторика і дії реальні словацької влади, вони трохи відрізняються. Тут фактично нам треба віддати належне те, що він продає місцевому виборцю, і те, що він робить реально, воно поки що баланс більше на нашу користь, хоча це точно політичний, якийсь такий шулер, з яким не можна про щось домовлятися на довгу перспективу. Але наше завдання бути прагматиками, використовувати це на свою користь. Наразі Словаччина на урядовому рівні на рівні багатьох процесів і проєктів вона в той чи інший спосіб підтримує Україну. 

Це правда. Якщо йдеться про ці країни, то наш арсенал впливу, він насправді обмежений, тому що ми, по-перше, не маємо ані нормального ресурсу, ані не маємо експертизи для того, щоб працювати. Для того, щоб працювати в цих країнах, треба їх розуміти, а наразі інституції, які займалися би виключно дослідженням наших сусідів, їхнього менталітету, поточної політичної адженди, в нас дієвих немає. Ми лише це все будуємо. Але мені здається, що взагалі, якщо йдеться про Європу, що важливо, і вчора протести у Франції, це показали, коли після таких погромів на арену вийшов, чи в цифровий простір, вийшов Дуров і написав, що він гордиться тим, що вони використовують Телеграм. Якщо ми згадаємо вибори в Румунії, побачимо, як Джорджеску вигравав перший тур, він вигравав завдяки Тік-Токам. Тобто, що ми бачимо? 

Насправді, так само, як війна, яка залежить від нових технологій, і зараз повністю базується на впровадженні штучного інтелекту і дронів, безпілотних різних комплексів чи морських, чи наземних, чи повітряних. Так само у політиці ми прийшли в еру, коли почали правити нові технології. Ми, українці, були піонерами цього процесу, бо ми бачили, як можна через вплив телевізора, через телевізійний серіал, поламати всю політичну систему і прийти до влади. Так само ми бачили, як це можна зробити завдяки тіктоку, розганянню відео, завдяки коментарям ботів або не ботів, просто корисних ідіотів у соцмережах, як це використовується в інших країнах. 

Тобто, наразі мені здається, що Євросоюз мав би одним із своїх безпекових кроків почати займатися інформаційною безпекою. Саме онлайн-платформ, інформаційних месенджерів і тих каналів, з яких люди отримують інформацію, бо люди з них черпають, а не із традиційних газет сьогодні. І, безумовно, це також велике питання до України до нашого політичного керівництва і той чи інший спосіб, мені здається, що телеграм має бути заборонений. Це питання позавчорашнього дня, навіть не сьогоднішнього. Але також певна модерація, я не говорю цензура, але певна модерація цифрових платформ, відстеження, вони конче необхідні, бо це дуже хороший, дуже і надсучасний спосіб маніпулювати нашою свідомістю і нашими настроями. І в такий спосіб можна просто заключити перемир'я, прийти до виборів, на яких переможе той, ким зманіпулюють.

Ну, маємо підтвердження. Як-то кажуть, зумери палять зараз свій рідний Непал. Саме через це ми бачимо Францію, ми бачимо теж несподіваний варіант виходу США за наказом Трампа із угоди про боротьбу із російською дезінформацією, фейками. Одним словом, ми в дуже небезпечному періоді зараз перебуваємо, і країна, яка запустила, всі хвалять застосунок Дія, мала б теж мати якусь співпрацю з нашими сусідами, наскільки я зрозумів, в режимі саме цифрової роботи, тому що от прямо в ці хвилини, як ми з Андрієм Любкою говорили, ботоферми працювали на розкол польського суспільства, на розкол солідарності в Європейському Союзі, солідарності в НАТО і вибудовування бар'єрів, ненависті по сусідських кордонах. Андрій, дуже вдячний за цю розмову. Мусите, наші глядачі, не лише лайк поставити, а побігти і купити, так, як я це зробив, купив книжку, ще не читав, але купіть обов'язково "Вечір у Стамбулі" новий роман Андрія Любки. Бо там українсько-російська війна присутня, як тло всіх подій. А далі вас, як завжди, будь-яка книжка захопить і будете читати.