"Чемпіон чемпіонів": 154 роки тому народився черкащанин Іван Піддубний, чию славу росіяни намагаються привласнити

Народжений на історичній Полтавщині (тепер це Черкащина) в козацькій родині, він десятки років не програвав жодного турніру, але його спадщина залишається полем битви між Україною та Росією. Адже радянська, а тепер російська пропаганда намагається приписати його до "російських богатирів", хоч Піддубний завжди наголошував на своїй українській ідентичності.

Більше про його постать, розповість Еспресо.

Раннє дитинство та перші кроки 

Стела при в'їзді у село, де народився силач, фото: Вікіпедія

Іван Піддубний народився 8 жовтня 1871 року (26 вересня за старим стилем) в селі Красенівка (нині Черкаська область, Україна) Полтавської губернії Російської імперії.

Його родина походила від запорозьких козаків – батько Максим Іванович був відомим силачем, який, за переказами, міг легко підняти мішок зерна вагою понад 100 кг однією рукою. Мати Анна Семенівна виростила велику сім'ю, де Іван був старшим з семи дітей.

Дитинство Піддубного було важким: родина жила в бідності, і з ранніх років хлопець допомагав батькам у господарстві. "Тільки батько був сильнішим за мене", - зізнавався пізніше Іван. 

Щоб прогодувати сім'ю, у 17 років він покинув дім і вирушив на пошуки роботи. Спочатку оселився в Севастополі, де влаштувався портовим вантажником. Там його прозвали "Іваном Великим" за неймовірну силу – він легко носив 200-кілограмові мішки з зерном.

У 1893–1896 роках Піддубний працював у портах Севастополя та Феодосії, де почав тренуватися з гирями. Перші спортивні успіхи прийшли в 1897 році, коли він приєднався до цирку Труцці в Севастополі як атлет-гирьовик і борець на поясах. 

Шлях до слави: від циркових арен до світових чемпіонатів

фото: Вікіпедія

Справжня кар'єра борця почалася в 1898 році. Піддубний гастролював з цирком по містах тодішньої Російської імперії – від Києва до Сибіру, де перемагав у поясній боротьбі. У 1903 році він перейшов на класичну (французьку) боротьбу і приєднався до Санкт-Петербурзького атлетичного клубу. 

Того ж року взяв участь у чемпіонаті світу в Москві, де посів друге місце, але вже наступного року в Парижі здобув першу золоту медаль.

1905 рік став переломним. Тоді Піддубний виграв чемпіонат світу в Парижі, а згодом – турніри в Ніцці, Мілані та Франкфурті. За чотири роки (1905–1908) він шість разів став чемпіоном світу, перемігши трьох чинних чемпіонів та кількох відомих європейських борців. Його стиль, а це потужний, витривалий, з неймовірною силою захвату – вражав публіку.

Бої тривали по кілька годин, а чемпіонати – понад місяць, та Піддубний зі своїми майже 120 кг та 184 см зросту, не програвав майже жодного разу за всю кар'єру.

"Іван Максимович дуже відповідально ставився до занять спортом, до тренувань. Усі його учні згадують його як відповідального. Він дуже багато згуртував біля себе молоді. Він непереможний, такі люди можливо народжуються раз у тисячоліття. А ми раді що він у нас такий є", - зазначила Суспільному керівниця музею у його рідному селі Надія Кривонос.

Славу Піддубному принесли гастролі Європою, Алжиром, Бельгією, Берліном, а в 1920-х – він потрапив і до США. Там він освоїв вільну боротьбу і перемагав американських гігантів. Прізвисько "Чемпіон чемпіонів" супроводжувало його всюди. Хоча, тодішні газети кажуть, що саме у Сполучених Штатах він нібито зазнав своєї чи не єдиної поразки. Це сталося 2 лютого 1926 року в Нью-Йорку у боротьбі з Джо Стечером, який першим з борців переміг Піддубного за 25 років кар’єри.

До речі, Іван Піддубний був тривалий час не лише найкращим борцем світу, а й пристрасним пропагандистом чесності у спорті, тому був проти перетворення боротьби на театральну виставу з відомим результатом.

"Крім колосальної сили, великого зросту і ваги, Піддубний володів й іншими необхідними для борця якостями: він відрізнявся блискавичністю орієнтування, чудовою координацією своїх рухів, йому легко давалися складні комбінації прийомів... До того ж у Піддубного була ще одна неоціненна для кожного спортсмена якість, яку знавці спорту влучно називають "спортивним серцем", вкладаючи в це не фізіологічне значення, а психологічне. Піддубний здатний був у потрібні хвилини виявити колосальну енергію, схожу на вибух, і не втрачати "куражу" у найскладніші і найнебезпечніші моменти боротьби", - згадували про нього борі з якими він зустрічався. 

Іван Піддубний інвестував чималі зароблені на борцівському килимі кошти у 200 гектарів землі на батьківщині, придбавши в Богодухівці дві хати, лавку, олійницю та два млини, один з яких – в Оржиці на Полтавщині.

Труднощі та випробування долі

Життя Піддубного складалося не лише з перемог. У 1917–1920 роках, під час Громадянської війни в Росії та Української революції, він уникав політики, але кажуть, що втратив дружину Анну, яка нібито втекла з офіцером Білої гвардії, укравши частину його медалей і заощаджень. 

Радянська влада спочатку толерувала його як "пролетарського героя", але з 1930-х почала переслідувати і класично звинувачувати в "буржуазному минулому" через закордонні гастролі (особливо до США у 20-х роках).

Вдруге борець одружився у 1923 році. На гастролях у Ростові Іван зустрів жінку, на ім'я Марія, яка стала йому вірною дружиною та добрим другом на все подальше життя.

Попри тиск влади, Іван продовжував виступати в російських цирках, остаточно вийшовши на пенсію у віці 70 років. Свій останній прощальний виступ він дав у Тульському міському цирку в 1941 році та переїхав з дружиною жити у Єйськ, що на Кубанщині. 

Під час нацистської окупації, німці пропонували Піддубному тренувати їхніх спортсменів. Він відмовився. Попри орден на піджаку, окупанти не чіпали його як легенду. Після визволення радянські чекісти не репресували, але вирішили забути його ім’я. 

У повоєнні роки життя Івана Піддубного було далеким від тієї слави, яку він мав у молодості. Легендарний борець, шестиразовий чемпіон світу, старів самотньо й непомітно для держави, якій колись приносив славу. Оселившись у місті Єйську на Кубанщині, він жив дуже скромно, майже в злиднях. Пенсія, яку йому призначили в СРСР, була мізерною – ледве вистачало на найнеобхідніше.

Могила Піддубного в Єйську, фото: Вікіпедія

З роками здоров’я Піддубного погіршилося: боліли ноги, давалися взнаки старі травми. У повоєнні роки він ходив з милицями, але, попри це, не здавався. Щоб якось прогодуватися, іноді підробляв у місцевій більярдній – допомагав розставляти кеглі, прибирати, підтримував порядок. Саме цей епізод з його життя згодом обріс легендами, і з нього виросла перебільшена розповідь про "жебрацтво чемпіона на милицях ". Насправді Піддубний не просив милостині, але жив дуже бідно, залишаючись забутим владою й суспільством.

"Приєднайте мене до їдальні військової частини, щоб їсти гаряче",  – писав він у листі до маршала Ворошилова, який так і не дійшов до нього.

Іван Піддубний помер 8 серпня 1949 року від серцевого нападу, спричиненого виснаженням. Легендарний борець, який колись споживав по 5 кг м’яса на день, а у старості часто голодував. Його знайшли мертвим у власному дворі.

На похорони збирали всім містом і поховали бідно, згодом на могилі в Єйську встановили обеліск "Тут лежить російський богатир", хоч це б розізлило Піддубного, адже той все життя говорив українською і вважав себе українцем. 

Війна за спадщину: між українською гордістю та російською пропагандою

Пам'ятник Піддубному у рідному селі, фото: Суспільне

Спадщина Піддубного – поле битви. Хоча він виріс в Україні, говорив українською, а у паспорті виправив національність з "росіянин" на "українець" та, кажуть, навіть відмовився від американського громадянства, радянська пропаганда зробила з нього "радянського" і "російського" героя. 

У 1957 році вийшов фільм "Борець і клоун", де його зобразили як символ радянської сили. З початком військової агресії Росії, конфлікт загострився, адже в 2014 році вийшов російський байопік "Піддубний" (англ. "Iron Ivan") режисера Глеба Орлова. Фільм, знятий за державні гроші, зображує борця як "російського героя", який бореться з "капіталістичним Заходом", ігноруючи українське коріння. Український Мінкульт забанив стрічку через "зневагу до України" та спотворення фактів, адже це очевидна частина ширшої кампанії русифікації та применшення українських постатей.

В Україні ж Піддубного згадують як символ козацької сили, в честь якого названо вулиці в кількох містах, зокрема, в Дніпрі, Львові, Кривому Розі, Києві, де у 2015 році перейменували одне з училищ на Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного. У 2020 році на Одещині відкрили першу меморіальну дошку, а у 2021 році до 150-річчя Національний банк України випустив ювілейну монету. У Красенівці, де народився богатир, також щороку вшановують його пам'ять. Там встановлений пам’ятник силачу, діє музей та проводять змагання на його честь.

Тож його історія – не лише про силу, але й про опір русифікації. Він українець, який переміг світових чемпіонів і також не скорився імперським наративам. 

Читайте також: Найсильніша людина світу із Закарпаття : 126 років тому народився Іван Фірцак (Сила), яким захоплювалася королівська родина