Допомогти дитині знайти свій шлях: хто і як може стати наставником для сиріт

Альтернативою таким закладам держава бачить будинки сімейного типу, де сім'я бере під опіку декількох дітей. Однак охочих допомогти таким чином наразі менше ніж дітей, що потребують допомоги. Тому в Україні запровадили пілотний проєкт – наставництва, аби підтримати дітей з інтернатів. 

Зараз уже є понад пів тисячі заявок у Київській області від людей, які хочуть бути наставниками. В майбутньому такий проєкт планують розширити в інших регіонах України, де є інтернатні заклади.

Що таке наставництво і як його розпочати

Наставник – це дорослий друг для дитини з інтернату чи дитбудинку. Він не повинен замінити батьків або бути благодійником. Завдання наставника  - допомогти знайти свій шлях, повірити в себе і розкрити таланти. Тобто йдеться про людину, яка готова приділяти дитині час та увагу, а також ділитися досвідом.

Фахівці радять людині, яка задумується над наставництвом, визначити для себе, чи зможуть вони стабільно і щонайменше раз на тиждень відвідувати дитину в інтернаті, і як приймуть рідні та близькі, кількагодинну відсутність і присвячування часу іншій дитині. 

Щодо алгоритму, то охочим стати наставниками потрібно заповнити гугл-форму, зібрати необхідні документи, пройти співбесіду, спеціальний тренінг. Після цього відбувається знайомство з дітьми, які потребують наставника і вибір конкретної дитини. Якщо контакт із нею вдасться встановити, підписують договір і розпочинається власне наставництво. Більше дізнатися про це можна у випуску подкасту ТурбоТи від засновниці БФ "Твоя Опора" Валерії Татарчук.

"Лише 10% дітей з інтернатів успішно адаптуються до дорослого життя"

Власне БФ "Твоя Опора" є одним із фондів, що займаються проєктом наставництва у Києві. Там розповідають, що програма має допомогти, зокрема, підліткам 12-18 років у соціальній адаптації.

Валерія Татарчук, засновниця і керівниця фонду розповіла для Еспресо, що діти після тривалого проживання у дитбудинках чи інтернатах часто бувають абсолютно не соціалізованими й жити поза бульбашкою закладу не вміють. Порятунком для них може стати саме наставництво.

"Лише 10% з них успішно адаптуються до дорослого життя. Решта, на жаль, потрапляє у небезпечні ситуації – наркотики, проституцію, кримінал. Ці люди живуть поруч із нами. І ми можемо вплинути на їхню долю, допомогти їм мати гідне життя, як і всі ми", – пояснила Татарчук.

Сама ж жінка є усиновлювачкою однієї дитини й планує стати наставницею для іншої. Разом з іншими наставниками планує проходити навчання.

"Рішення про всиновлення виношувала багато років. Ще з дитинства вважала великою несправедливістю, що є діти, які живуть у закладах і не мають батьків. Коли я вийшла заміж, ми з чоловіком багато про це говорили й думали. Після народження двох дітей вирішили, що настав час всиновлювати. Це було спільне рішення – не лише моє, а й чоловіка та двох старших синів. Колись у дитячому будинку, якому ми допомагали, директорка сказала: "Дитину потрібно всиновлювати тоді, коли ти розумієш, що це не вона тобі потрібна, а ти їй". Спершу я не до кінця розуміла, що вона має на увазі, але з часом усвідомила: дитину треба всиновлювати не тоді, коли ти вважаєш, що її рятуєш, а коли відчуваєш, що справді готовий прийняти її у свою сім’ю", – розповіла жінка.

За словами Валерії Татарчук, найголовніше для наставників і усиновлювачів – бути готовими до того, що дитина може відрізнятися від певних уявлень. 

"Незалежно від того, яким саме способом вона з’являється у вашій сім’ї, важливо, щоб і ви, і ваша родина були внутрішньо готові прийняти її такою, якою вона є", – наголосила Татарчук.

Наставництво офіційно існує з 2016 року, але через недостатню обізнаність та несистемний підхід зараз на весь Київ, кажуть у фонді, є не більше десятка наставників. Останнім часом люди все активніше цікавляться такою можливістю.

"Менш як за місяць ми закрили форму реєстрації лише тому, що 500 охочих – це максимальна кількість для якісного опрацювання та подальшого навчання. Якщо всі дійдуть до фіналу програми, то кожен підліток, який потребує такої підтримки, перебуваючи в інтернатах Києва та області, матиме наставника чи наставницю. Це, безумовно, і є наша мета" – зазначає амбасадорка проєкту, адвокатка, мама чотирьох дітей та громадська діячка, яка займається правозахистом дітей-сиріт Інна Мірошниченко.

Бюрократія та інші труднощі наставників

Про свій шлях до наставництва розповіла для Еспресо пані Софія, яка нині є наставницею для 13-річної дівчинки. Її наставництво триває вже 10 місяців.

"Мій шлях у наставництві почався у 2020 році. Я вже тоді цікавилася тим, як допомогти дітям у дитячих будинках та інтернатах, але розуміла, що до такого кроку, як усиновлення, ще не готова. Випадково побачила у соцмережах пост про відповідну соціальну ініціативу. Наприкінці 2021 року пройшла курс з підготовки і отримала висновок, що можу бути наставницею. Але потім почалося повномасштабне вторгнення, і процес пошуку дитини, якій я могла б допомогти, затягнувся, оскільки багато дітей евакуювали за кордон", – пригадує Софія.

У 2024 році їй подзвонили соціальні служби й запропонували стати наставницею для тоді 12-річної дівчинки з закладу інституційного догляду, підтвердивши, що досвід і знання Софії можуть бути їй корисними. 

Жінка каже, що є кілька важливих моментів на кожному етапі до наставництва.

"Перш за все треба запастися терпінням – воно знадобиться на кожному етапі. Сама підготовка, збір документів і навчання можуть зайняти певний час. Бюрократичні процеси пошуку підопічного чи підопічної також можуть бути тривалими. Крім того, треба розуміти, що ви маєте бути готовими до різних дітей. До кожного потрібно знайти підхід, щоб встановити довіру. Наставництво вимагає часу, ресурсів і підтримки близьких. Наприклад, у моєму випадку інтернат розташований за межами міста, і на дорогу в обидва боки я витрачаю до двох годин", – каже пані Софія.

Психологічна підтримка, веде вона далі, також важлива – добре мати друзів або спеціалістів, до яких можна звернутися  по допомогу, щоб уникнути вигорання. 

"Також варто попередити близьких про зміни у вашому житті. Наприклад, якщо ви запрошуєте підопічного до себе в гості (а це дозволено), то до цього мають бути готові всі", – переконана вона.

Серед труднощів, які можуть виникнути, коли людина вирішує бути наставником, виділяють такі основні пункти: 

• Бюрократія. Майбутній наставник має пройти медогляд, отримати довідку про несудимість і завершити навчання. 
• Співпраця з закладом. Деякі установи відкриті до наставництва, інші можуть бути менш обізнаними або навіть ставитися до цього з насторогою.
• Побудова довіри з дитиною. Діти можуть мати складний життєвий досвід. Вибудовування довіри займає багато часу. Спочатку дитина може намагатися сподобатися вам, але коли вона відчує безпечний простір — може проявляти агресію чи маніпуляції.
• Особливості підліткового віку. Часто саме підлітки найбільше потребують наставництва, адже діти старшого віку мають низький шанс на влаштування до сімейних форм виховання, а до випуску з закладу залишається зовсім небагато часу. Вони часто мають негативний досвід взаємодії з дорослими, можуть проявляти агресію, апатію або бути закритими. Завдання наставника – поступово будувати довірливі стосунки, демонструючи стабільність і послідовність.

Особистий досвід пані Софії виявися для неї позитивним, хоч і процес був нешвидким.

"Я очікувала труднощів, пов’язаних з агресивною поведінкою, але підопічна, навпаки, виявилася дуже стриманою. Вона неохоче ділилася своїми думками, не проявляла ініціативу та боялася образити. Зараз є значний прогрес: вона навчилася спокійно говорити про свої бажання та потреби, почувається більш упевнено, не боїться бути собою у спілкуванні зі мною й навіть може сказати "ні", якщо не хоче щось робити. Проте я не очікую швидких результатів чи вдячності. Це точно не про власну реалізацію, а про довготривалий процес, спрямований на допомогу дитині у розвитку навичок самостійного життя та формуванні впевненості в собі" – підсумувала жінка.

Довідково

Наразі в Україні понад 80 тисяч дітей перебувають в закладах інституційного догляду. Попри зусилля держави та благодійних організацій, ці діти часто стикаються з соціальною ізоляцією — їм важко адаптуватися, знаходити роботу чи будувати стосунки.

Щоб підтримати дітей з інтернатів, допомогти їм підготуватися до дорослого самостійного життя фонд "Твоя опора" реалізує пілотний проєкт наставництва – залучає відповідальних дорослих для підтримки, соціалізації та розвитку дітей, які ростуть без родини. 

Понад 500 заявок  від охочих стати наставниками отримав фонд менш як за місяць – лише в Київській області. Для порівняння, за останніми публічними даними, в усій країні налічувалось всього до 250 наставників. А під час пандемії та повномасштабної війни ця кількість суттєво зменшилася.