ОУН, табори, конфлікт з Філаретом і побоїще на похороні: чим запам'ятався патріарх Володимир, який помер за загадкових обставин 30 років тому

Еспресо у огляді розповідає про життя та смерть патріарха Володимира, а також його поховання – день, який назвали "чорним вівторком" для українського суспільства і духовенства.

Духовний діяч Василь Романюк 17 років перебував у засланнях, відмовився від радянського громадянства, та був членом Української Гельсінської спілки.

Організація українських націоналістів і перший арешт

Народився майбутній патріарх 9 грудня 1925 року у селі Химчин, Косівського повіту, що на Прикарпатті. У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі. Вперше радянський режим засудив його, коли юнакові було лише 19 років, за приналежність до Організації українських націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС тодішньої Станіславської, а нині Івано-Франківської області до двадцяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Згодом термін знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 Полтавської області.

Не оминули репресії і сім'ю Василя, як сім'ю "ворога народу". Батько, мати та двоє неповнолітніх братів (10 і 6 років) були направлені на спецпоселення в Іркутську область строком на 5 років.

Та серед виселених бракувало ще одного брата Василя – Танасія. За словами жителів с. Химчин, Танасій втік із вагона у Коломиї, коли родину вивозили в Сибір. Повернувшись у рідне село, він деякий час переховувався у родичів. Однак прожити йому судилося недовго. Танасій був убитий у червні 1947 р. органами МҐБ. Голова родини – Омелян Романюк – помер від непосильної праці, голоду й холоду на засланні ще у 1946-му, – йдеться в матеріалі "Історичної правди".

"У 1944 році мене, сина селян-бідняків, незаконно заарештували у військкоматі. Енкаведисти охарактеризували мене як націоналіста-церковника, і цього було достатньо, щоб мені дали десять років, а моїх родичів заслали до Сибіру, де від непосильної праці та голоду помер мій батько, а малолітнього брата вбили комуністичні карателі тільки за те, що він втік з дому, коли вивозили рідних", – так цитували спогади патріарха Володимира на сторінці Всеукраїнської правозахисної організації Меморіал імені Василя Стуса.

У 1946 році в тюрмі йому дали другий термін за "антисовєцьку агітацію і пропаганду". Покарання відбував у Магаданській області. На засланні одружився з членкинею ОУН Марією Антонюк, родом з Рівненщини. Там у них народився єдиний син Тарас. У 1959 році їм дозволили повернутися в Україну.

"Священник-рецидивіст"

Також у 1959 році Василь Романюк закінчив вищі богословські курси в Івано-Франківську, навчався в Московській духовній семінарії.

 У 1964-му мрія Романюка здійснилася – його висвятили у священника. З 1964 до 1972 року мав парафії Івано-Франківської і Коломийської єпархій Російської Православної Церкви.

У зв'язку з арештом історика Валентина Мороза виступив на його захист. 

4 травня 1970 року в оселі о. Василя у Космачі співробітниками КҐБ було проведено обшук. Було виявлено та вилучено ряд "антирадянської літератури", зокрема: книжки "Всесвітня історія" видання Івана Тиктора, "Історія України-Русі" Миколи Аркаса, підшивку газети "Неділя" за 1934-1936 роки тощо. Загалом у отця було вилучено 51 одиницю літератури та рукописів.

Ці книги та газети відповідно до анотацій, наданих Львівською бібліотекою АН УРСР, "…написані з реакційних, буржуазно-націоналістичних поглядів і більшість з них містять наклепницькі матеріали антимарксистського, антирадянського напрямку…". Також бібліотекарі відзначали, що переважна більшість цих видань вилучена із загального вжитку та зберігається у спецфонді бібліотеки.

Окрім літератури, у о. Романюка були вилучені й рукописи, що, як відзначали в КҐБ, "…за своїм змістом також наклепницькі, їх автор намагається очорнити радянський державний і суспільний лад, культуру, радянських людей…".

На майбутніх допитах о. Романюк пояснював, що рукописи належать йому, але в них він записував думки, які десь прочитав чи почув, а також не збирався їх поширювати. Водночас він пояснював: "…я вважаю, що мої особисті записи скоріше сатиричного, ніж наклепницького змісту…", – зазначено в статті на "Історичній правді".

У 1972 році його заарештували на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання та визнали особливо небезпечним рецидивістом.

фото: з відкритих джерел

Підставою стали всі матеріали, які довго і ретельно збирали на о. Василя із початку 60-х. Так, зокрема у Постанові йшлося: "…будучи вороже настроєним до радянської влади, з метою підриву та ослаблення її, під час проживання в Харківській області в 1963 році власноручно виготовив і направив в закордонні радіоцентри два документи антирадянського змісту, в яких зводить наклеп на радянський державний та суспільний лад, закликає до боротьби за повалення радянської влади та побудову так званої "самостійної України"…

…систематично прослуховуючи передачі закордонних радіостанцій, допускав наклепницькі антирадянські висловлювання, які паплюжать радянський державний та суспільний лад…

…крім цього, мешкаючи в с. Космач Косівського району, в 1970 році Романюк зберігав у себе дома окремі книги старого видання антирадянського наклепницького змісту…"

Відбував покарання у Мордовії. 

Чернець, митрополит, патріарх

У 1976 році відмовився від радянського громадянства. А під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви, звернувся до митрополита Мстислава з заявою про перехід в УАПЦ.

Із листопада 1979 року був членом Української Гельсінської спілки. Після відбуття заслання духівник повернувся на рідну Гуцульщину. Однак служити священником йому не довелося. Постійний "всюдисущий" КҐБ старався запобігти цьому всіма методами, тож Романюк був змушений певний час працювати сторожем та двірником при Косівській районній лікарні.

Після смерті Брєжнєва у 1983 році отцеві таки дали можливість повернутися до служіння церкві і певний час він правив на різних парафіях у Косівському районі.

28 квітня 1990 року був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.

"Ми віримо і знаємо, що близький вже час, як здійсниться заповітна мрія наших батьків, і в Києві буде воздвигнуто престол Всеукраїнських Київських Патріархів, і Київ знову стане стольним градом Незалежної Соборної Української Держави, за що невтомно боролися і молилися усі мученики нашої Церкви", – сказав він на хіротонії.

Виступав за створення незалежної Української православної церкви з центром у Києві, піднесеної у статус патріархату.

З 1991 року очолив місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконує обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський.

Був одним із фундаторів УПЦ Київського патріархату. У 1993 році призначений архієпископом Львівським і Сокальським. 

Після смерті патріарха Мстислава возведений у сан митрополита. На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом та інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі.

Загадкова смерть

В останні місяці життя патріархові регулярно погрожували невідомі, а незадовго до смерті він звернувся в Управління по боротьбі з організованою злочинністю із заявою, в якій попросив захисту від свого заступника Філарета (Денисенка), пише освітній проєкт "На урок". Там він нібито вказував на зв'язок Філарета з кримінальними кланами Києва і просив допомоги в тому, щоб знайти церковну касу УПЦ, привласнену Філаретом (Михайлом Антоновичем Денисенком). 

"Патріарх Володимир (Романюк) збирався здійснити комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності очолюваної Філаретом Київської Єпархії. Він просив керівництво ГУ МВСУ в місті Києві надати допомогу в проведенні перевірки. Особливо Володимира (Романюка) цікавила доля присвоєної Філаретом каси Київського екзархату, в якій, станом на 1990 рік, перебувало близько 3 млрд рублів. На думку Володимира (Романюка), ці гроші були переведені в вільно конвертовану валюту і вкладені на депозитні рахунки в банки за межами України", — посилаються в матеріалі на Доповідну керівництву МВС начальника II відділу УБОЗ в Києві майора міліції І. Т. Загребельного від 25 липня 1995 р.

Незабаром після цього, 14 липня 1995 року, патріарх Володимир помер за загадкових обставин. Після телефонного дзвінка він переодягнувся в мирський одяг і вирушив зі своєї резиденції в Ботанічний сад Київського університету. Там йому була призначена зустріч, а на одній із лавок на патріарха чекали дві жінки. 

За офіційною версією, Романюку стало погано, а жінки впродовж двох годин намагалися його реанімувати і поламали йому ребра (можливо, при масажі серця). В акті судмедексперта вказано, що патріарху Володимиру робили прямі уколи в серце, однак після того, як прибула медична допомога, ці жінки втекли. Це був четвертий інфаркт патріарха. Син Тарас та деякі близькі друзі померлого припускали ймовірність насильницької смерті. 

"Чорний вівторок": похорон патріарха Володимира

Похорон патріарха перетворився на побоїще і увійшов в історію як "чорний вівторок", запам'ятався жорстоким свавіллям працівників спецпідрозділу міліції "Беркут" і бійців внутрішніх військ МВС.

Рух учасників похорону починався від Володимирського собору, фото: з відкритих джерел

Керівництво Київського патріархату вирішило поховати патріарха Володимира 18 липня на території Софійського собору. Влада, що перебувала в тісних зв'язках із церквою московського патріархату, відмовилася надати дозвіл на поховання у Святій Софії. Це мотивували тим, що собор Святої Софії є історико-архітектурною пам'яткою. Натомість Володимира Романюка запропонували поховати на Байковому кладовищі. 

Похоронна процесія йшла від Володимирського собору, а дійшовши до Володимирської вулиці, повернула не в бік Байкового кладовища, а ліворуч – в бік Софії Київської.  Згодом тодішній прем'єр-міністр Євген Марчук стверджував, нібито рішення про зміну напрямку руху приймали експрезидент Леонід Кравчук та народний депутат і один із засновників Народного Руху України Микола Поровський. На похороні були також присутні депутати Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, Володимир Яворівський, Іван Драч, Олександр Гудима та багато інших.

фото: з відкритих джерел

На Володимирській вулиці шлях процесії перегородив міліцейський кордон, відбулися перші сутички. Прорвавши кордони, процесія дійшла до зачинених воріт Софійського собору. На території храму зауважили скупчення силовиків.

"За православною традицією  поховати небіжчика треба було до заходу сонця. Спонтанно виникла думка викопати могилу просто біля головних воріт Софії", пише Український інститут національної пам'яті.

Близько 16:30 активісти УНА-УНСО почали копати могилу просто в тротуарі, ламаючи асфальт праворуч від входу до собору. Після 19-ї домовину з тілом патріарха опустили в яму.

фото: з відкритих джерел

"Коли могила була готова, труну з тілом Патріарха Володимира почали опускати. Центральні ворота Софії розчинилися і звідти вискочили до тисячі бійців спецназу. За кілька хвилин площу окропила кров: під міліцейські дубинки потрапляли і жінки, і старі, і каліки", – йдеться на сторінці Українського інституту нацпам'яті.

фото: з відкритих джерел

Бійці загонів спецпризначення вирвались з-за воріт храму та почали зачищати площу, б'ючи людей.

"Коли робота по копанню могили була завершена, перший заступник начальника ГУ МВС в м. Києві В. Будніков дає розпорядження загонам “Беркуту” розігнати процесію. Хтось скомандував: "Натовп бити – унсовців калічити!" Деякий час стрільці УНСО разом зі священниками своїми тілами стримували натиск "Беркуту", поки інші намагалися засипати землею могилу. За короткий період площа була заповнена міліцією, яка добивала лежачих, шматувала українські державні прапори. Дісталося і народним депутатам. Внаслідок злочинних дій міліції багато людей отримали серйозні травми", – описував події сайт УНСО.

фото: з відкритих джерел

Усіх затриманих було доставлено до райвідділку міліції, згодом вони розповідали, що щодо них застосовували тортури. 

Кілька людей, що лишилися біля могили (серед них В’ячеслав Чорновіл) руками засипали яму.

Президент України Леонід Кучма, який, за словами Марчука, особисто дав наказ не допустити похорону патріарха у Святій Софії, в "кривавий вівторок" терміново відбув до Білорусі, нібито щоб дистанціюватися від цих подій. Сам Кучма перекладав відповідальність на Марчука. А міністром внутрішніх справ на той час був Юрій Кравченко, який у 2005 році, перед допитом у справі Гонгадзе, вчинив самогубство. Ніхто з працівників чи керівників "Беркута" не був покараний за масове побиття вірян у "чорний вівторок". Патріарх Володимир і досі лежить похований біля стін Софійського собору.

фото: wikipedia.org