Підсвідомо кожен ветеран бажає, щоб усі чоловіки пережили те, що довелося пережити йому, - Андрій Жолоб

Про це він розповів у програмі "Люди Змін з Лесею Вакулюк" на телеканалі "Еспресо".

За його словами, суспільство часто намагається сховатися від проблем ветеранів. Саме тому команда Центру надання послуг учасникам бойових дій веде активну роз’яснювальну роботу — і не в теорії, а в живому спілкуванні. Ветеранів запрошують до комунікації з держслужбовцями, працівниками бізнесу тощо. Людям пояснюють, що таке "афект", як проявляється ПТСР і що може викликати агресію.

"До нас самі бізнеси звертаються з проханням пояснити їхнім працівникам, що відбувається з ветеранами. У чому парадокс? Всього-на-всього треба з пошаною ставитися не тільки до ветеранів, а й один до одного. Просто ветеран швидше зреагує. Виходить так, що війна йде на користь нашому суспільству, бо вона вчить нас нарешті перестати зі зневагою ставитися до того, що хтось у черзі стоїть, не лізти поза чергою - "я тільки запитати", - розповів Жолоб.

Війна, попри весь свій жах, дає нам шанс навчитися. І ветерани — не привілейована каста. "Не можна, прикриваючись статусом героя, ставити ноги в черевиках на білу скатертину в ресторані", — наголошує він.

Кількість ветеранів у суспільстві продовжує зростати, і це створює нові реалії. 

"Ситуація нагадує Техас, де дозволено носіння вогнепальної зброї: розуміння того, що будь-хто може дати відсіч, знижує кількість злочинів. Так само й серед ветеранів: якщо тепер десь хтось із ветеранів, от йому починає щось "палати", - є дуже велика можливість, що збоку буде в натовпі ще один ветеран щонайменше", - зауважив Жолоб.

Основне завдання для ветеранів зараз — підтримувати одне одного, як вони робили це під час війни, витягуючи одне одного з найгірших ситуацій. Тепер, коли кожен із них у певному сенсі поранений, важливо допомагати одне одному в адаптації до мирного життя. Однак найголовніше — дбати про себе, нагадуючи просту істину: у разі катастрофи в літаку спочатку потрібно вдягнути маску самому, а вже потім допомагати іншим.

"Ми, ветерани, ми на вас ображені, бо ви не захотіли зробити те, що ми. Ми захищали і вас, і ваші сім'ї, і ще й свої сім'ї, поки ви з ними були тут і думали, як то не піти у військо. Ми не можемо бути не ображеними, тому що це, знову ж таки, про справедливість і несправедливість" - сказав ветеран.

Вирішення проблеми не в тому, щоб уявити, ніби прірви не існує, а визнати її, каже Жолоб. Визнати, що досвід фронту — унікальний, болісний, глибокий. І що жоден цивільний не зможе зрозуміти його до кінця. Але це не виклик для розколу. Це виклик для нової відповідальності — бути "суперклеєм", який допоможе з’єднати дві частини суспільства.

При цьому ветеран не ідеалізує власне середовище. Усередині нього  теж є непорозуміння, змагання, міряння героїзмом: хто "справжній", а хто — “тільки поруч стояв”.

"Мені закидали: ти не справжній ветеран, бо не був на позиціях, а стояв за півтора кілометра. І ці міряння — будуть. І маніпуляції — будуть. Це частина великої рольової гри, яку любить наше суспільство", — додав Жолоб.

•  Ветеран Андрій Жолоб зазначив, що у Центрі надання послуг учасникам бойових дій фіксують зростання запитів на психологічну підтримку серед ветеранів.