У Покровську творив один із символів України – "Щедрик": минає 148 років з дня народження Миколи Леонтовича, якого жорстоко вбили росіяни

У огляді розповідаємо про творчий шлях митця і його цинічне вбивство російськими чекістами.

Юні роки Леонтовича

Народився Микола Леонтович 13 грудня 1877 року на Вінниччині, у селі Монастирок. Початкову музичну освіту дав йому батько Дмитро, який вмів чудово співати, грати на віолончелі, скрипці та гітарі. Мати Марія часто співала українські народні пісні.

Навчався у Немирівській гімназії, духовному училищі. У 1892 році Микола вступив до Подільської духовної семінарії в Кам'янці-Подільському. Опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки Миколи Лисенка.

Провчившись у духовній семінарії вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. Організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси українських та російських композиторів. Видав дві збірки пісень Поділля.

Місце, де народжувався "Щедрик"

Згодом переїхав на Донбас. Там влаштувався викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Жив в Покровську 4 роки, з 1904 до 1908 року.

"І от опинився він в Покровську – це така була вузлова залізнична станція в Російській імперії. Ми ж розуміємо, що тоді української незалежності не було. І на цій вузловій станції була школа залізничників. Працював в цій школі і навіть створив такий перший робітничий хор із дітей і також з працівників залізничної станції", – розповідала на Радіо Свобода дослідниця історії "Щедрика", засновниця Інституту Леонтовича Тіна Пересунько.

Музичні довідники вказують, що існує кілька версій "Щедрика" і що над цією композицією Леонтович працював усе своє життя, перероблюючи і доповнюючи. Друга редакція "Щедрика" написана у 1906–1908 роках, а це якраз роки життя Леонтовича у Покровську.

"Тоді, в часи Першої російської революції, Леонтович виступав активно за повалення Російської імперії, російського самодержавства. Переважно він як композитор, як диригент керував хором, який підтримував всі революційні страйки в Покровську", – розповідає Пересунько.

Хор під орудою Леонтовича виконав у Покровську в часи Першої російської революції французьку "Марсельєзу".

У 1909 році навчався під керівництвом відомого теоретика музики Болеслава Яворського. 1916 року із хором Київського університету Леонтович виконує свою обробку "Щедрика", яка принесла йому великий успіх у київської публіки.

Із встановленням Української Народної Республіки, Леонтович переїхав до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Низку його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України.

Після приходу більшовиків працював деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладав у Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, разом з композитором і диригентом Григорієм Верьовкою працював у Народній консерваторії.

На Вінниччині, у Тульчині Леонтович заснував першу музичну школу.

У 1919-1920 роках працює над першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою "На русалчин Великдень" за однойменною казкою Бориса Грінченка.

Як загинув великий композитор

Миколу Леонтовича у його рідному домі вбив чекіст, який попросився в них переночувати. Деталі загибелі композитора розпочали викривати лише після повалення радянсько-комуністичної влади в часи незалежності України, коли стали доступні засекречені матеріали. У публікаціях того часу приховували знищення талановитого українського композитора тодішніми владними структурами.

В ніч на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка. Агент Всеросійської надзвичайної комісії Афанасій Грищенко напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці він пограбував будинок і застрелив Миколу Леонтовича. 

Текст рапорту, що розкрив ім'я вбивці композитора, оприлюднили лише у 1990-х роках.

Найдетальніші відомості про ту трагедію стали відомі завдяки двом рідкісним документам, які віднайшла завідувачка відділу обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко. Після багатьох років збирання матеріалів до музею для поповнення його фондів туди потрапив товстий щоденник відомого українського письменника Степана Васильченка. Там згаданий один з найближчих друзів Леонтовича, Гнат Яструбецький, який записав детальну розповідь батька Леонтовича про вбивство композитора. 

"Звук пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку. На ліжку під вікном сидів напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: "Що це, вибух?" Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Гріщенко. Він був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу. Дома ще були сестра композитора Вікторія і донька Галина. Їм, як і батькові композитора, незваний гість позв'язував руки. Він одягнув на себе напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Лаявся брудними словами. Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував все з гаманця Миколи Дмитровича. Забрав 5000 карбованців різною валютою. Все поперекидав у будинку. Шукав речі. І з речами вийшов. У цей час Леонтович лежав нерухомо з розплющеними очима. …Леонтович ще встиг сказати: "Тату, я помираю", – йшлося у спогадах.

Місцевим органам аби стримати хвилю гніву, довелося видумати версію вбивства на побутовому ґрунті.

Попри загибель багатьох українців у часи розкуркулення, Голодомору та Великого терору, частина матеріалів і спогадів свідків таки потрапили за кордони СРСР, а надзвичайна популярність пісні "Щедрик-ведрик"  спричинилася до ґрунтовних досліджень творчості й життя її автора. Офіційна версія вбивства від тодішньої влади – "петлюрівсько-розбійний" напад.

Лише із припиненням існування СРСР віднайдені й оприлюднені факти зумисного вбивства органами ВЧК.

На основі українських народних мелодій Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції.

Леонтович був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор. Був автором хорових обробок українських народних пісень "Щедрик", "Дударик", "Козака несуть", "Ой з-за гори кам'яної". 

Світова слава "Щедрика"

Всесвітньо відомий твір для хору "Щедрик" належить до тих, над якими Микола Леонтович працював майже все життя. В наші часи цю колядку можна почути в усіх куточках світу англійською, німецькою, іспанською, японською. Уперше "Щедрик" виконав хор Київського університету 1916 року, коли композитор працював у Києві. Потім хормейстер Олександр Кошиць "повіз" "Щедрика" у Європу та США. Тоді він став знаним не тільки в Україні, але й у всьому світі. 

Читайте також: Познайомив світ зі "Щедриком" і став світовою зіркою, мріючи повернутись у село: минає 150 років з дня народження Олександра Кошиця

Сьогодні ім'я Леонтовича мають вітчизняні музичні колективи, зокрема Капела бандуристів, та навчальні заклади (зокрема Вінницьке училище мистецтв і культури). Іменем Леонтовича названі вулиці у Києві та інших українських містах.

Меморіальний музей Леонтовича працює у місті Тульчині Вінницької області.

Місто Покровськ, а тоді Гришине, шанувало та пам'ятало видатного композитора, бо саме він залучив мешканців до музики та хорового співу, поклавши цим основу культурного життя. Саме про це розповідає експозиція Покровського історичного музею, де були представлені фотодокументи та спогади гришинців про перебування там Леонтовича. На честь 100-річчя з дня народження композитора у 1977 році його ім'я присвоїли дитячій музичній школі. Нині Покровськ і його історію знищують російські окупанти.

2016 року Національний банк України ввів в обіг срібну ювілейну монету номіналом 20 гривень "Ще́дрик", присвячену 100-річчю першого виконання твору Леонтовича хором Київського університету. 

5 грудня 2024 р. в Ужгороді відкрили бронзову мініскульптуру, присвячену "Щедрику" та Миколі Леонтовичу. Відкриття було приурочене до 105-ої річниці Першої міжнародної презентації "Щедрика", що відбулась в Ужгороді, звідки у 1919 р. стартували міжнародні гастролі Української Республіканської Капели Олександра Кошиця.

Перший запис Щедрика. 1922 рік