Від чиказьких страйків і комуністичного спотворення до теперішніх реалій: що приховує День праці

У багатьох державах це офіційний вихідний день з демонстраціями, парадами та пікніками. Історія свята сягає кінця XIX століття і пов’язана з жорстокими умовами праці в епоху індустріалізації. В Україні воно пережило ідеологічні викривлення часів СРСР, але початковий його сенс простий: день солідарності та вимог гідної праці.

Більше про це розповість Еспресо.

Історія виникнення: чому саме 1 травня

Мітинг соціалістів на Юніон-сквер в Нью-Йорку 1 травня 1912 року, фото: Вікіпедія

Корені свята варто шукати у США, зокрема в Чикаго 1886 року. На той час робітники промислових підприємств працювали по 10–16 годин на добу в небезпечних умовах, без нормального відпочинку чи соціальних гарантій. Американська федерація організованих профспілок і робітничих союзів у 1884 році постановила, що з 1 травня 1886 року восьмигодинний робочий день має стати стандартом, тобто третина доби: 

"Вісім годин на роботу, вісім годин на відпочинок, вісім годин на те, що ми забажаємо".

Тому з 1 травня 1886 року в США почався масовий страйк для запровадження норми – за різними оцінками, у демонстраціях взяли участь 300–400 тисяч робітників. У Чикаго страйк був особливо потужним: десятки тисяч людей вийшли на вулиці з гаслами за скорочення робочого дня. 

3 травня біля заводу McCormick Reaper Works поліція відкрила вогонь по протестуючим, убивши кількох людей. Наступного дня, 4 травня, на площі в Чикаго зібралася мирна мітингова акція протесту. Під час розгону мітингу невідомий кинув бомбу в поліцейських – загинуло кілька офіцерів, поліція відкрила хаотичний вогонь по натовпу. Загалом загинули щонайменше 8 поліцейських і кілька робітників, десятки були поранені. 

Влада заарештувала вісім анархістів і профспілкових активістів, яких звинуватили в організації вибуху. Судовий процес став одним із найгучніших в тоішньої історії США: доказів безпосередньої причетності не було, а вирок ґрунтувався на політичних поглядах підсудних. Чотирьох стратили, один покінчив життя самогубством, решту пізніше помилували. 

Ці події увійшли в історію як Haymarket Affair (справа Хеймаркет на честь площі, де відбулися події) і стали символом боротьби за права робітників. "Хеймаркетські мученики" набули міжнародної слави.

У липні 1889 року на Паризькому конгресі Другого Інтернаціоналу (соціалістичних і робітничих партій) делегат від американських профспілок запропонував відзначати саме 1 травня як день міжнародної солідарності трудящих на згадку про події в Чикаго. Перше масове святкування відбулося 1 травня 1890 року і стало надзвичайно успішним у багатьох країнах Європи та Америки. Таким чином, дата 1 травня була обрана не випадково – вона безпосередньо пов’язана із кривавим страйком 1886 року. 

Чому свято поширилося: відзначає 150 країн

Демонстрація з нагоди Дня праці в Австрії 2013 року, фото: Вікіпедія

Завдяки зусиллям соціалістів, анархістів і профспілок 1 травня швидко стало міжнародним символом боротьби за кращі умови праці, восьмигодинний день, соціальні гарантії та солідарність робітничого класу. До початку XX століття свято набуло популярності в Європі, Латинській Америці та Азії.

Сьогодні Міжнародний день праці офіційно відзначають приблизно в 150 країнах. Це державне свято в більшості європейських країн (Франція, Німеччина, Іспанія, Італія, скандинавські держави), у Китаї, Індії, більшості країн Латинської Америки, Африки та пострадянського простору. Формат святкування різниться: від мирних маршів профспілок і політичних мітингів лівих сил до сімейних пікніків і барбекю. У деяких країнах (наприклад, США та Канаді) аналогічне свято, яке зветься Labor Day (День праці) – відзначають у перший понеділок вересня, щоб уникнути асоціацій із соціалістичним рухом. 

Стрімке поширення свята пояснюється тим, що ідеї боротьби за права робітників резонували в усіх індустріальних суспільствах, де робітники часто стикаються з несправедливими умовами праці. Після Другої світової війни свято закріпилося в багатьох державах як визнання внеску трудящих у розвиток суспільства.

Як комуністи в Радянському Союзі спотворили свято

У Радянському Союзі 1 травня з 1918 року стало одним із головних державних свят – Днем міжнародної солідарності трудящих. Спочатку воно зберігало елементи робітничої солідарності, але швидко перетворилося на потужний інструмент пропаганди і демонстрації режиму.

У Москві на Червоній площі проводили грандіозні військові паради з технікою, колони демонстрантів з транспарантами "Мир! Праця! Травень!", портретами Леніна, Сталіна та пізніше – генсеків. Свято використовували для показу "досягнень соціалізму", єдності народу з партією та військової могутності. Замість справжньої боротьби за права робітників (які в СРСР часто працювали в умовах дефіциту, примусової праці та відсутності реальних профспілок) воно стало ритуалом для показу "лояльності" тоталітарній владі.

Пропаганда "перемогу пролетаріату" та "світову революцію", хоча в реальності радянські робітники мали обмежені права на страйки чи незалежні профспілки. Бо все контрлювалося державою, тому робітники ніколи не мали реальної влади.

А у країнах соцтабору свято копіювали за тим самим шаблоном. Таким чином, оригінальний сенс – солідарність у боротьбі за гідні умови праці – був підмінений ідеологічним спектаклем і демонстрацією сили режиму. 

Сучасні реалії свята та Україна

Міжнародний день праці, фото: Adobe Stock

У сучасному світі 1 травня часто поєднує традиційні елементи (марші профспілок за кращу зарплату, соціальний захист, проти експлуатації) з культурними заходами: концерти, пікніки, весняні фестивалі. У багатьох країнах це день, коли ліві сили та профспілки нагадують про актуальні проблеми – нерівність, прекарну (непевну) зайнятість, вплив автоматизації (а тепер ШІ) та міграції на ринок праці. Водночас у деяких державах свято втратило політичну гостроту й стало просто вихідним днем весни.

В Україні 1 травня вперше відзначили у Львові 1890 року – майже одночасно зі світовим святкуванням. У часи УНР воно також було державним святом. За радянських часів 1 і 2 травня були вихідними з масовими демонстраціями.

Після відновлення незалежності свято збереглося. У 2017 році в рамках декомунізації його перейменували з "Дня міжнародної солідарності трудящих" на "День праці" (скасувавши додатковий вихідний 2 травня). Сьогодні це офіційний вихідний, хоча через воєнний стан з 2022 року дія додаткових святкових вихідних призупинена, тому багато людей працюють як у звичайний день. 

У сучасній Україні свято давно вже не має масових радянських парадів. Деякі профспілки проводять мирні акції або круглі столи про трудові права, але для більшості людей це просто свято для додаткового відпочинку: початок весни, можливість поїхати на природу, дачу чи "посмажити шашлики", як обіцяв за місяць перед повномасштабним вторгненням президент Володимир Зеленський. 

За опитуваннями, популярність свята вкрай низька (лише близько 4% вважають його одним із найулюбленіших), тому лунають голоси про його скасування. Проте воно залишається нагадуванням про важливість гідної праці, соціального захисту та балансу між роботою й життям – особливо в умовах війни, економічних викликів і відновлення країни.

Читайте також: Слава Україні! – Героям слава!: історія гасла, яке пройшло століття боротьби і досі лякає ворогів