"Золоті руки": скільки у Києві готові платити слюсарям та електрикам та чи можна подолати гострий дефіцит кадрів під час війни

Масовані російські атаки на інфраструктуру, що призвели до складної ситуації не лише з електрикою, а й тепло- і водопостачанням, вказали на ще одну проблему – Україні критично бракує робочих рук. Йдеться саме про спеціалістів, які вміють працювати руками. Нині лише у Києві сотні вакансій слюсарів, електриків та сантехніків. При цьому кваліфікованим працівникам пропонують подекуди по 50 – 70 тис. грн зарплати.

Яким фахівцям готові платити по 100 тис. грн на місяць

За даними Державної служби зайнятості, у категоріях "кваліфіковані робітники з інструментом",  "найпростіші професії", а також "робітники з обслуговування, експлуатації технологічного устаткування та машин" торік було майже 204 тисячі вакансій, а такі вакансії шукали майже 190 тисяч людей. Тобто шукачів роботи у цих категоріях було на 14 тис. менше, ніж вакансій. 

Сьогодні, за даними Єдиного порталу вакансій, за запитом "слюсар" у Києві трохи більше як 900 актуальних вакансій (сюди входять також слюсарі-сантехніки та слюсарі-електрики). Найвищу зарплату пропонують автослюсарям. У столиці таким фахівцям готові платити до 100 –110 тис. грн на місяць. 

фото: Єдиний портал вакансій

Загалом кваліфікованому слюсарю у Києві не проблема знайти роботу з зарплатою від 50 тис. грн. Зокрема, Трамвайно-ремонтне експлуатаційне депо Київпастрансу має відразу декілька вакансій слюсарів з ремонту рухомого складу з зарплатою у 50 тис. грн. При цьому філія Укрзалізниці "Центр будівництва та ремонту колії" шукає слюсаря з ремонту колійних машин та механізмів на зарплату 13 тис. грн. 

Щодо сантехніків, то тут найвищу зарплату пропонують в "Азові". Зокрема, 12-та бригада спецпризначення пропонує 77 тис. грн оператору (сантехніку) лазне-прального комбінату. У його обов’язки входитиме  встановлення, ремонт та обслуговування сантехнічного обладнання, систем водопостачання, каналізації та опалення. 75 тис. грн на місяць пропонують слюсарю-сантехніку у 1-му корпусі НГУ "Азов".

Утім, приватні компанії також готові платити кваліфікованим сантехнікам високу зарплату. Скажімо, по 70 тис. грн пропонують сантехнікам у компаніях Buddim, Bluebarry Design Interior.

Звичайно, на цьому фоні комунальним підприємствам з обслуговування житлового фонду у різних районах Києва буде складніше знайти фахівців, адже вони пропонують слюсарям сантехніками в середньому 12 – 14 тис. грн на місяць. 

За запитом "електрик" у столиці є 525 тис. вакансій. Електрикам також пропонують зарплати у 100 тис. грн, але переважно це вакансій у ЗСУ. Також на таку зарплату можуть претендувати автоелектрики (зокрема, на "Нову пошту"). Електрики, для ремонту генераторів, сонячних станції та іншого обладнання можуть презентувати на 50 – 60 тис. грн зарплати. 

Майже два десятки вакансій для електриків є у Київському метрополітені – з зарплатою від 17 до 29,3 тис. грн. При цьому чимало комунальних підприємств, закладів освіти й навіть приватних підприємств намагаються знайти електриків на зарплату від 8 647 грн (мінімалка) до 15 тис. При такій оплаті праці сподіватись на бронювання не варто.

Гострий дефіцит кадрів відчувають усі сфери

"Нинішня ситуація – наслідок провалу у профтехосвіті. Ще до війни нам не вистачало кваліфікованих працівників саме технічних спеціальностей, починаючи від слюсарів, фрезерувальників, закінчуючи сантехніками, електриками й так далі. А зараз війна показала критичність такої ситуації, нестачу таких спеціалістів, – каже експерт з соціальної політики Андрій Павловський. – У нас останнім часом було вигідно і престижно бути гуманітарієм, ми повністю занапастили підготовку технічних спеціалістів. А зараз життя показує, особливо під час війни, що без них нікуди й ніщо не вирішується".

Натомість голова правління Агенції відновлення та розвитку Олександр Солонтай вважає, що гострий дефіцит кадрів в Україні відчутний абсолютно в усіх сферах економіки, а не лише у тих, що пов’язані з відбудовою чи відновленням інфраструктури.

"У нас нині брак кадрів будь-яких спеціальностей. Дефіцити й диспропорції є у величезній кількості сфер, навіть простих елементарних професій, – каже Олександр Солонтай. – Ми – країна, що воює, і у нас дефіцит є також у Збройних силах, і в оборонній сфері, і в інших галузях, пріоритетних для нашої економіки. Зокрема, аграрка, сфера послуг, логістика, інфраструктура. Що у військових, що у цивільних одна й та ж історія – дефіцит кадрів. Такий гострий кадровий дефіцит – насправді нове явище для України. Основна причина – воєнний стан. І нам треба до цього адаптовуватись - до затяжного воєнного стану".

Тобто тут у нас відіграла роль і міграція через війну, і мобілізація працездатних чоловіків. Як наслідок, за даними служби зайнятості, в Україні 80 – 82% від офіційно зареєстрованих безробітних – жінки. Їм звичайно, пропонують різні програми перекваліфікації, однак цього замало, аби поповнити дефіцит спеціалістів у сферах, які раніше вважались суто чоловічими.

Водночас на думку Олександра Солонтая, після завершення воєнного стану ситуація на ринку праці може поліпшитись. І саме тоді будуть реалізовуватись більшість проєктів відбудови.

"Величезна кількість проєктів будуть відкриті для реалізації тоді, коли буде уже завершення воєнного стану. Тоді ситуація буде кращою, адже Україну розглядатимуть як ринок праці багато іноземних фахівців. А от нині, коли все ще гостра стадія війни, є багато проєктів, які уже реалізовує бізнес, місцеве самоврядування, держава, міжнародні партнери. Так само як  вся економіка, вони зіткнулись з величезним кадровим дефіцитом, – каже Олександр Солонтай. – Однак поліпшувати ситуацію з кадрами – не обов'язково означає відкривати кордони для трудових мігрантів. Є й інші способи. Наприклад, роботехніка, IT-технології, цифровізація певних процесів сильно змінює підхід до застосування робочої сили. Наприклад, у нас уже сьогодні застосовуються найскладніші технології в аграрній сфері, де ще вчора потрібно була величезна кількість людей в полі. Відбудова заводів і фабрик  не обов'язково означає, що там повинні з'явитися тисячі працівників. 

Це можуть бути зовсім інші економічні структури, порівняно з тим, яким воно було раніше. Тому тут треба розуміти, що в різних сферах можуть бути застосовані різні підходи".  

Зарплата – найкращий "популяризатор" професії

За  словами Олександра Павловського, проблема профтехосвіти в тому, що її фінансування передали на місцевий рівень, тож ці заклади часто фінансуються за залишковим принципом і вступати туди було непрестижно.

"Нам вкрай важливо також відновлювати престиж технічної й профтехнічної освіти. Основна причина, чому останні 10 років ніхто не хотів йти ані у профтехи, ані у технічні вузи – мізерні зарплати. А коли кваліфікований інженер отримуватиме таку ж зарплату, як юрист, тоді у молоді буде мотивація обирати такі спеціальності", – каже Андрій Павловський. 

З тим, що саме зарплати значною мірою впливають на вибір тієї чи іншої професії погоджується й Олександр Солонтай. І важливо, коли кваліфікований слюсар чи сантехнік може заробити більше, ніж юрист чи економіст.

"Це абсолютно не означає, що висококласні юристи будуть мало заробляти. Але це означатиме інакше ставлення до людей, які займаються фізичною працею", – каже він та відзначає, що за останні кілька років вищі навчальні заклади, і коледжі почали готувати більше фахівців, які потрібні саме для відновлення України.  

Скажімо, у коледжі у Шептицькому на Львівщині почали готувати електромонтерів, які спеціалізуються на сонячних станціях та інших відновлювальних джерелах енергетики. Тобто це фахівці, які точно не будуть без роботи найближчими роками.

"Можу сказати, що і державні вузи, і  приватні вузи дуже сильно просунулися у сфері відновлення. Тобто відкрита величезна кількість зі спеціальностей з будівництва, архітектури, нових технологій, матеріалів, менеджменту проєктів, залученню міжнародної допомоги. Це вже реакція з 22-23 року, тобто і ще рік-два і вже будуть випускники-бакалаври з новими спеціальностями, які були відкриті під впливом воєнного стану, – каже Олександр Солонтай. – Щодо реформи профтехосвіти, то тут дуже великий тон нам задає євроінтеграція. Це зовсім інше ставлення і зовсім інша роль профтехосвіти. Ми будемо мати іншу систему ПТУ і ми будемо мати зовсім інші підходи взагалі до роботи з профтехосвітою. У Європі випускники профтехів – це одні з найкращих людей, які уже замолоду починають добре заробляти. Тобто у нас просто зараз відбувається реформа, трансформація ставлення до ПТУ. За кілька років ми побачимо в Україні зовсім інші зразки й приклади участі профтехосвітніх закладів в економічних кластерах, а це покаже і продемонструє зовсім інший результат".