Американці готові переходити межу, - Фейгін

Венесуела плюс, російський танкер плюс - Трамп тріумфує. Путін мовчить, мовчать китайські друзі. Щось вони намагаються пошарпати Радбез Організації Об'єднаних Націй. Але є право вето, яке це все блокує. Тож вітаю вас, шановний Марк, у світі, де закінчуються регуляторні правила міжнародного права й починаються великі постімперські перегони, право сили. Розпочав це все Путін - з тимчасової окупації Кримського півострову, нашого рідненького Криму. Розпочав він, але розплачуватись зараз будемо всі ми.

Скажу прямо: я не очікував від Трампа такої спритності. 

Тому що все, що відбувалося протягом року, давало підстави думати, що він має щонайменше вичікувальну позицію, а по суті - програшну позицію, поступаючись Путіну, задобрюючи його, розшаркуючись перед ним. Спецоперація з арешту та відправлення до Сполучених Штатів Мадуро й от сьогодні з танкером "Маринера" - цього я зовсім не очікував, чесно кажучи. Це свідчення того, що тактика і стратегія Вашингтона змінилася. Після цього вже дуже складно буде повернутися назад, до того, що "Путін, ну, ти хороший», "у тебе обстріляли будиночок" чи ще до чогось. Такої гри в піддавки я вже не бачу.

Уже послідовно другий такий серйозний сигнал у бік Москви. Москва намагалася відіграти свою користь - танкер же ж порожній, нащо його затримувати насправді? Він же ж не потрапив туди, куди хотів? Хоча він під американськими санкціями. Вони направили підводний човен, там якісь судна - а сьогодні вже на танкер зайшли американські військові. Це плювок просто в рот Путіну, так це можна розцінювати. Мало того, що Мадуро просто забрали й відвезли до себе в окружний суд у Нью-Йорку, так ще й дотиснули.

Мало того - це на тлі нової інформації, що венесуельському керівництву, оцій Родрігес, яка вступила на посаду виконувача обов’язків президента Венесуели, висунули ультиматум: ніякого Китаю, ніякої Москви, ніякої Куби. Усе, кінець. Я, до речі, на відміну від багатьох прогнозистів, вважаю, що так вони і вчинять. Вони будуть дуже обережні. До речі, ще з літа вони домовилися з «Шевроном» (ну, зрозуміло, це тиск Вашингтона) щодо озера Маракайбо, де вже ведуться роботи з розчищення, щоб оті 30–50 мільйонів барелів нафти, про які говорить Трамп, уже можна було вивозити. Там же вся нафтова промисловість загалом зазнає гігантських проблем, оскільки це спадщина американських компаній, - запчастин немає, нічого немає. Зараз "Шеврон", вочевидь, узявся розчистити авгієві стайні.

Гірше того - Москва спробувала позначитися, сказати: а ми все одно можемо і танкер послати, а можемо його і забрати за допомогою своїх військових суден. Але з ким змагатися, що ви хочете - це не зона, де ви можете, як у Покровську, діяти як хочеться. Ні, ні, там американський флот потопить усе.

Так, американський флот потопить усе, що вважатиме за потрібне.

Ви згадали про Покровськ. Свого часу Дональд Трамп пропонував Путіну: друже, нумо разом полетимо на Марс - тільки відчепися від України. Ну, Путін у своєму стилі - рахувати дрібно, але те, що "цап-царап", такий його основний внутрішній лейтмотив. І Путін відмовився від глобальної гри. Замість цього він міг спробувати отримати, виторгувати чи просто позначити свої інтереси, тобто намагатися продовжувати злочинну війну проти України й загалом проти Центральної Європи.

І от є певні побоювання (можливо, це конспірологія, а можливо, ні), що Трамп справді буде займатися глобальними справами разом із китайцями чи буде боротися проти китайців, а в той самий час Путін буде намагатися просуватись далі на Покровськ. Отак у Путіна в голові воно працює: на Покровськ зібратися з геерушниками на святкування Різдва у формі.

Путін упевнився в тому, або Трамп його в цьому переконав, що нічого для нього глобально поганого не станеться, що він із Трампом домовляється і, мало того, обманює Трампа, розводить Трампа. І Трамп на це ведеться. І це враження складалося загальним. Тобто ми бачили, як Трамп поводиться дуже непослідовно: то туди, то сюди. То він вважає, що атака на Валдай була, то він потім, уже зараз, після операції у Венесуелі, каже, що ні, Путін обманув, там жодної атаки не було. Щоправда, до цього і ЦРУ підтвердило, що це все є вигаданим фейком.

Трамп абсолютно непередбачуваний. Він поводиться цілковито ексцентрично. Якщо б зараз не Гренландія, з якою Вашингтон продовжує дурня клеїти, я так вважаю, то йому можна тільки аплодувати. Те, що він зараз робить, наближає закінчення війни. Путін же ж чому пішов на такий грубий, примітивний фейк ("вони хотіли обстріляти дронами мою резиденцію в Новгородській області")? Мовляв, тому я міняю умови гри по ходу гри. На що резонно було сказано: "Друже дорогий, ти підписався, - як це ти міняєш умови гри по ходу?» - «А вони хотіли мене обстріляти". – "Ну, не обстріляли ж. А потім, ти ж воюєш. Тобі ж пропонували перемир’я в повітрі - тоді взагалі нічого не було б. А якщо припинити війну, взагалі нічого не буде, навіть НПЗ не горітимуть".

Путін загнав у певному сенсі себе в пастку. Не те щоб відносинами з Трампом, якого він не прорахував до кінця. Я вважаю, що для Москви несподіваною була операція в Каракасі - вони не очікували, що Трамп на таке наважиться. 

Ось така моя думка. Хоча сигнали про це були з червня, коли Америка залучилася до операції 12-денної війни Ізраїлю з бомбардування Фордо - об’єкта зі збагачення урану в Ірані. Це мало дати підстави Путіну так думати. Але явно щодо Венесуели вони вважали, що Трамп так і стоятиме, блокуватиме судноплавство, тиснутиме на Мадуро, але в жодному разі не почне військову операцію.

І раптом відбувається отаке. І не військова операція, але, з іншого боку, - такий удар, просто під дих. Зауважте: Путін мовчить, жодного слова. Хтось бачив, щоб він щось коментував? Він учора всенощну стояв. Зі свічкою, як належить. Але нічого, мовчання - а що сказати? Він має зараз сказати: ну, Трамп мені друг, але він даремно так робить. Ну, це непереконливо прозвучить. І тому, я прямо скажу, це нова ситуація для Москви.

Тепер, що стосується України і Покровська. Вони до кінця року збиралися взяти Донецьку область цілком, вони про це самі говорили, Герасимов говорив: займемо. І що - тупцюють там же, у Покровську. У Куп’янську ситуація для них навіть погіршилася. Тобто нема жодного масштабного результату типу "віддайте демілітаризовану зону Донецької області Москві, оскільки вони все одно її захоплять", нічого схожого. Я був переконаний, що цього не станеться, бо я буквально в червні був там, у Донецькій області. У жовтні я був на Запорізькому напрямку, там теж ситуація хоч і важка, але не краща, для Москви вона тягнутиметься місяцями. Це не те, що вони Запоріжжя візьмуть завтра.

Власне кажучи, важливо, щоб Трамп остаточно для себе зрозумів, що ситуація не така, як її описує Путін. 

Вона взагалі не така на лінії фронту в Україні - що "я тут усе і так візьму". Нічого ти не візьмеш, щонайменше в осяжній перспективі. Тобто в тебе на це підуть місяці, а то й кілька років. Навіть щоб дійти до адміністративного кордону в Донецькій області, щоб Запоріжжя взяти, ну, і низку інших у Донецькій, у Дніпропетровській області просунутися і так далі. Неправда, це не буде завтра.

І мені здається, що поряд з операцією у Венесуелі, за якою, безумовно, стоїть Марко Рубіо, таємний симпатик України, висловімося так. Хоча він не дуже таємний, але зрозуміло: він Путіна ненавидить. Але є й інший бік ізоляціоністів, так званих МАГА. Це і Венс, частково це, безумовно, Віткофф, він узагалі поза політичним полем, бізнесмен, девелопер. Кушнер, який сам по собі тримається. Вони, можливо, і вірять, і хотіли б це все завершити. Неважливо, що коштом України - бог із ним. Утратять території - бог із ним, для них неважливо.

А от є та частина адміністрації Трампа, яка каже: ні, ми маємо дотримуватися традиції неоконсервативної, такої, якою вона була і в 45-й призов Трампа. Я нагадаю, Рекса Тіллерсона на чолі Держдепу змінив Майк Помпео, колишній керівник ЦРУ, сенатор. Про нього все відомо. Тобто ситуація і зараз на очах змінюється в бік консервативного крила Республіканської партії, традиціоналістів, назвемо їх так, по відношенню до МАГА - ультра, так їх позначимо. Вона знову почала змінюватися в цей бік, що Америка, як би вона не хиталася, вона все одно повернеться до магістральної доктринальної лінії, за якої, навіть якщо ви декларуєте нову концепцію безпеки, ви від американоцентричної позиції все одно далеко не підете.

Він заявляє: "Західна півкуля - сфера наших інтересів". А Західна півкуля - це що? Це Північна і Південна Америка тільки? А Європа, а Україна - так чи ні? Навіщо ділити з Москвою Євразію, якщо Москва не просто слабка - вона абсолютно нікчемна? У неї немає сил для того, щоб бути рівною Америці й Пекіну. Ну немає таких сил, не можуть вони нікого ні до чого змусити. Вони воюють в Україні чотири роки. Це розуміння або було спочатку в американській адміністрації, у Трампа, і він робив вигляд, або він остаточно це зрозумів, що в Росії сил немає. Він сам сказав двічі: паперовий тигр. Навіщо ти це говорив, називав Путіна паперовим тигром? Якщо ти його вважаєш паперовим тигром, тоді розріж його ножицями. Досить паперового тигра насичувати м’ясом, щоб він із паперового став повноцінним, не треба цього робити. 

Можливо, взяла гору саме ця концепція. Чому ще? Трамп нарцис. Подивіться, як він милується собою після операції з захоплення Мадуро. Подивіться, як він спочиває на лаврах. Мадуро кричав: прийди до мене в Мірафлорес, візьми мене, ти боягуз! І вони прийшли й забрали його. І що - виявляється, це все просто.

Тут ще один дуже важливий висновок у контексті Москви, Покровська. Увесь цей рік ми тільки чули: та ні, ми не можемо, американська армія, Пентагон, ми, знаєте, на іншому зосереджені, ми слабкі, ми зброї вам стільки не можемо дати (Україні, я маю на увазі), ми не можемо це, ми не можемо те. І раптом така операція. За півтори години взяли - і виколупали президента цілої країни. Та як же ви не можете, якщо ви придушили всю ППО, убили 80 людей, 32 кубинців, як стверджує Reuters. Я підозрюю, що ще когось убили. І, можливо, не тільки Мадуро і його дружину вивезли до Сполучених Штатів. Я думаю, там більше осіб вони з собою забрали, американці є американці - і документи, і комп’ютери, і телефони. Завжди вони так роблять, до речі.

Вони всього нам не кажуть, але, я думаю, це дуже успішна операція. І там не тільки в якості здобичі Мадуро і його дружина, насправді реальні наркобарони, тут узагалі сумнівів немає жодних. Там і записи є, там і підтвердження, і докази - усе на світі. Його все одно посадять. Це шахрай і закінчений наркодилер. Його дорога взагалі, як на мене, на ешафот, треба відрубати йому голову до біса. Ну, зрозуміло, що це неможливо, але тим не менш.

От за що я вас люблю, Марку, так за те, що ви вегетаріанець. А от персонаж, який нас цікавить значно більше, - стариган дуже напружився?

Російська присутність у Венесуелі була потужна. Не тільки так звані військові специ були - розвідка була, головне управління генштабу і так далі. Плюс напевно були китайці. І якось так вони це все діло прохлопали. Це справді космічна історія. Переживає Путін за свою «мадурівську» кар'єру? Ну, це не обов'язково, що американці мають його обнулити. Це може бути і внутрішньоросійська історія. Після Пригожина не віриться, але...

 Логіка тут така. Я вам розповім одну історію. Мені одна людина достовірно розповідала, вона перебувала неподалік від Чилі у 1973 році, коли була ситуація з Альєнде. Піночет справді за підтримки ЦРУ й американських радників провів цю блискучу операцію з усунення Альєнде і соціалістичного режиму. Альєнде застрелився, коли штурмували Ла-Монеду, його президентський палац у Сантьяго. І точно відомо, що кубинців дуже багато вбили - у нього були й в охороні, і радники кубинці були в Альєнде. Причому Альєнде був ідейною людиною, на відміну від Мадуро, який постійно танцює і співає, Це була ідейна людина. Він застрелився. Він справді був адвокатом, соціалістом. Ну, попри те, що це антипод наш, так, але тим не менш ця людина була ідейною. Тобто він був готовий пожертвувати життям, треба віддати йому належне, ми завжди віддаємо належне.

А ця нова генерація - це закінчені шахраї. Так от, на Кубі було вбито кількох російських радників при Альєнде. У Сантьяго вбито кількох радників. Вони були співробітниками Першого головного управління КДБ. Ну, і геерушники там були, так. Їх убили, американці сказали їх убити. Під час штурму Ла-Монеди всередині будівлі або біля неї були такі особи і їх просто застрелили. Різняться дані, яку кількість було вбито. КДБ, Москва про це ніколи не говорила. Але начебто це відомо.

Я не стверджую (я цього не знаю, я ж не був у Каракасі в той момент), але я підозрюю, що вбили когось із російських радників. І є певна ситуація оніміння. А як на це реагувати? Можливо, вони цього уникнули. Але весь Каракас був нашпигований російськими радниками, російськими інструкторами. ПВК "Вагнер", і ФСБ, і СЗР, і ГРУ - усі там були. Взаємодіяли з посольством, під прикриттям усяких агентств, бізнесмени - будівництво, нафта, Сєчін і так далі, і так далі.

Про що це все говорить? Про те, що американці готові переходити межу. Американці готові навіть спеціально провокувати Москву, мовляв, дивіться, це зона наших інтересів. Якщо ви тут з’явитеся, ми вас будемо вбивати, і ви нічого зробити не можете. Москві залишається лише проковтнути цю ситуацію. А що вони можуть? Що конкретно може зробити зараз Москва - розпочати ядерну війну? Ні. Зняти якісь сили, засоби з фронту в Україні і спрямувати у Венесуелу? Що вони можуть зробити? От що?

Що стосується Путіна, я не думаю, що за ним може прилетіти загін "Дельта". Я не вважаю, що на це Америка піде. Але це сигнал про те, що, по-перше, таке відбуватиметься, можливо, в Ірані. Ну, з Асадом уже справу закрито. Імовірно, що в Ірані щось далі піде, там ситуація вкрай нестабільна. І Америка вже в особі Ліндсі Ґрема - сенатора, близького до Трампа, вони там усі грають у гольф, це його гарячий прихильник - уже оголошено: майте на увазі, ми з вами розберемося, ми все підготували. І я думаю, Ліндсі Ґрем не бреше в цьому випадку, тому що з кронпринцом Пахлаві йдуть тісні обговорення й дискусії про постісламський, постаятолівський Іран.

А для Путіна це вже підібралися до самого його передбанника. Тому що, втрачаючи союзників, Путін, звісно, все приміряє на себе. Адже в його оточенні такі самі щурі, як і в оточенні Мадуро, в Ірані чи в будь-якому іншому місці, у Асада і так далі. Він же це розуміє, він не дурний - у цьому сенсі він не дурний і це прекрасно розуміє. Тобто з ним може статися що завгодно. Необов’язково його вивозити в якийсь суд окружний в Нью-Йорку. Навіщо - його можна отруїти, йому можна впустити літак, підсипати щось, що просто спотворить його обличчя (він же так дбає про нього, постійно робить блефаропластику, якісь процедури) - щось таке зробити недобре. Це, безумовно, дистанційний сигнал про те, що «ми можемо і, якщо що, ми це зробимо».

Неважливо, так це чи ні, - Путін це так сприймає. Типу, здалася вам Венесуела - у вас нафти скільки хочеш у Мексиканській затоці. Ні, це відбуватиметься тому, що так ми хочемо у Вашингтоні, так нам подобається, так ми набираємо бали. І треба віддати належне Трампу, він справді може виправити ситуацію з перспективою проміжних виборів у листопаді 2026 року до конгресу. А там переобиратимуть і третину сенату, і палату представників конгресу і так далі. Путін це все дуже буквально сприймає. Не абстрактно, не опосередковано, а буквально. Він саме так до цього і ставиться: ага, це зі мною щось можуть зробити. Ну, не обов’язково «Дельта» прилетить на вертольотах, але щось співмірне з цим, звісно.

А як це може загалом вплинути? Путін переживає і за свою безпеку, і за те, що може з'явитися підстава в його оточенні. Тобто щурів у разі чогось може бути дуже багато, тим більше що американці дуже добре аналізують його оточення. Сьогодні Дмитрієв наш пес, а післязавтра взяли виписали новий паспорт, перевербували, і пішло воно по-іншому колотитись. Я думаю, у конспірологічному мисленні Путіна подібні сценарії дуже добре відпрацьовуються. 

Американці показали, що вони знімають старі добрі обмеження, які не дозволяли представникам спецслужб ліволіберальної Америки задіювати  непрості сценарії, за які потім, можливо, комусь доведеться відповідати перед судом, - а можливо, і ні. Тому що команда Трампа теж не збирається програвати. Вони можуть зіграти свою гру.

Справа дуже серйозна. Але в цьому аспекті мене цікавить, чи це повпливає на путінську здатність до переговорів, чи, навпаки, він зубами вчепився в ковдру й не відпускатиме. І знову Покровськ, Покровськ, Покровськ, і, відповідно, буде намагатися розкочегарювати південний відтинок фронту, сподіваючись, що в нього є ще пів року, чи скільки Трамп йому може подарувати.

Путін у таких ситуаціях завжди не те щоб здає назад чи робить щось навпаки - мовляв, я буду зривати переговори й наступати на Покровськ. Ні, він іде в паузу, в неадекватність, у недоступність. От він справді з моменту спецоперації в Каракасі нічого ж не сказав - він мовчить. Про що це говорить? А з чим він вийде? Він навіть колись скасував виступ перед федеральними зборами. Чи відчував, що ні з чим буде вийти, чи то… Як вийти - виправдовуватися, говорити, що американці поводяться як хочуть, - як Небензі в ООН? Ну, це ж слабка позиція. Ти виглядаєш незграбно, як слабак. Американці роблять, що хочуть, а ти - те, що тобі дозволено. Ну, це ж слабка позиція.

Путін буде вичікувати, він завжди вичікує. Він любить такі вичікувальні паузи, тому що діє як бюрократ. 

Не як політик, не як воєнний лідер - як бюрократ. Пересидіти задницею - це так називається. Перепрошую за грубі вислови, але в апараті так заведено, що якщо над тобою щось вирує, краще сиди, не роби зайвих рухів. От Путін, дуже схоже, саме таку тактику обрав зараз. Я думаю, що відбуваються інтенсивні його консультації з Пекіном. Вони напевно таємно розмовляють із Сі Цзіньпінем, обговорюють, що робити, як допомогти Ірану, як урятувати хоча б його, тому що втратити Тегеран - це ще болючіше, ніж Венесуелу.

Чому? Тому що Венесуела - на південноамериканському континенті, вона там поруч. А, вибачте, в Ірані якщо таку занозу в серце або в інше місце отримати, - це все-таки Азія, майже Близький Схід. Це дуже болісно, дуже-дуже. І тому будуть докладені всі зусилля для того, щоб урятувати хоча б Іран, - я так це бачу.

Що стосується самої України, він не буде ні "так", ні "ні". Тривають заяви Віткоффа. Щойно відбулися наради щодо гарантій безпеки в Європі, де підписано рамковий документ про те, яким буде повоєнний мир і які гарантії отримає Україна від нової агресії з боку Москви. Але, по суті, Москва не буде говорити ні "так", ні "ні". Вона скаже: нумо продовжувати консультації - 28-пунктний план, 20-пунктний план, продовжувати далі говорити. При тому, що вони, звісно, не збираються взагалі ні про що домовлятися.

Вони будуть так себе поводити, поки те, що відбувається у Венесуелі, в Ірані і так далі, не почнеться в самій Росії. А це з різних боків може початися. І не через внутрішній імпульс до зміни режиму і конкретно Путіна, а це може статися шляхом передачі нових озброєнь Україні - усіх цих сумнозвісних хоч німецьких «Таурусів», хоч американських "Томагавків". Через, зрештою, запровадження торговельного ембарго, про яке багато говорять. Досить накладати санкції на окремі компанії, навіть якщо це Роснафта і навіть якщо це «Лукойл», великі галузеві гравці. Просто взагалі жодних товарів, щоб нічого Росія більше не могла продавати на експорт. Зрозуміло, передусім це ресурси, неважливо, вуглеводні, мінеральні, поліметалічні руди, - усе на світі.

І це може - я наголошую, може - спонукати Путіна змінити позицію, почати по-справжньому вести переговори, тому що до сьогоднішнього дня весь цей рік жодних серйозних переговорів, я стверджую, не було. Путін не ставився до них як до переговорів, як до можливості компромісу і завершення війни.

А який в нього був план? Просто пролонгація? Він сподівається, що рано чи пізно йому вдасться досягнути своїх планів? Тобто просто відтягування переговорів, імітація їх, спроба зриву, як із тою з валдайською дачею було. Оце й усе його стратегування.

Сполучені Штати дуже напружили європейців, і не лише Гренландію. Ідеться про оновлену американську доктрину. Я знаю європейських політиків, вони дуже-дуже напружені. І в принципі на це розраховував Путін. Але Росія у відповідь на Мадуро породила тільки чергову маячню від Медведєва: а ми Мерца вкрадемо. Ось така симетрична відповідь.

Ну, Медведєв узагалі дурень. Те, що він говорить, можна взагалі не брати до уваги, бо йому наказали бути дурнем. Я думаю, що тут багато причин, але він просто ідіот.

А що стосується того, яку стратегію Путін має щодо переговорів, так це, радше, затягування. По-перше, його генерали переконали, що "ну ще трошки, ну дайте нам час, ну от до весни… навесні, добре, ми не дійдемо до Києва, але Донецьку область ми звільнимо всю, Луганська практично на 99%, ми візьмемо в Запоріжжі". Це реально, так вони йому кажуть, і він у це вірить. А кому йому вірити - Герасимову він вірить, генералу армії. Бо нехай не так, як хотілося б, але все одно результат ми дамо. Отже, треба тягнути час, треба клеїти дурня щодо переговорів, висувати нездійсненні умови, вимоги щодо України - по суті, капітуляційні вимоги.

По-друге. Він же ж розраховував на інше - що Трамп йому в цьому сприятиме. І раптом Трамп ніби сприяв на словах, а на практиці вдарив його, як то кажуть, з тилу. Не буду уточнювати, як це виглядає, типу навіщо ти це робиш - ми ж ніби про все домовилися: і через Берингову протоку міст, і газотранспортні системи разом експлуатувати в Європі, і от тобі Арктика, і от тобі інвестиції в рідкоземельні метали, я ж тобі все обіцяв, навіть 300 мільярдів домовилися попиляти, а ти такі речі робиш; я ж навіть на внутрішньому контурі не зможу пояснити, чому я, втрачаючи союзників, яких ти відвозиш до окружного суду, маю з тобою домовлятися… Путін же ж на інше розраховував.

Багато хто дорікає: ви не розуміли Трампа, Трамп від початку мав таку ідею. Я не переконаний у цьому, що Трамп справді збирався діяти по-справжньому жорсткіше й щодо Венесуели, і от зараз щодо танкера, і, можливо, щодо Ірану. Щодо Ірану якийсь процес іде, я відчуваю, що він іде. Там стимулюється протест з боку американців. Ізраїльтяни - зрозуміло, у них прямий інтерес. Тобто я це відчуваю. От від Трампа такої «підлості» Путін не очікував. Він вважав, що Трамп, як мінімум до виборів у листопаді, поводитиметься спокійно й не смикатиметься, не робитиме якихось кроків, які однозначно треба розцінювати як проти Москви. Він у цьому був переконаний. Можливо, він сам себе в цьому переконав.

Можливо, безпідставно переконав, але він виходив із цієї стратегії, і раптом вона ламається, бо йому треба якось реагувати. Він же має позначити, що от у нас були союзники, от Венесуела, Асад у Сирії, Іран, а там отаке відбувається. Ну, як же так - усе ж було добре, ми ж домовилися. Ми ж нову «Ялту» вже планували, ділити світ планували, а виявилося, що Трамп узагалі не збирається з ним нічого пилити. Ну, як так, ми ж домовилися, Дмитрієв до тебе приїжджав, обіцяв, ви ж там домовлялися через Віткоффа і так далі.

А виявляється, на твої фокуси з розводом можуть відповісти таким самим розводом. Бо з точки зору Путіна поведінка Трампа абсолютно некошерна. Він поводиться щодо Путіна ніби безпідставно і непорядно. Так у Москві вважають. І поки що вони мовчать, бо остаточно сваритися з Трампом вони не готові - розуміють, що така ексцентрична людина може утнути що завгодно, і ракету кинути в аятолу Хаменеї, а може, ще кудись. А навіщо цю зброю давати українцям?

Тобто я до того, що всі ці розмови американців про "ой, ви знаєте, у нас мало ракет "Томагавк", ми їх, мабуть, не дамо", і при цьому заявляють про 4500 ракет, які є в наявності у Сполучених Штатів. Я абсолютно переконаний, що ракет значно більше, удвоє, я думаю. Вони просто про це не говорять. Набагато більше, тому безболісно дати 500–700 ракет Україні просто зараз — це взагалі, вважай, нічого не дати. Це просто так розважитися. А ви уявляєте наявність крилатих ракет «Томагавк», які не збиваються ППО Росії? А ми вже переконалися, що таке ППО Росії. Ось, будь ласка, вам Сирія, ось, будь ласка, вам Іран - ППО С-300. Ось, будь ласка, Венесуела. Де ці С-300? Вони хоч один літак збили? Жодного.

Ви гадаєте, що в принципе Трамп не попередив Путіна? І в принципі це відповідь Трампа на всі російські кидки? Так, ми пам'ятаємо Анкоридж, там вони про щось домовились. Домовлялися ще про інші речі. Потім в оновленій американській доктрині з національної безпеки вони прописали навіть пункт, що НАТО не гумове, розширятися воно не буде. Це дуже чіткий посил у бік Москви щодо путінських фантазмів про так звані першопричини. Відповідно, значить, Трамп сказав: слухай, ти мене стільки разів кидав, значить, я теж тебе можу так само кинути. Правильно?

Гадаю, так, адже Трамп узагалі все сприймає через особисту призму. Ось подивіться, спочатку він сказав: вона мила жінка, але я не бачу її президентом. Багато хто пише, американська преса пише, що він образився, що вона Нобелівську премію отримала. Вона ж зараз відіграла і сказала: давай я тобі її віддам, поділимо премію.

На мій погляд, це якась дитяча поведінка в Трампа. Але, знаєте, тут більшу роль і вплив мають його радники, люди, які йому кажуть: Дональде, та годі тобі, припини, яка тобі премія, ти в історії, ти великий, ти залишишся як людина, яка оздоровила світ, розправилася з цією червоною пліснявою, з заразою, яку треба знищити на планеті. Усі ці режими, з якими цацкалися, няньчилися… Чавес прийшов у 1998 році до влади, з ним панькалися. А тут виявляється, що це півтори години роботи. Півтори години! Ви навіщо майже три десятиліття з ним няньчилися?

І Трампу це дуже заходить - він любить швидкий результат. Він боїться. Він не хоче програти, виглядати дурнем, лузером. А Путін раз у раз у це становище його заганяє - раз, два, три, п’ять, сто. Йому, мабуть, набридло, і він вирішив відігратися. Так, він не може вступити в прямий конфлікт із Путіним, умовно, "Дельта" не може висадитися в Москві. Ні, цього не буде. Але всі ці удари по самолюбству Москви, яка намагається себе позиціонувати як якась постімперська, пострадянська сутність, колос, якому нічого не страшно, що "ми гідні Радянського союзу і його масштабу". Що, звісно, взагалі не так, ні разу не так, навіть поруч нічого цього немає.

Так от, Трампу ті, хто розумніші, радять саме такі дії, які фактично опускають Москву все нижче. 

З Китаєм особлива історія - з Китаєм 800 мільярдів на рік оборот, товарообіг з Америкою. З Москвою, до речі, між Китаєм 200. Навіть попри все це не може Америка з Китаєм от так просто взяти і вступити в пряму конфронтацію. Вона може тільки опосередковано це робити. Вони більше домовляються, ніж воюють.

Так, там є докорінне питання, зав’язане на Тайвані. Китай тепер навпаки… Багато дурних експертів починають говорити: тепер правил немає, зараз нападуть на Тайвань. Ні, цього не буде, тому що Китай може програти, дуже чутливо програти війну з Тайванем, якщо американці не відступляться від підтримки Тайбея. Тому цього не буде. Навпаки, якраз цього не буде, Китай займе дуже обережну позицію. Він зараз намагатиметься домовлятися - навіщо йому конфліктувати. А от Москва ще якийсь час продовжить, поки зовсім не відбудеться обнулення. Це багато факторів — і внутрішніх, і зовнішніх, якщо Іран упаде, якщо серйозно буде тиск, постачання озброєння в Україну.

Так, Москва ще довго борсатиметься, чинитиме опір, але в якийсь момент поступиться. Для цього мають, повторюю, і внутрішні фактори скластися. У Росії непроста економічна ситуація. У Росії і військова ситуація, і з кадрами непроста ситуація на війні і так далі. І цим, можливо, Вашингтон зможе скористатися. Подивимося, як підуть справи. Але загалом зараз Москва в дуже низькій позиції, безумовно. І це зробив конкретно Трамп.