Буря на Балканах: що стоїть за масовими протестами у Сербії

Без політичного підтексту: що стало поштовхом до перших протестів у Сербії

фото: x.com/Ingrid_Gercama

Перший етап протестного руху в Сербії розгорнувся наприкінці 2024 року. На той момент він мав чітко виражений громадянський, а не політичний характер.  Безпосереднім поштовхом стала трагедія 1 листопада 2024 року, того дня трапився обвал даху на залізничному вокзалі в Новому Саді, через який загинули щонайменше 16 людей, а ще десятки отримали травми різної тяжкості. Це другий за величиною вокзал у Сербії, і лише в липні 2024 року він відновив свою роботу після трирічної реконструкції.

Громадськість поставила під сумнів якість виконання інфраструктурних робіт і контроль з боку держави, серби вказували на ймовірні корупційні схеми під час будівництва та обслуговування об'єкта. Тим часом повільна та нечітка реакція влади лише посилювала суспільне обурення.

Тож, перші акції протесту почалися в Новому Саді фактично одразу. А вже 3 листопада до них долучилися студенти з Белграда та інших університетських міст. Вони висували низку вимог, зокрема ключовими можна назвати незалежне розслідування трагедії, публічне покарання відповідальних чиновників, відставка керівництва місцевих органів влади та прозорість у розподілі державного фінансування на інфраструктуру.

Натомість президент Сербії Александар Вучич обрав на той момент тактику вичікування, сподіваючись, що протести згаснуть. А от міністр будівництва, транспорту та інфраструктури Сербії Горан Весич подав у відставку практично одразу після виходу мітингувальників на вулиці зі своїми гаслами.

Тим часом протести лише набували сили та до кінця листопада охопили понад 30 міст. Проте політичні гасла все ще не лунали з уст мітингувальників. Тобто на той момент це була ініціатива громадянського суспільства, сфокусована на питаннях звітності та справедливої державної відповідальності.

Загострення сербських протестів: поява політичної складової та ультиматумів

фото: відкриті джерела

Протести у Сербії з головним осередком у Белграді не припиняються від моменту трагедії, проте змінювалася риторика їхніх учасників. Від вимоги подолати корупцію й гідно розслідувати справу до запиту на дострокові парламентські вибори, а на піку – і президентських.

Однією із найбільш масових стала акція 15 березня у Белграді, за підрахунками організаторів тоді зібралися близько мільйона людей. Аби дістатися до місця проведення мітингу, декому з учасників довелося понад добу йти пішки, оскільки у зв'язку з акцією залізничні квитки до Белграда на цей день не продавалися. Тим часом Міністерство внутрішніх справ Сербії заявляло про 107 тисяч присутніх. Тоді на завершення своєї акції студенти почали прибирати центр Белграду, а сама подія обійшлася без загострень.

Разом із тим упродовж всього періоду протестів, особливо активними під час яких були студенти, спільнота так і не знайшла серед учасників лідера. Звичайно, до акцій приєднувалась опозиція, проте згуртуватись навколо якогось конкретного лідера мітингувальникам так і не вдалося.

Ситуація тим часом загострилася, і найновіша, та чи не найбільш жорстка, хвиля протестів спалахнула 28 червня. Саме цього дня серби відзначають одне із важливих національних та релігійних свят – Відовдан, на яке припадає чимало важливих для країни історичних подій. 

Власне у цей день, 28 червня, студенти висунули Вучичу ультиматум: дострокові парламентські вибори. Проте сербський президент відхилив його одразу ж, навіть не чекаючи на те, аби минув час, який протестувальники дали на прийняття рішення. 

"Уряд мав усі механізми та весь час, щоб виконати вимоги та запобігти ескалації. Натомість вони обрали насильство та репресії проти громадян. Будь-яка радикалізація ситуації – це їхня відповідальність", – наголосили активісти, які все ж дочекалися закінчення встановленого для відповіді на ультиматум часу.

Після цього протестувальники оголосили про початок масштабних акцій непокори, які тривають по сьогодні та мають різні форми. 

Реакція влади Сербії: придушення акцій, арешти та протидія

фото: Vesna Lalic

Від початку масових протестів у Сербії наприкінці 2024 року президент Александр Вучич демонстрував поетапну зміну стратегії – від публічного ігнорування до посилення тиску на протестувальників і спроб перехопити контроль над ситуацією.

У перші тижні після трагедії в Новому Саді Александар Вучич утримувався від активних коментарів. Заяви зводилися до загальних обіцянок "розібратися в ситуації" та передати відповідальність уряду й місцевим органам. Публічної самокритики або політичних кроків не було.

Під тиском протестів влада оголосила про відставку прем’єр-міністра Мілоша Вучевича та мера Нові-Саду. Водночас Вучич анонсував часткову реорганізацію уряду, однак будь-яких згадок про дострокові вибори чи глибшу реформу продовжував уникати.

Проте, як тільки масштаби протестів почали помітно зростати риторика президента різко змінилася. Він почав говорити про начебто деструктивний вплив протестів на країну, неодноразово згадував "іноземний слід" і порівнював події з кольоровими революціями, натякаючи на вплив Заходу.

Після багатотисячного протесту 15 березня у Белграді влада перейшла до жорсткіших заходів. Тоді вперше застосували звукову зброю, щоб розігнати студентів і активістів, які блокували дороги та державні вулиці. Низка активістів тоді потрапили до лікарень, це стало причиною скандалів та реакції правозахисних організацій. Але сербський президент публічно підтримав силовиків і відкинув усі вимоги протестувальників.

Під час масової ходи в Белграді наприкінці червня, яка зібрала близько 140 тисяч учасників, поліція застосувала сльозогінний газ і світлошумову зброю. Окрім того, жорстоко затримали декілька десятків учасників ходи, серед них були й студенти. Вучич назвав протест "закликом до державного перевороту" і повністю виправдовував дії силовиків, знову твердячи про закордонний вплив.

Російський слід і відсутність лідерів

фото: eurotopics.net

Попри тривалість і масштаб протестів у Сербії, рух залишається здебільшого горизонтальним, тобто він не має єдиного координаційного центру чи лідерів, а ключову роль відіграють локальні ініціативи, громадські об’єднання та студентські групи. Таке позиціювання з одного боку створює гнучкість для реагувань та дій, а от з іншого робить учасників вразливішими до дезінформації.

Від початку акцій основні гасла протестувальників апелювали до громадянських прав, безпеки, прозорості й протидії корупції. Організовані виступи з боку студентських колективів, асоціацій освітян, медиків і профспілок формували мережеву структуру протесту, яка так і не здобула лідера – це дещо збило з пантелику Вучича й стало для нього несподіванкою, адже він фактично не мав когось конкретного для ведення переговорів, чи навпаки – для спроб скомпрометувати. Але  це й не завадило йому використовувати загальну антипротестну риторику для звинувачень Заходу.

Сама влада ж у процесі перешкоджання протестувальникам заявляла про допомогу їй Росії. Наприклад від віцепрем'єра Сербії Александара Вуліна пролунала наприкінці березня заява, що російські спецслужби допомагали стримувати багатомісячні антиурядові протести в Белграді.

"Я дуже вдячний російським спецслужбам, які завжди підтримують нас у боротьбі з кольоровими революціями, в першу чергу інформаційно, – сказав тоді Вулін. – Вони знають, яка небезпека нависла над Сербією".

Водночас, коли протестний рух у Сербії досяг значного напруження, виник новий тип комунікації на мітингах і в соціальних мережах. Експерти говорять про вплив Росії на антиурядові протести. Оскільки поряд із конкретними вимогами та правовими претензіями до влади, починають з’являтися гасла, схожі за змістом до російської пропагандистської риторики, хоч і в адаптованій до сербського контексту формі.

І тут варто зауважити, що упродовж тривалого часу акцій самі протестувальники не використовували прозахідної риторики, акцентуючи на внутрішніх проблемах: корупції, безкарності, відсутності реформ. Зовнішньополітичної ідеї, як, наприклад це було в Україні, протести не мали й не мають в цілому.

Поряд із тим, на думку дипломата, надзвичайного і повноважного посла у Республіці Хорватія (2010-2017), у Боснії та Герцеговині (2011-2017) Олександра Левченка, учасників протестів не варто вважати проєвропейськими силами.

"Протестний рух зростає, це антиурядовий рух. У нас чомусь дехто це коментує як проєвропейські сили. Ні, це не проєвропейські сили. Це антиурядові сили вийшли на ці речі. Хоча студенти себе позиціонують поза політикою, поза партіями, – зазначає він. – Враховуючи, що все досить організовано відбувається, то багато людей ставлять питання, хто стоїть позаду всіх цих протестів. Щодо партій опозиційних, звісно, що вони там присутні, але багато поставало питань, що хтось з великих гравців світових мав би бути позаду всіх цих подій".

І тут Олександр Левченко використовує метод виключення, якщо це не ЄС, США чи Китай, то залишається один варіант, найімовірніший, що це Росія. 

"Це не Європейський Союз точно. Що стосується окремих країн, які мають вплив на Сербію, Британія Німеччина чи Франція – не вони. Що стосується Сполучених Штатів Америки – не вони, – перераховує дипломат. – Не Китай, тому що причиною начебто всього був залізничний вокзал у Новому Саді, де фасад впав, який робили китайські робітники. Значить, Китай виключаємо. Хто в нас залишається? Москва. Не дивно, що Дугін заявив, що час Вучича вийшов. Його народ має знести. І в країні мають бути певні проведені зміни. Дугін – незалежний експерт, да начебто. Але ми знаємо, що цей експерт дуже-дуже близький до Путіна".  

Чи бачить проблеми Сербії світова спільнота: що кажуть у Європі та США

фото: balkaninsight.com

Світова спільнота, зокрема ЄС та США, висловлює стурбованість ситуацією в Сербії та закликає до мирного вирішення конфлікту, дотримання прав людини та проведення необхідних реформ. Однак деякі критики вважають, що реакція міжнародних організацій є недостатньо рішучою.

Європейська комісія з прав людини та Amnesty International засудили "надмірне застосування сили" до протестувальників, затримання студентів і викладачів, а також тривожну практику затримань "дітей і ввічливих демонстрантів".

Після повідомлень про репресії проти протестувальників наприкінці червня правозахисні організації Amnesty International та Civil Rights Defenders виступили зі спільною заявою.

"Хоча держава відповідає за забезпечення громадського порядку та реагування на окремі випадки насильства, будь-яке застосування сили має бути крайнім заходом, суворо необхідним і пропорційним для досягнення законної мети. Жорстка реакція на мирне незгоду не може бути виправдана, – наголошують організації. – Сербська влада повинна проявляти стриманість і забезпечити людям можливість безпечно брати участь у демонстраціях і висловлювати свою незгоду без залякувань, переслідувань або насильства".

Американські офіційні особи висловлюють занепокоєння щодо випадків насильства проти протестувальників та обмеження свободи ЗМІ в Сербії. Окрім того, взимку у деяких містах США відбулися акції на підтримку студентів.

Від Євросоюзу лунають заклики до деескалації та розслідувань, проте жодних рішень, наприклад щодо санкцій, політики наразі не приймають. 

Деякі експерти переконані, що нинішня позиція Брюсселя послаблює вплив ЄС у регіоні: тоді, як протести набирають обертів, сербські громадяни сприймають ЄС як менш актуальний, ніж у минулому, про що свідчить низька громадська підтримка вступу Сербії до ЄС і відсутність прапорів ЄС під час акцій.