Європарламентарка Юкнявічене: Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи

Ви неодноразово наголошували, що Україна вже де-факто є частиною європейської оборонної архітектури. Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби це сприйняття змінилося серед політиків Європейського Союзу і було інтегроване в правові та інституційні рамки?

Знаєте, я вірю, що більшість політиків у Європейському Союзі сьогодні усвідомлюють важливість України й те, що ви є невіддільною частиною нашої спільної системи безпеки.

Ми діємо спільно, особливо після того, як у Вашингтоні відбулися певні зміни. Європейська Комісія оперативно виступила з ініціативою переозброєння Європи, загальний обсяг якої може сягнути 800 мільярдів євро. Частиною цієї ініціативи є програма SAFE, яка передбачає 150 мільярдів євро. Зараз ми ведемо активні дискусії про те, як саме слід використовувати ці ресурси.

Ця ініціатива переважно базується на механізмі кредитування, що дозволяє як країнам-членам, так і самій Європейській Комісії залучати кошти від імені ЄС для подальшого спрямування їх на підтримку України.

Передусім ідеться про вашу оборонну промисловість, адже ми добре розуміємо потребу в її зміцненні та модернізації. Ми уважно спостерігаємо за цим процесом.

Ми добре усвідомлюємо, що Україна здатна виробляти значно більше, ніж сьогодні, але для цього критично важливою є фінансова підтримка. Саме тому питання розвитку вашої оборонної промисловості вже інтегроване в усі ключові стратегічні документи Європейського Союзу.

Сьогодні ми працюємо над формуванням основ спільного оборонного союзу в межах ЄС, оскільки розуміємо: майбутнє та безпека європейського континенту залежать від нашої відповідальності та рішучості. Так, ми прагнемо зберегти євроатлантичну єдність якомога сильнішою. Однак маємо бути готові до будь-якого сценарію. Сьогодні майже всі проєвропейські, відповідальні політики розуміють, що світ змінився — і це не залежить від того, хто буде президентом Сполучених Штатів.

Ми більше не можемо спиратися лише на оборонний потенціал і гарантії США. Світ стикається з дедалі більшими викликами. Ситуація на Близькому Сході може загостритися, і хоча я не хочу робити передчасних прогнозів, ми повинні бути готові до можливих загроз у Східній і Південній Азії.

США мають широкий спектр глобальних зобов’язань. Ми, європейці, повинні рішуче зміцнювати власні оборонні спроможності. Україна відіграє в цьому визначальну роль, адже саме ви сьогодні стримуєте головну загрозу для всієї Європи та нашого спільного майбутнього.

Що ми маємо робити? Переконувати інші країни, зокрема ті, що знаходяться далі від лінії фронту, на відміну від нас у Литві, сприймати ситуацію з усією серйозністю та діяти відповідально.

Попереду – результати саміту НАТО. Майже всі країни вже погодилися на збільшення оборонних витрат. Деякі ще вагаються, але я впевнена, що вони також приєднаються.

І безумовно, членство України в Європейському Союзі. Цей процес уже розпочався і відкриває шлях до глибшої інтеграції, яка буде корисною і для України, і для всієї Європи.

Перш за все, хочу щиро подякувати вам, і всім європейцям, від імені всіх українців за ту допомогу і підтримку, яку ми отримуємо. Усім європейцям загалом і, зокрема, нашим дружнім країнам, таким як Литва.

18 червня ви написали у своєму акаунті на платформі Х, і я цитую: "Будьмо сміливими, а не боязкими". Як ви вважаєте, що сьогодні стримує Європу від цієї сміливості?

І не лише Європу. Коли я порушувала тему НАТО, зокрема під час наших пленарних дебатів щодо майбутнього саміту, то говорила про помилки, яких уже було припущено в нашій новітній історії. 

Йдеться про період до 2014 року, коли багато країн проводили політику залучення Росії. У 2008-му році Україну та Грузію не запросили до Плану дій щодо членства в НАТО. Тоді ж питання розширення Європейського Союзу майже не розглядалося. І лише після 2014 року, а особливо у 2023-му, коли українці звільнили Херсон і Харків, настав момент, коли потрібно було зробити все можливе, щоб підтримати Збройні сили України й дати їм змогу рухатися далі.

Якби це сталося тоді, можливо, сьогодні ми були б у зовсім іншій ситуації. Та, як ми пам’ятаємо, тоді переважав страх, а не рішучість. Кремль вдався до ядерного шантажу, і саме цей страх, на мою думку, призвів до серйозних стратегічних прорахунків. Сьогодні ми маємо справу з їхніми наслідками.

Надзвичайно важливо усвідомити, що збереження "сірих зон" на європейському континенті працює на руку Путіну. Він – опортуніст, який просувається рівно настільки, наскільки йому дозволяють.

Ми не можемо дозволити собі повторювати ті ж помилки. Потрібно мати сміливість вистояти, чинити опір і не боятися перемоги над цією терористичною державою. Водночас деякі політики досі цілковито не поділяють такого підходу, і ми вже бачимо ознаки цього, зокрема, у позиції Вашингтона.

Часом мені здається, що я гортаю сторінки історії 1938 року – коли дехто вірив, що з Гітлером можна домовитися, уклавши мирні угоди. Ми всі чудово знаємо, чим це закінчилося.

Сьогодні ми ведемо політичні бої. Я називаю їх нашими битвами на західному фронті – за те, щоб змінити ставлення до цієї війни серед тих політиків, які досі не зайняли чіткої позиції.

Чи вдасться змінити настрій у Вашингтоні – сказати важко. Натомість у європейському контексті я покладаю великі сподівання на Берлін і нового канцлера Фрідріха Мерца. Його позиція є чіткою, послідовною і сильною. Чим більше у нас буде таких лідерів, як Фрідріх Мерц, тим більше шансів на перемогу України – і надійну безпеку для всієї Європи.

Продовжуючи те, про що ви почали говорити, чи вдалося Україні зламати стереотип про те, що вона є лише отримувачем допомоги, а не повноцінним суб'єктом безпеки?

Звісно. Я завжди повторюю одне й те саме. Коли мова заходить про ідею створення європейських збройних сил, я тривалий час була категорично проти. І навіть зараз залишаюся стриманою у своїй оцінці. Наразі я не вважаю це реалістичним.

Єдиний шлях до створення справді потужних європейських збройних сил я бачу у співпраці з Україною. Сьогодні Україна – єдина демократична держава на європейському континенті, яка має найсильніші та найдосвідченіші збройні сили. Вони тримають східний фронт. І так, це можливо.

Саме тому я намагаюся донести до колег, що Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи. Це підтверджується, зокрема, й тим, як швидко ви змогли розвинути власну оборонну промисловість.

Це наша спільна відповідальність. Для таких політиків, як я, для представників країн Балтії, Польщі та інших держав важливо залишатися сильними, послідовними та не допустити нових помилок у майбутньому.

Я рада, що мій колега Андрюс Кубілюс зараз обіймає посаду комісара з питань оборони та космосу. Його голос має вагу і звучить чітко. Однак, як відомо, демократії працюють інакше. Путін може діяти миттєво. Демократичним країнам потрібен час.

Проте в довгостроковій перспективі саме демократії повинні перемогти, адже демократичний підхід до побудови сильної системи безпеки значно потужніший за все, що намагається нав'язати Путін.

І демократії таки переможуть. Ми разом переможемо.

Мусимо.

Пропоную обговорити практичні питання. Які кроки необхідно зробити зараз для інтеграції оборонної промисловості України в загальноєвропейський оборонний ринок?

Отже, як я вже згадувала, ми зараз наближаємося до завершення роботи над нашою стратегією розвитку оборонної промисловості. Вона вже схвалена Європейським парламентом, і наразі тривають узгодження між основними інституціями.

На жаль, досі залишаються певні розбіжності щодо окремих питань. Вони можуть здаватися незначними в загальному контексті, проте є чутливими для деяких країн. Йдеться, зокрема, про те, якою мірою треті країни можуть брати участь у доступі до фінансування. Вірю, що нам вдасться знайти рішення.

Можливо, з 1 липня, коли Данія перебере на себе головування в Раді ЄС, ця тема отримає новий поштовх. Ми сподіваємося, що вже до кінця літа ця надзвичайно важлива стратегія буде остаточно ухвалена.

Наразі тривають інтенсивні переговори між Європейським парламентом та Радою за участі Європейської Комісії. Делеговані депутати активно ведуть діалог із представниками держав-членів. Це надзвичайно важливий документ, і участь України в ньому вже передбачена.

Як ми прагнемо бачити серед партнерів Велику Британію, так само ми наполягаємо на залученні Норвегії та України, країн із потужними оборонними промисловостями. Бо чим ширше коло співпраці, тим міцнішою є наша спільна безпека.

Це один аспект. Інший полягає в тому, що в усіх стратегічних документах, які нині перебувають на розгляді, таких як ініціатива "ReArm Europe" та програма SAFE, Україна вже розглядається як один із ключових і пріоритетних партнерів.

Водночас повноцінна і незворотна інтеграція можлива лише через членство України в Європейському Союзі. Саме воно стане остаточним етапом цього процесу.

Ви вже згадали про членство України в Європейському Союзі, тож наступне питання стосуватиметься саме цього.

Що б Ви порадили українським парламентарям? Які кроки, на Вашу думку, має зробити Верховна Рада, щоб якомога більше депутатів Європейського парламенту послідовно підтримували вступ України до ЄС?

Я не бачу перешкод у Європейському парламенті. Питання розширення ЄС підтримується стабільною більшістю, і відповідні резолюції ухвалюються голосами п’яти головних проєвропейських політичних груп, які послідовно виступають на підтримку України.

Звісно, є ультраправі й частково ультраліві сили, які не поділяють цього курсу. Найпомітнішими серед них є партії, такі як "Альтернатива для Німеччини", які відкрито просувають проросійські наративи. Вони гучні, активно виступають у публічному просторі, але становлять невелику меншість – близько 30 депутатів із 720. Впливу на ухвалення рішень вони не мають.

Тому основна проблема не в парламенті. Найбільший виклик сьогодні — це позиція Угорщини. Угорщина блокує ключові рішення та фактично виступає як канал впливу Кремля в межах Європейського Союзу. І це без перебільшення серйозна загроза. Мушу визнати, що наразі дієвих інструментів, як зупинити таку поведінку, бракує.

Багато хто покладає великі сподівання на парламентські вибори в Угорщині, які мають відбутися у 2026 році. З’явилася нова політична сила, яка належить до Європейської народної партії, моєї політичної родини. Вона лідирує в опитуваннях. Можливо саме угорське суспільство зможе змінити ситуацію та відкрити шлях до конструктивної європейської політики.

Як ми знаємо, в Угорщині може бути проведено референдум щодо членства України в ЄС. Віктор Орбан, як і багато інших авторитарних лідерів, грає в дуже просту, але надзвичайно небезпечну гру – створює уявного ворога, а потім мобілізує політичну підтримку, змагаючись із ним. На жаль, сьогодні таким ворогом для нього стала саме Україна.

Не можна виключати, що й інші країни з часом можуть чинити подібний опір. Саме тому виникає потреба змінити правила ухвалення рішень у межах ЄС. Ви запитували про роль Європарламенту. У попередньому скликанні ми вже підтримали чітку позицію щодо скасування права вето. Ми вважаємо, що зміни до установчих договорів ЄС необхідні. Втім постає складне питання: як це реалізувати, якщо ці договори були ратифіковані на референдумах у кожній країні-члені? Це дуже непростий і політично чутливий процес.

Тому сьогодні як ніколи важливо, щоб у кожній державі-члені були відповідальні лідери, здатні діяти в інтересах європейської єдності. Саме тому я згадала Фрідріха Мерца. Я покладаю великі надії на такі країни, як Німеччина, які мають не лише ресурси, а й достатню політичну вагу, щоб допомогти Європейському Союзу визначити чіткий курс і впевнено його дотримуватися.

Чи існують практичні механізми, які Європейський Союз може застосувати, щоб не допустити затягування або блокування переговорів з боку окремих країн, таких як Угорщина?

Коли створювався Європейський Союз, так само як і НАТО, ніхто не очікував, що окремі політики можуть діяти настільки безвідповідально і виступати проти інтересів самого Союзу, як це сьогодні робить Орбан.

На той момент навіть не передбачалося, що може виникнути необхідність виключати чи карати державу-члена за деструктивну поведінку. Саме тому проблема має глибше коріння — вона закладена в інституційних механізмах ЄС.

Сьогодні все частіше лунають серйозні дискусії про застосування статті 7 Договору про Європейський Союз, яка передбачає можливість призупинення права голосу країни-члена та її участі в ухваленні рішень. Однак це надзвичайно складна юридична процедура, оскільки потребує одностайної згоди всіх інших 26 держав-членів.

Попри складність, процес уже запущено.  Ми неодноразово порушували це питання в Європарламенті. Лише минулого тижня в Страсбурзі, під час пленарного засідання, відбулися дебати, присвячені ситуації в Угорщині. Так, юридичні механізми існують, але вони надзвичайно складні, багаторівневі й вкрай важкі в реалізації.

На мою думку, перед наступним розширенням ЄС найбільший виклик полягатиме не зовні, а всередині самого Союзу, особливо у сфері ухвалення рішень. Уявімо, що ми збережемо нинішні процедури й матимемо понад 30 країн-членів з абсолютно різною політичною динамікою і непередбачуваними результатами виборів у кожній з них. У такій ситуації будь-якій третій державі, чи то Росії, чи іншій, буде достатньо вплинути лише на одну країну-члена, щоб заблокувати ухвалення рішень для всього Євросоюзу.

Ми, литовці, добре знаємо, чим це загрожує. Разом із поляками, а також українцями, які тоді були частиною Речі Посполитої, ми маємо власний історичний досвід. Один із факторів, який призвів до падіння нашої спільної держави у 1795 році, це право вето.

Росія скористалася корупційною системою, підкуповуючи окремих політиків, і вето врешті-решт повністю заблокувало роботу нашої Співдружності.

Дякую. Пані Юкнявічене, і на завершення – яким, на вашу думку, є найреалістичніше бачення розвитку подій у 2025–2026 роках? Коли можна очікувати не лише продовження перемовин, а ухвалення справжніх політичних рішень?

Скажу відверто – сьогодні ніхто у світі не може з упевненістю передбачити, що станеться, адже далеко не все залежить від нас.

Ми перебуваємо у постійній гонці з часом, особливо коли мова йде про оборону та безпеку. Усі очікують рішень, але навіть найближчі події залишаються непередбачуваними. Ми не знаємо, яким буде результат саміту НАТО і який сигнал надійде від нашого головного партнера – Сполучених Штатів.

Те, що зараз відбувається між Ізраїлем та Іраном, теж має величезне значення. Ці події напряму впливають на безпекову ситуацію у нашому регіоні. Адже все взаємопов’язано і з війною Росії проти України, і з ширшими глобальними процесами.

Я впевнено можу сказати лише одне. Коли у 1939 році світ опинився на межі катастрофи, Вінстон Черчилль сказав: "Зберігайте спокій і продовжуйте". І саме цього ми маємо дотримуватися сьогодні. Наше завдання – якнайшвидше зміцнювати власну безпеку й обороноздатність. 

Водночас надзвичайно важливо зберегти трансатлантичну єдність і забезпечити присутність США у НАТО якомога довше.

Я не можу передбачити майбутнє, але я чітко знаю, що маємо робити вже сьогодні.