Найважливішим інструментом Трампа в політиці та бізнесі є страх, - дипломат Брайза

Ну що, те, що зараз відбувається у світі, я не можу прокоментувати, я не можу охопити цей хаос, який розпочався. Я не знаю, чи це продумана стратегія Дональда Трампа, чи це стратегія непродумана, але ми бачимо, що почалась небачена торгова війна. Щось подібне, напевно, було в 1930-х роках. Світова Організація торгівлі не контролює цей процес, Сполучені Штати виставили рахунок Європейському Союзу, Китаю, ну і Китай у відповідь також підняв мита. Я не знаю, як можна це прокоментувати навіть за 5 годин, але я думаю, що ви розумієте і наслідки, і відповідні причини, чого хоче досягнути тим усім Трамп.

Це чудове запитання. Навколо цього точаться дискусії: чи він справді діє відповідно до певної стратегії, чи ж керується лише загальними уявленнями, які не завжди узгоджуються між собою, а іноді й суперечать одне одному.

Я думаю, що його основна ідея — якщо ми говоримо про стратегією, хоча я не впевнений, що стратегія справді є, — полягає в тому, аби максимально наростити могутність США, незалежно від того, чи інші країни союзники, чи противники. Наріжним каменем його бачення економічної могутності є використання тарифів для “перебалансування” глобальної торговельної системи, як він це називає. Про це можна поговорити детальніше. Як ми вже обговорювали, він вирішує, друг чи ворог та чи інша країна, виходячи з того, чи мають Сполучені Штати позитивне сальдо торгового балансу з цією державою. Жоден американський президент раніше не мав такого підходу.

Що стосується зовнішньої політики загалом, він, на мою думку, прагне створити «Америку-фортецю» — максимально посилити вплив і силу Америки, не опираючись на багатосторонню дипломатію чи альянси. А далі розширити території США в Західній півкулі, зокрема, як він казав, за рахунок Гренландії, можливо, Канади й Панами, аби мати змогу проєктувати силу або захищатися через ключові морські шляхи. 

Такий ось загальний підхід, але на практиці це просто створює хаос у світі — і не дуже й то схоже на стратегію.

Так, свого часу мої британські друзі казали, що ми входимо в дуже сумний і небезпечний період того, що називалось колись “Велика гра”, коли світові інституції вже не можуть регулювати певні процеси і починається велике змагання. Але чому Трамп не шукає собі союзників? Чому Трамп сформулював проблему так, що навіть англосаксонський світ, друзі з Європейського Союзу, не розуміють Трампа, вони відчувають загрозу? Ми розуміємо, якби йшлося про цивілізаційне протистояння, наприклад, з Китайською Народною Республікою і з Росією — це одна історія. У Трампа не лишилося друзів, і я не впевнений до кінця, чи Ілон Маск лишиться його другом.

Так, президент Трамп не дивиться на світ так, як дивився чи дивиться жоден президент у сучасній історії. Він не вважає, що США потрібні союзники чи друзі.  Він діє так, як діяв у Нью-Йорку, коли був забудовником: його оточували не друзі, а люди, яких він намагався залякати.

Сам Трамп публічно заявляв, що найважливішим інструментом у бізнесі, політиці та житті загалом є страх. Він хоче, щоб інші країни боялися Сполучених Штатів, а не захоплювалися ними чи ставилися з симпатією. Такий же підхід традиційно характерний для російської зовнішньої політики. Я пам’ятаю, як кілька високопосадовців у Москві, коли я працював у нашому посольстві, говорили мені, що справжня сила — це сила страху, а не захоплення. І саме так Трамп сприймає світ.

Вони залишаються близькими з Ілоном Маском, так принаймні здається, але у Білому домі вже зараз точиться серйозна боротьба між Маском і старшим радником Трампа з міжнародної торгівлі Пітером Наварро. 

Наварро — високоосвічена людина, доктор економічних наук Гарвардського університету. Водночас відомо, що часто він подає ідеї Трампу ще до того, як сам їх ґрунтовно обміркує. І ситуація з тарифами та торговельною війною, яку розпочав Трамп, схоже, є одним з тих випадків, коли Наварро запропонував ідею, що чим більше тарифів, тим краще для США, — і це добре узгодилось з давніми поглядами Трампа, який "любить тарифи".

Але Наварро не прорахував, а отже, і Трамп не прорахував, що застосування цих тарифів у торговельній війні проти всього світу неминуче ослабить і збідніє самі Сполучені Штати. До того ж, тарифи за своєю природою інфляційні: вони спричиняють зростання цін. А Трамп, вступаючи на посаду, обіцяв уже в перший день свого президентства знизити ціни для американських споживачів. Отже, Трамп робить ставку на страх, а не на дружбу — і це суттєво відрізняє його від будь-якого іншого президента США в сучасній історії. 

І, відповідно, історія з Китаєм. 90 років тому ми бачили колосальний розквіт японської економіки, ми бачили посилення впливів Японії. Це і 1920-ті, і 1930-ті роки. І зараз ми відчуваємо, що Китайська Народна Республіка теж має потужні амбіції. І свого часу уряд Сполучених Штатів впровадив проти Японії надзвичайно жорсткі санкції і мита. Ми розуміємо, що в певному моменті Японія напала на американську базу у Перл-Гарбор. Так почалася Друга світова війна для Сполучених Штатів.

Відповідно, зараз розгортається торгова війна між Сполученими Штатами і Китаєм. Проблема у відносинах стосується не лише Тайваню, не лише грошей, — йдеться про глобальний вплив, гегемонію і впливи загалом в Атлантичному басейні і в басейні Тихого океану.

Наскільки жорстким буде зараз протистояння з Китаєм і які карти можуть розігруватися, тому що це ж не йдеться лише про товари. Розуміємо, що адміністрація Трампа хоче підштовхнути китайців до того, щоб вони працювали так, як хочуть в Америці. У Китаї хочуть, навпаки, погрожувати подальшою дестабілізацією для того, щоби отримати свою частину контролю — глобального контролю.

У США точаться серйозні суперечки щодо того, яких цілей насправді прагне Китай. Я знаю кількох справді ґрунтовних американських експертів з питань Китаю, які переконані, що Китай не намагається дестабілізувати світ. Він прагне стати частиною процесу формування глобальних правил у сфері економіки та політики, а не бути виключеним із цього процесу США та деякими їхніми союзниками. Водночас Китай має чіткий намір "відновити територіальну цілісність" шляхом реінтеграції Тайваню. І США  зобов'язані цьому протистояти.

Тому, повертаючись  до 1930-х років, ви абсолютно слушно згадали часи, коли жорстка протекціоністська торговельна політика США, зокрема тарифна політика, значно загострила ворожнечу між Японією та Сполученими Штатами. Це, зрештою, призвело до нападу на Перл-Гарбор, оскільки Японія, подібно до сучасного Китаю, прагнула розширити свою сферу впливу й анексувати території у Східній Азії. Паралелі, безумовно, є. 

Але, на мою думку, ще більш тривожним є те, що американська тарифна політика 1930-х років значно посилила Велику депресію. Саме глобальна економічна криза сприяла зростанню ворожнечі в Європі, що в підсумку призвело до Другої світової війни. Так само ця політика сприяла конфлікту між США та Японією, кульмінацією якого стала атака на Перл-Гарбор.

Сьогодні ми перебуваємо в надзвичайно небезпечному періоді. Президент Дональд Трамп руйнує встановлені після Другої світової війни правила глобальної економіки та політики. І хоча неможливо точно передбачити всі наслідки, одне зрозуміло: це не принесе нічого хорошого.

Ми не знаємо, куди заведе трампівська траєкторія весь світ і Сполучені Штати, ми не знаємо просто, я не беруся прогнозувати. Але завжди хотілося вірити, що американці, як держава, яка видала не один мільярд доларів на розвиток демократії по всьому світу і повчала весь світ, як правильно будувати демократію, так от ми в Україні хотіли вірити, що є система запобіжників, є система тих чи інших стримувань і противаг в американській політиці, яка б дозволяла сказати: стоп, містере президенте Трамп, ви робите трошки не те, ви порушуєте конституцію, ви порушуєте здоровий глузд. Але ми побачили, що Америка стала фактично беззахистною перед свавіллям американського президента.

Я не знаю, чим це завершиться для Америки, я не знаю, наскільки жорстко буде готовий грати Дональд Трамп завтра чи через тиждень, але ми бачимо, що американці вже вийшли на вулиці. Якщо люди виходять на вулиці — це означає, що закон і інституція не можуть спрацювати в належний спосіб. Ми бачили сміливого суддю, ми бачили того чи іншого сміливого сенатора, але виборчий процес ще не скоро. Президент Трамп має повноваження, і його підтримує значна частина американського соціуму. Мене лякає подібна диспозиція у Сполучених Штатах. Чи американське законодавство і американська держава будуть дозволяти Трампу робити все, що він хоче, чи є якась червона лінія в Америці?

Ми не можемо точно сказати, де може пролягати та сама червона лінія. Очевидно, що американські інституції все ще тримаються. Суди зупинили деякі з найбільш екстремальних дій Трампа, і поки що він і його адміністрація заявляють, що вони, безумовно, будуть поважати і виконувати рішення судів. 

Однак його віце-президент Джей Ді Венс висловився кілька років тому, що президент Трамп, чи президент Сполучених Штатів, повинен максимально збільшити свою владу і поводитись, як це робив президент США Ендрю Джексон на початку ХІХ століття, коли він проігнорував рішення Верховного суду. 

Він заявив: «Гаразд, суд може прийняти рішення, але нехай суд спробує змусити його виконати». І у Трампа є картина або бюст, не пам’ятаю точно, Ендрю Джексона в Овальному кабінеті. Тож ця модель максимальної президентської влади Джексона, що змусила того президента проігнорувати рішення суду, здається, є своєрідним натхненням для Трампа.

Але поки що політична та правова системи США достатньо сильні, на мою думку, щоб протистояти таким амбіціям Трампа. Однак, як ви зазначили, деякі американські виборці, зокрема в Республіканській партії, починають налаштовуватися проти Трампа через те, що, як я згадував раніше, Трамп пообіцяв, що інфляція та ціни на споживчі товари знизяться відразу після його вступу на посаду. Та цього не відбувається. Насправді, ціни лише зростають через тарифи. Зараз деякі члени Республіканської партії в Сенаті США пропонують законодавство, яке забирає у президента повноваження щодо встановлення тарифів, делеговані конгресом багато років тому, і повертає їх назад до конгресу. Адже тариф — це просто податок під іншою назвою, а повноваження ухвалювати закони про податки або встановлювати нові податки належать саме Конгресу США.

Тож ми починаємо чути, як навіть деякі сенатори-республіканці висловлюють думку, що потрібно обмежити владу Трампа і повернути ці повноваження назад до Конгресу США. 

Але ми ще дуже далекі від того, щоб ця невелика кількість сенаторів змогла реально обмежити його владу. Я думаю, що ми побачимо, як Трамп відступить від божевілля своєї тарифної політики та глобальної торговельної війни, коли стане зрозуміло, що економіка США дійсно зазнає величезної шкоди, і ми вже бачимо це на прикладі падіння американських фондових ринків. І я думаю, що незабаром ми побачимо, як все більше і більше американських компаній почнуть заявляти, що вони відкладатимуть свої інвестиційні рішення та плани щодо зростання, що призведе до уповільнення економіки. Це призведе до стагфляції — високої інфляції при низькому зростанні, як це було в США в 1970-х роках. І, як ви сказали, Японія пережила це в 1990-х. Схоже, економіка США йде в тому ж напрямі. І як тільки ми потрапимо в цю економічну катастрофу, я думаю, Трамп не матиме іншого вибору, окрім як відступити від своєї торговельної війни. Але це відбудеться ціною величезних економічних збитків і потенційних спроб підірвати правову систему США.

І останнє: Трамп уже почав тиснути на провідні американські юридичні фірми, які виступали проти нього. І це дуже небезпечно. Закон повинен бути священним у Сполучених Штатах, як і в будь-якій іншій країні. І всі в США, навіть президент, повинні дотримуватися законів. Але Трамп спробує це підважити.

А наскільки вони враховують всі ризики, чи, можливо, вони просто пишуть в чат GPT ті чи інші питання? Але ми в Україні найбільше переживаємо, що ми не бачимо чіткої такої, напористої, потужної реакції Дональда Трампа на те, що Путін порушує регулярно ті чи інші домовленості. Так, кілька днів тому сталась величезна трагедія для України і військовий злочин з боку Росії. Йдеться про удар по Кривому Рогу балістичною ракетою. Загинули діти, загинули наші цивільні громадяни. І це все відбувається під час перемовин між Сполученими Штатами і Росією. Ми би хотіли бачити симетричну жорсткість з боку президента Трампа, який сказав би тому самому Кирилу Дмитрієву, який був у Сполучених Штатах: послухай, Дмитрієв, якщо ви ще раз вдарите балістикою по мирному українському місту, то ми віддамо українцям "Томагавки". Ми цього не чуємо. Можливо, щось таке лунає в коридорах, і тут водночас ми бачимо посилення російської наступальної активності на Харківщині та Сумщині.

Перш за все, я хочу висловити свій жах і найглибші співчуття родинам тих дітей і дорослих, які були вбиті під час цього жорстокого нападу на Кривий Ріг і дитячий майданчик там. Це було надзвичайно жахливо, і, на жаль, це норма поведінки Росії в наші дні — і впродовж більшої частини історії. 

Щодо першої частини вашого запитання скажу, що ні, адміністрація Трампа, безумовно, не просто випадково вирішує, набираючи в чаті GPT, які тарифні ставки застосовувати до різних країн. Як я вже казав, існує концепція, згідно з якою вони намагаються змусити інші країни знижувати свої тарифи, але також намагаються збільшити доходи для Сполучених Штатів. І вони вважають, що має бути однакове ставлення до тарифів для кожної країни, яка застосовує тарифи до Сполучених Штатів. Однак спосіб, у який вони розраховують тарифи, справді, може, і не такий ретельний, іноді навіть неточний з точки зору визначення їх величини.

Але насправді ви запитуєте про Україну, Путіна і підхід Трампа до Путіна.

Звичайно, я поділяю ваше переконання і переконання українців, що США повинні бути набагато жорсткішими з Путіним, який порушив, як ви сказали, всі домовленості і веде цю злочинну війну проти України і проти цивільного населення. Єдиною позитивною новиною є те, що Трамп публічно заявив, що така поведінка Росії його злить.

Він пригрозив відповісти на такі дії Росії. Що саме він буде робити — поки незрозуміло. Як ми всі знаємо, зараз тривають переговори, в яких адміністрація Трампа веде діалог, з одного боку, з Україною, а з іншого — з Росією, прагнучи, здавалося б, просто зупинити бойові дії, але не справді закінчити війну. Цілі Путіна неприпустимі для припинення війни, як ми всі розуміємо. Трамп і Джей Ді Венс чинили значний тиск на президента Зеленського, вимагаючи просто закінчити війну, попри власні цілі України щодо виживання. 

Але я хочу підкреслити, що у Трампа зростає нетерпіння стосовно Путіна, і він вже публічно це заявив. 

Чи призведе це нетерпіння Трампа до відновлення поставок американських озброєнь в Україну, потенційно включаючи крилаті ракети «Томагавк», ще належить з’ясувати. Я думаю, що відповідь Трампа ще формується. Але я абсолютно впевнений, як ми обговорювали минулого разу, коли я мав честь бути гостем на вашій програмі, що Володимир Путін, принаймні зараз, точно не дотримуватиметься будь-якої форми припинення вогню. Він хоче продовжувати війну. І єдиний спосіб зупинити його — це перемогти його на полі бою. І я сподіваюся, що президент Трамп зрозуміє цю жорстоку реальність.

Просто коли ми бачимо руйнацію тих чи інших інституцій і відносин у світі, ми розуміємо, що Путін сидить в Кремлі і сміється. Путін бачить, наскільки слабнуть міжнародні інституції. Ну, зрештою, повномасштабне російське вторгнення продемонструвало всю слабкість Організації Об’єднаних Націй. Тобто немає колективної готовності стримувати, повністю стримувати російську агресію.

Але є ще один момент — привид, чи загроза, нової “Ялти”. Ми розуміємо, так, коли відбувається руйнація пост’ялтинських структур і пост’ялтинського світу, рано чи пізно з’явиться інша, нова, додаткова так звана точка зборки. Розуміємо, що Путін пропонував на початку, ще перед повномасштабним вторгненням, так би мовити, переділити сфери впливу у світі. Ми розуміємо, що Путін наполягає насамперед на контролі над Україною.

Другий, надзвичайно тривожний для мене момент — це пропозиція з боку уряду Сполучених Штатів щодо угоди про корисні копалини і визнання боргу України за безкоштовну допомогу. 150 мільярдів доларів, які були надані нам на грантовій, безкоштовній основі, - Трамп хоче, щоби ми взяли на себе цю відповідальність і сприймали це як борг перед Сполученими Штатами. Ну і от, Україна може сказати: ні-ні-ні, шановний пане президенте Трампе, не можемо цього зробити. Тому що інакше це б тлумачилось як вистріл собі в ногу, тобто величезна шкода самим собі.

Ми за присутність американських інвесторів в Україні, але не на таких умовах. І от у мене часом з’являється підозра, чи страх такий, що ця угода була сформульована в такий спосіб, щоб вона не була підписана. І після цього президент Трамп скаже: послухайте, шановний американський народе, ви бачите, українці не підписали цього, і це означає, що я не бачу, щоби в нас була дружба і хімія у відносинах з Україною. І починає дистанціюватись від російсько-української війни, і починає займатися Близьким Сходом, війною з Іраном чи певними загрозами, які можуть іти від Ірану, і Китаєм. От якась така комбінація.

Так, я думаю, що саме це і відбувається. Послухайте, потрібно розуміти: президент Трамп, як я вже казав раніше, має зовсім інше уявлення стосовно світу і Європи, ніж всі його попередники. Він, найімовірніше, нічого не знає про Ялту, і йому байдуже. Я думаю, його не турбує, чи контролює Росія Україну, чи ні. Йому байдуже, чи має Росія вплив і домінування в Європі. Для нього Україна — це проблема Європи. А Європу він просто не любить. Він відверто казав, що Європейський Союз створили лише для того, щоб послабити Сполучені Штати — і це, на його думку, єдина мета ЄС.

І як ми побачили з шокуючого витоку чату в Signal, у якому брали участь його міністр оборони, радник з нацбезпеки, віцепрезидент і держсекретар, віцепрезидент Венс фактично сказав, що він втомився від того, що США постійно допомагають європейцям.

А міністр оборони заявив, що він ненавидить Європу. Ось як Трамп і його команда ставляться до Європи. Вони б абсолютно не заперечували проти «другої Ялти». 

Я переконаний, що це глибока помилка з їхнього боку й що вони діють за принципом «зарозумілість через незнання». Вони не розуміють, як працює світ. Вони зарозумілі і вважають, що всі повинні просто робити те, що їм кажуть Сполучені Штати, як у випадку з фактично вимогами щодо критичних сировинних ресурсів з боку США. Я думаю, що в адміністрації Трампа є люди, які вважають, що настав час для нового підходу до дипломатії і що дипломатію можна вести більше як бізнес. Тобто якщо США інвестують великі гроші в Україну для розробки цих критичних ресурсів, то присутність американських інвесторів стане гарантією безпеки. Таким чином, Україна отримує гарантії безпеки без залучення збройних сил США або НАТО, і навіть без додаткових коштів, окрім інвестицій, на яких американські компанії можуть ще й заробити.

Я вважаю, що цей такий новий підхід приречений на провал. Але принаймні він передбачає певне партнерство з Україною та інноваційний спосіб надання гарантій безпеки — хоча, знову ж таки, я переконаний, що цей шлях не спрацює.

Разом із тим, у лавах адміністрації Трампа є й інші — ті, хто дивиться на Україну крізь призму її природних ресурсів як на колонію США.

Так само, як європейські держави ставились до Африки у XIX столітті, в імперіалістичну епоху боротьби за колонії. І я вважаю, що така логіка — на межі злочину. Вона апелює до найтемніших інстинктів західної дипломатії — тих самих, які колись привели світ до двох світових воєн. Мене це щиро шокує. Проте мушу визнати: сьогодні Україна не є серед головних пріоритетів для більшості американських громадян. Зовнішня політика загалом рідко перебуває в центрі їхньої уваги — за винятком питань, пов’язаних із цими тарифами та їхнім впливом на американську економіку. А сам Трамп, як ви й зазначили, нині зосереджений переважно на Ірані, сподіваючись укласти нову ядерну угоду, та на стримуванні Китаю.

А чому Трамп нічого не пропонує взамін Україні? Ми розуміємо: коли відбувається подібна комунікація, треба запропонувати щось. Наприклад, от Дональд Трамп сказав би: добре, ви даєте нам частину ваших корисних копалин, ми їх видобуваємо, все буде чесно, а взамін я кажу Путіну, що Україну більше не можна рухати... 

Я абсолютно примітивізую подібну схему, ну але Трамп не робить сигналів у наш бік, він не пропонує нам нічого. Він погрожує нам не надавати допомогу, він погрожує Зеленському, каже, що “якщо ти не погодишся, то будеш мати великі проблеми” і так далі. Тобто, це такі торги, чи він справді готовий так робити? Ну і другий момент — наскільки він буде готовий захищати американських союзників: Литва, Латвія, Естонія, Польща? Тому що ситуація з виведенням американських військових з військової бази у Ясьонці також нас дуже непокоїть.

Як я вже казав, Трамп дивиться на світ інакше, ніж ми з вами. Він не розуміє і не вірить у те, що президент Путін щиро вірить у написане ним самим — що Україна не має права на існування як окрема держава  і що насправді вона є частиною Росії. Трамп не вірить, що Путін, досягнувши своїх цілей в Україні, не дай боже, — піде далі й кине виклик НАТО, зокрема країнам Балтії, які є членами Альянсу.

Я абсолютно переконаний, що саме це є планом Путіна. Але Трамп у це не вірить. І, як я вже зазначав, він вважає, що Європа повинна сама подбати про Україну, про себе, про Східну Європу. Він переконаний, що США протягом останніх семи десятиліть фінансували оборону Європи, тоді як європейці не інвестували у власну безпеку. І тут я з ним погоджуюсь: Європа справді має більше вкладати у свою оборону.

Але, як на мене, Трампу насправді байдуже, що буде з Європою, грубо кажучи. Він тяжіє до уявлення про світ, подібного до устрою після Віденського конгресу 1815 року, коли великі держави вирішували долю менших. Саме тому в нього є певна спорідненість із Путіним — бо Путін бачить світ так само.

Можливо, тому Трамп і не запровадив жодних санкцій чи тарифів проти Росії або Білорусі, зате запровадив їх проти найближчих союзників Америки. Думаю, таким чином він сигналізує Путіну: давай поділимо світ між собою, нехай великі держави встановлюють правила — Росія, Сполучені Штати, Китай.  А менші країни будуть змушені дбати самі про себе й вся відповідальність за європейські країни буде на Європі.

Я вважаю, що таке стратегічне бачення неминуче веде до катастрофи. Як ви сказали, воно може стати причиною ще однієї великої війни в Європі. Але наразі це точка зору Трампа, і ми повинні усвідомити це.

А це означає, що європейці повинні проявити рішучість, бути сильними і продовжувати робити те, що вже роблять: переозброюватися і надавати Україні свою непохитну військову, політичну та економічну підтримку. А я, у своєму приватному й професійному житті, роблю все можливе, щоб допомогти нашим європейським союзникам у цьому.

Наскільки я розумію, Дональд Трамп не читав Федора Достоєвського, основний меседж якого зводиться до того, що російський мужик спочатку зарубає тебе сокирою, а потім перехреститься і почне плакати. Будемо сподіватися, що ситуація не буде настільки трагічною, як вона виглядає.