Україна не повинна бути стороною, яка каже "ні". Це має бути Путін, - дипломат Фрід

Ви праві: європейці ще певний час не зможуть зробити у військовому плані все необхідне, аби допомогти Україні й гарантувати власну безпеку. Проте в них є інші можливості, і я сподіваюся, що вони зможуть об’єднатися й зробити більше для підтримки України в цей період.

Також правильно, що, попри всі складнощі у спілкуванні з адміністрацією Трампа, президенту Зеленському та його команді варто продовжувати спроби налагодити діалог. Тим більше, що як у самій адміністрації, так і в Конгресі є люди, які підтримують Україну. Вони є, і хоча шлях буде непростим, він залишається відкритим.

Водночас не варто виключати, що Трамп може розчаруватися у грі Путіна та його небажанні вести серйозні переговори. 

Саме тому найкраща стратегія для України — працювати з американцями, шукати союзників і зробити так, щоб відповідальність за зрив домовленостей лежала виключно на Кремлі. 

Якщо Трамп побачить, що саме Україна готова співпрацювати й підтримує його зусилля, а Путін блокує будь-які домовленості, це змінить динаміку.

Звісно, цей шлях буде складним. Американці часом ухвалюватимуть рішення, які розчаровуватимуть українців. І все ж саме для цього існує дипломатія — щоб знаходити можливості там, де їх майже не видно. І я переконаний, що така можливість усе ще є.

Перша пропозиція від адміністрації Трампа щодо корисних копалин була важкою, наступна – ще гіршою. Це нагадує ультиматум державі. Можливо, умовний Віткофф бачить ситуацію так: Україна відмовляється, відповідно з’являється привід дистанціюватися від України. Якщо ж Україна погоджується – ми стаємо керованими, напівколонією. Це не економічна пропозиція, а геополітичний ультиматум.

Угода між США та Україною про економічне співробітництво, підготовлена до підписання 28 лютого, справді була вигідною для обох сторін. Сама ідея створити чіткі рамки для співпраці з американською стороною, залучити американські інвестиції в Україну та спільно розвивати українські природні ресурси є правильною та своєчасною. Водночас нинішній проєкт угоди порушує низку складних і чутливих питань, які потребують особливої уваги.

Можна припустити, що Трамп загалом схильний підтримати укладення такої угоди, проте не обов’язково погоджується з усіма її деталями. 

Саме в цьому криється можливість для України. Вона може дати згоду на загальні положення угоди, а далі працювати над тим, щоб конкретні пункти були скориговані й більш збалансовані.

Залучення Сполучених Штатів до економічного розвитку України — стратегічно правильне рішення. Водночас надмірна концентрація контролю в американських руках була б помилкою. Як я вже зазначав, проєкт угоди, підготовлений до підписання 28 лютого, був загалом доволі добрим, хоча й потребував доопрацювання. Поточний варіант також вимагає перегляду, і, як мені здається, Україна зараз саме шукає шляхи для його покращення. Тому, на мою думку, найкращим кроком зараз буде зосередити зусилля на тому, щоб зробити досягнення згоди можливим.

Припустимо, президент Зеленський і Верховна Рада кажуть «ні» тій формі угоди – що це може означати для України в теперішній ситуації? Ця справа стала публічною, набула розголосу всередині Америки. Дональд Трамп хоче мати постійні успіхи, хоче показати американцям, що він «виправляє помилки» адміністрації Байдена. Американська допомога Україні була проведена по всіх інституціях – Конгрес, Сенат затверджували, президент США підписував. А тепер з’ясовується, що це було в борг. Це небачена історія, але вона є. То що буде, якщо Україна скаже «ні» в такій ситуації?

Багато залежить від того, який підхід і яку тактику вибере Україна. Важливо не відмовлятися від переговорів. Якщо наразі немає можливості погодитися, слід шукати спосіб рухатися вперед — знайти спільні позиції, достатні для того, щоб перевести угоду на наступний етап і, зрештою, укласти її. У цій ситуації тактика має ключове значення.

Сама ідея угоди правильна: українсько-американське партнерство задля розвитку економіки України. Проблема — у деталях, і ви справедливо звернули на них увагу. Проте ці моменти, ймовірно, можна скоригувати. Україні важливо діяти гнучко й креативно, щоб знайти прийнятне рішення. Водночас необхідно працювати з тими союзниками у Вашингтоні, які готові почути Україну та можуть донести її позицію до тих кіл навколо Трампа, які налаштовані на діалог.

У підсумку Україна не повинна бути стороною, яка каже «ні». Це має бути Путін — саме він повинен залишатися тим, хто відмовляється. Я розумію, що подібні речі легше сказати, ніж зробити, особливо коли йдеться про цей проєкт угоди. Однак пошук шляху вперед завжди залишається важливим.

А якщо, приміром, Путін захоче обманути Трампа, повестися не так, як той сподівається, – чи Трамп готовий загострювати відносини з росіянами? Поки що Трамп каже, що Україна та президент Зеленський «можуть мати великі проблеми». А Путін може мати великі проблеми, якщо не домовиться з Трампом? Чи це просто політичний театр?

Путін намагатиметься маніпулювати Трампом — він вже робить це. Він майстер у таких іграх. Судячи з інтерв’ю, яке він дав Такеру Карлсону, видно, що Стів Віткофф уже сприйняв деякі російські аргументи, яких не слід було приймати. 

Небезпека полягає в тому, що Путіну вдасться переконати Трампа сприймати ситуацію крізь призму кремлівських інтересів і діяти відповідно до цього спотвореного аналізу.

Водночас Путін надто самовпевнений, і ця зарозумілість може йому зашкодити. Трамп добре відчуває, коли хтось намагається використати його у власних інтересах, і йому це категорично не подобається. Він не хоче виглядати тим, ким маніпулюють, і терпіти не може, коли його сприймають як того, кого переграли.

Серед людей у світі Трампа є ті, хто добре розуміє логіку та поведінку росіян, і ті, хто не має жодного уявлення про їхню тактику. Як правило, російські чиновники брешуть своїм співрозмовникам, оцінюючи рівень їхньої обізнаності. Іншими словами, коли починаєш розмову з росіянами, потрібно дуже добре знати, про що йдеться, бо діяти чесно вони не збираються.

Це одна з головних проблем, з якою стикається адміністрація Трампа. Серед його оточення є люди, які добре розуміють, як мислять і діють росіяни, але далеко не всі поділяють це розуміння — і саме в цьому полягає слабкість. Водночас у Трампа достатньо інстинкту, щоб відчути, що Путін зволікає та намагається виграти час. І Трамп навряд чи сприйме це спокійно. Те, що почали з’являтися ознаки його роздратування, може бути обнадійливим сигналом.

Путін збирається 9 травня влаштувати свій індивідуальний тріумф. Він намагається прив’язати це до перемоги над нацизмом, коли світова цивілізація перемогла Гітлера, – але Путін потребує символічних перемог. Та зрозуміло, що війна буде довга. Яким може бути поганий сценарій, коли ми говоримо про наслідки для України У США починаються процеси, які ніхто не міг спрогнозувати. Я це сприймаю як управлінський перекіс, який може мати наслідки як для всього світу, так і для США. Американська адміністрація робить часом дивні речі, наслідки яких  лякають. Що зараз відбувається з адміністрацією Дональда Трампа і так званим американським консенсусом? Частина сенаторів уже висловлює публічно своє занепокоєння.

Ви поставили складні, але цілком слушні запитання. Досі незрозуміло, в якому напрямку Трамп веде Сполучені Штати — як загалом, так і в контексті війни РФ проти України. 

Можливо, він зрештою визнає, що саме Путін несе відповідальність за цю війну та за провал переговорів. І це буде правильним висновком, адже насправді все так і є. Президент України Володимир Зеленський погодився на 30-денне припинення вогню, тоді як Путін формально погодився на значно менше. Ба більше, він наклав на свою так звану згоду умови, які фактично означали повну відмову від будь-яких поступок.

Нещодавно Трамп натякав на своє невдоволення Путіним. Але навіть якщо це так, його позиція залишається надто м’якою. Було б значно краще, якби Трамп відкрито визнав, що Путін — це головна проблема, а тиск на Росію потрібно посилювати. Саме такий підхід був би справді ефективним. На жаль, поки ми цього не бачимо.

В Європі слушно переживають стосовно намірів Трампа про 5-ту статтю Євроатлантичного договору. Ідеться про колективну безпеку та потенційну російську агресію. Чи збирається Трамп виконувати різні міждержавні зобов’язання? Адже його наміри щодо Гренландії викликають дуже серйозне занепокоєння.

Багато дій Трампа суперечать його власним заявам. Він говорить про «мир через силу», але натомість витрачає американську потугу на беззмістовні суперечки — наприклад, із Канадою та Данією щодо Гренландії. Такі конфлікти не мають жодного стратегічного сенсу. 

Натомість США повинні тісно співпрацювати з Європою, щоб протистояти агресії Путіна проти України та його загрозам європейській безпеці. 

Адміністрація Трампа демонструє непослідовність, проте вона все ще може дійти правильного висновку: на Росію потрібно чинити сильніший тиск. 

Сподіваюся, це станеться якнайшвидше. Можливо, Трамп також зрозуміє, що Європа нарешті серйозно ставиться до власної оборони. Зусилля Британії та Франції, спрямовані на відряджання військ в Україну для підтримки, є важливим і вчасним кроком. 

Водночас є підстави вважати, що Путін ніколи не погодиться на припинення вогню, якщо буде впевнений, що ці війська увійдуть до України. Саме тому Британія, її союзники та коаліція охочих повинні готуватися до цього кроку незалежно від його реакції. Ми повинні допомогти Україні зупинити російську агресію — лише тоді Путін, можливо, буде готовий до справжніх переговорів.

Відбувається активізація двох офіційних і неофіційних переговірників – Стіва Віткоффа та Кирила Дмитрієва. Перший регулярно відвідує Москву, гадаю, окрім Путіна зустрічається ще з кимось. Зараз Дмитрієв вирушає до Вашингтона, і зрозуміло, що він є надійним, перевіреним емісаром від Кремля. Що може відбуватися в цих каналах зв’язку? Наскільки серйозною може бути розмова про нову «Ялту»?

Ваша стурбованість цілком виправдана. Поки незрозуміло, чи адміністрація Трампа справді укладе сумнівну угоду з Путіним, нехтуючи інтересами України. Така ймовірність є, але це не точно. 

Очевидно, що Дмітрієв почувається впевнено. Його мета зрозуміла: спробувати схилити адміністрацію Трампа до співпраці з Росією, пропонуючи вигідні економічні домовленості в обмін на згортання підтримки України. Америці було б вкрай нерозумно піддатися на цей маневр. Ми не повинні дозволити себе ошукати. 

Водночас у команді Трампа є люди, які це добре розуміють. Держсекретар Марко Рубіо та радник з питань національної безпеки Майк Волц, на мою думку, чітко усвідомлюють загрозу таких пропозицій. 

Щодо Стіва Віткоффа, то він, безперечно, розумна та здібна людина. Однак його інтерв’ю з Такером Карлсоном продемонструвало тривожну наївність щодо Кремля — наївність, яка українцям і полякам знайома надто добре. І це розчаровує. Проте він не єдиний, хто впливає на ухвалення рішень.

Генерал Келлог добре розуміє тактику Кремля та історію цього конфлікту. Проте, як ви слушно зазначили, в адміністрації Трампа, а також у тому, що я називаю «світом Трампа», серед його союзників і прихильників поза урядом існують різні, часом суперечливі погляди. 

Поки США не мають чіткої та послідовної позиції. Сподіваюся, що коли вона сформується, то буде значно кращою за найгірший сценарій, який ви окреслили, а саме нову ялтинську угоду, укладену за рахунок України. Ми ще не дійшли до цього, і я сподіваюся, що ніколи не дійдемо.

Ялтинський сценарій передбачає трикутник: США – Росія – Китай. Європейський Союз випадає, принаймні бачимо, наскільки жорстко Трамп починає грати з європейцями – немовби йдеться про гроші, але насправді про безпеку й глобальну стабільність. Має відбутися розмова між Путіним і Трампом, може відбутися зустріч між Путіним і Сі Цзіньпіном, ідуть глобальні торги. Де можуть пролягати червоні лінії для нашого недавнього союзника – США? Ми занепокоєні, адже якщо зустрічаються росіяни, китайці й адміністрація Трампа, то серед тем буде не лише Тайвань, Гренландія чи Арктика – буде Україна.

На жаль, ви праві – у світі Трампа та в самій його адміністрації дійсно є прихильники ідеї "сфер впливу" чи "нової Ялти". Вони вірять, що великі держави – Росія, Китай і ми – мають просто поділити світ на зони контролю. 

Так, ці люди існують. Вони вважають такий підхід правильним. Вони помиляються. Я з ними принципово не згоден. Але суть не в цьому. 

На щастя, це не єдина думка. Є й інші – ті, кого я називаю неорейганістами. Вони розуміють: Росія та Китай – це наші супротивники, і ми маємо їх перемогти. А для цього нам потрібна міцна співпраця з демократичними країнами світу. Це правильний шлях. І саме на ньому ми маємо зосередитись.

 Європейський Союз, Японія, Південна Корея, Австралія, Канада, Велика Британія та інші. Важко сказати, яка з цих стратегічних шкіл зрештою здобуде перевагу. Ялтинська школа наполягає на тому, щоб Україну здали Росії. Водночас європейці не залишать Україну. Вона здатна боротися й вистояти. Ба більше, якби Трамп спробував укласти невигідну угоду з Путіним, він виглядав би як фрірайдер, слабак — а він ненавидить, коли його сприймають як невдаху. Він хоче, щоб його вважали переможцем.

Справа в тому, що якщо нео-рейганівська група в адміністрації зможе взяти гору, Сполучені Штати зможуть реально допомогти Україні, і від цього виграють усі. 

Нам потрібно посилити тиск на Росію та надати Україні більше підтримки, щоб унеможливити подальший наступ Москви й змусити Путіна сісти за стіл переговорів для досягнення справжнього завершення війни. Натомість зараз відбувається щось цілком протилежне.

Ми розуміємо, що нам потрібно покращувати комунікацію з Вашингтоном, але це не допоможе, якщо буде ухвалено рішення між Китаєм, РФ і адміністрацією Трампа. Ми сподіваємося на європейців, але, на жаль, Європа не є настільки потужною мілітарно, вона готується до чогось великого за кілька років, коли для України ця ситуація настала вже. Після того, як домовляться Китай, Росія і Америка, Трамп може натиснути на Європу. Наскільки Велика Британія, Франція і Німеччина будуть готові всерйоз, не на словах, збільшити рівень фінансової та військової допомоги для України? певні терміни? Що може відбутися в найближчі пару місяців і куди ми можемо рухатися?

Існує кілька потенційно небезпечних сценаріїв для України. Сполучені Штати можуть знову призупинити підтримку, як це вже було раніше. Після 28 лютого, як ви пам’ятаєте, була зупинена військова допомога та розвідувальне співробітництво з Україною. Тож це може повторитися. Не можна виключати й можливості залаштункової угоди з росіянами за рахунок інтересів України.

Деякі представники Білого дому припускають, що Трамп очікує побачити певний прогрес до Великодня, тобто в межах перших трьох місяців свого перебування на посаді. 

Путін може прагнути гучної перемоги до 9 травня, як ви правильно зазначили. Водночас Трамп не хоче виглядати слабким чи програти. Його команда, або принаймні її частина, усвідомлює політичні ризики для нього, якщо він відмовиться підтримувати Україну.

Тож негативні сценарії для України пом’якшуються тим, що Трамп розуміє політичні ризики, які виникнуть для нього, якщо він займе ворожу позицію щодо України. Крім того, європейські партнери демонструють достатню єдність у своїй підтримці. Новий уряд Німеччини налаштований підтримувати Україну, Польща залишається надійним союзником, а Франція та Німеччина роблять необхідні кроки.

Україна не залишилася сам на сам із викликами. Вона має друзів, має союзників, і немає підстав виключати, що США знову активніше долучаться до підтримки. Кажу це без надмірного оптимізму, адже моя рідна країна могла б робити більше. Утім, як кажуть, ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА.