З погляду Путіна, заяви Трампа – це імперіалістичні прагнення, - Брайза

Надзвичайно тривожні сигнали, коли ми говоримо, що сказав Дональд Трамп та чого не сказав щодо Гренландії, Панами, Канади. Наскільки ситуація є серйозною і як вона може розвиватися?

Ми не можемо знати цього напевно, але до територіальних претензій, що вже включали Канаду та Данію, тепер додається ще й Панама.  Коли я вперше почув, як президент Трамп говорить про Канаду як про можливий 51-й штат і робить різкі зауваження на адресу Джастіна Трюдо, які звучали то як жарти, то як відверті образи, мені вони здалися просто іронією. 

Потім була історія з Гренландією. Ідея придбати цей острів виникла ще під час його попереднього президентського терміну. Трамп говорив про це, як про звичайну угоду з нерухомістю, що цілком відповідало його бізнесовому підходу. Він фактично заявив: нумо її купимо. Тепер же до цього незвичного списку додається ще й Панамський канал, який, схоже, став новою метою його інтересів.

Гадаю, що частково зацикленість Трампа на Панамському каналі може бути пов'язана з нещодавньою смертю Джиммі Картера. Колишній президент отримав почесний державний похорон, і відповідно до закону прапори по всьому Вашингтону та всій країні були приспущені впродовж 30 днів після його смерті. Можливо, Трамп роздратований тим, що Картеру приділяють таку велику увагу, і використовує цей момент, щоб нагадати людям про те, що Картер зробив, а саме – повернув контроль над Панамським каналом Панамі, що, на думку Трампа, неприпустимо.

Два дні тому, коли Девід Сенгер із The New York Times запитав Трампа, чи пообіцяє він не використовувати військову силу або економічний примус для досягнення будь-яких територіальних цілей, Трамп відповів: "Я не виключаю використання військової сили або економічного примусу". Для мене ця відповідь стала шоком. Це те, чого я ніколи не міг уявити з вуст президента США. Така риторика є надзвичайно небезпечною не лише для стабільності світової дипломатії, але й для зусиль, спрямованих на припинення російського вторгнення в Україну або запобігання захопленню Тайваню Китаєм. 

Хоча Трамп відомий своїми епатажними висловлюваннями, часто під впливом емоцій, таких як заздрість до нинішньої популярності Картера, ця конкретна заява вже переходить критичну межу.

Коли президент США відкрито говорить про можливе застосування військової або економічної сили для захоплення території іншої країни, навіть у гіпотетичному контексті, це створює серйозну загрозу. Навіть якщо Трамп не мав цього на увазі, наслідки таких висловлювань викликають глибоке занепокоєння. Я, наприклад, досі перебуваю в шоковому стані від того, що він зміг таке сказати.

Ви слушно відзначили, що ми входимо у можливу фазу нового переділу світу. Можливо, цього і не станеться. Однак в будь-якому разі, коли Трамп каже, що США потрібні Гренландія, Панамський канал, то Китай скаже, що йому потрібен Тайвань, а Путін говоритиме про Сувалки та Україну. І вони між собою можуть домовитися та зустрітися, аби проговорити подібні речі. Наскільки серйозною є подібна загроза?

Я щойно висловив схожу думку: коли президент Трамп починає говорити про використання військової або економічної сили для повернення територій або придбання нових – таких, як Гренландія, Панама чи Канада, він відкриває скриньку Пандори на світовій арені. 

У цей момент він втрачає будь-яке реальне юридичне чи моральне виправдання для протидії таким вчинкам, як захоплення Китаєм Тайваню, продовження Росією війни в Україні або потенційний наступ на Східну Польщу чи країни Балтії.

Поки що зарано оцінювати всю серйозність ситуації. Не знаю, наскільки все це викликано емоціями, а наскільки є спробою домінувати в новинному коловороті. Водночас відбувається дещо важливе: ось-ось буде оприлюднена доповідь спеціального прокурора Джека Сміта щодо переслідування президента Трампа. Ця доповідь зосереджена на тому, що Трамп нібито брав секретні документи та зберігав їх у своїй резиденції у Флориді, а також на його очевидних спробах скасувати результати виборів у США 2020 року, що зрештою призвело до заворушень на Капітолійському пагорбі 6 січня. Вважаю, що Трамп розлючений і, можливо, збентежений, оскільки ця доповідь, імовірно, виставить його не в найкращому світлі.

Можливо, він несерйозно ставиться до цих територіальних зазіхань і просто намагається таким чином відволікти увагу на певний час. Це не перший випадок, коли Трамп застосовує подібну стратегію. Наприклад, на початку свого президентства він заявив, що запровадить 25% мита на весь імпорт до США, незалежно від того, чи є країна членом НАТО, і 60% мита на китайські товари. Хоча тепер він рідко про це згадує, очевидно, що це послужило йому частиною тактики ведення переговорів, спрямованої на досягнення кращих торговельних умов для США.

Однак, як я вже зазначав, навіть проста відмова виключити можливість застосування сили для захоплення території іншої країни, і не будь-якої, а саме членів НАТО, є надзвичайно небезпечним. Саме припущення, що США можуть вжити таких заходів, становить серйозну загрозу, навіть якщо це висловлено в жартівливій формі.

Хотів вас розпитати про Дональда Трампа та російсько-українську війну. Коли Трамп говорить про Україну, то занадто слабо згадує, що Росія вчинила неспровоковану наймасштабнішу військову агресію після закінчення Другої світової війни. Позиція Трампа досі не є проясненою, Кіт Келлог не прибуває до Києва на початку січня, як було раніше анонсовано. Можливо, вони чекають інавгурації, але, озвучуючи свої величезні апетити щодо Канади та Гренландії, Трамп не чекав інавгурації.

Як на мене, важливо розглядати Дональда Трампа крізь призму його способу мислення та особистісних рис, які він продемонстрував під час свого першого президентського терміну. Коли мова йде про міжнародні відносини, він не мислить як типовий американський політик. Він не є експертом у цій сфері і не проявляє інтересу до міжнародних зв’язків. У нього відсутня стратегія чи теорія. Йому байдуже, чи йдеться про поширення демократії, чи про існуючий післявоєнний міжнародний економічний порядок, чи про інституції Бреттон-Вудс. Його не хвилює, чи це найбільший збройний конфлікт в Європі з часів Другої світової війни, чи ні. Трамп підходить до міжнародних відносин як бізнесмен з транзакційною логікою. Для нього це відносини між двома компаніями, де все ґрунтується на конкуренції, а не на дружбі чи альтруїзмі.

Для Трампа, якщо ви не купуєте іншу компанію, то вона для вас – конкурент. Тобто якщо не купити Канаду, вона є конкурентом США. І навіть попри те, що Канада є членом НАТО, другим за величиною торговельним партнером і завжди була близьким, особливим другом Сполучених Штатів, Трампа все це не хвилює. Йому важливі  транзакції.

Тому, коли йдеться про вторгнення Росії в Україну, він сприймає це так само. Трамп прагне отримати кредит довіри за укладення угоди. Його не турбує несправедливість чи небезпека, яку вторгнення Росії в Україну несе для міжнародного порядку та Європи. 

Для нього важлива сама угода. Він хоче бути тим, хто її укладе, переконавши Україну та Росію домовитися про припинення війни.

 Йому не надто важливо, на яких умовах вона відбудеться; головне для нього — бути тим, хто її досягне. Його знаменита книга має назву "Мистецтво укладати угоди",  тому можна очікувати, що протягом усього свого президентства він зосереджуватиметься на укладанні угод між США та іншими країнами, або ж між самими країнами, при цьому без будь-якої глибокої структури чи філософського підґрунтя.

Трамп не скаже, що Росія вчинила несправедливо чи порушила міжнародне право, вторгнувшись в Україну, бо йому це байдуже. Саме цей підхід дозволяє йому заявляти, що США повинні анексувати суверенну Канаду чи суверенну територію Данії, як от Гренландію, яка зрештою є автономною. Чи питання Панамського каналу — тільки так все це виглядає, як чесна гра. Йому байдуже до міжнародного права чи історичних прецедентів. Він зосереджений лише на досягненні угоди тут і зараз, і це новий, на мою думку, складний спосіб сприйняття світу, який важко зрозуміти.

Ще один момент, який мене непокоїть, – зміна геополітичних пріоритетів. Розуміємо, що на Європейському континенті агресія РФ проти України є найважливішою подією за останні 80 років. І тут чуємо про Гренландію, зараз побачимо, що найважливішою проблемою стане боротьба з Іраном. Є побоювання, що частина американських технологів можуть порадити зменшити увагу до російсько-української війни. І цього в принципі тільки б і чекав Путін, якому цілком достатня зміна позиції США та Пентагона щодо надання зброї для України. На вашу думку, як буде з військовою допомогою?

Позитивним моментом є те, що Трамп усвідомлює важливість своєї ролі як посередника у досягненні угоди про припинення війни Росії проти України. Він розуміє, що Україна має продовжувати існувати та не може бути переможеною чи повністю знищеною, адже у такому разі вона ніколи не погодиться на жодне врегулювання чи компроміс. 

Поразка України означала б не лише тріумф Путіна, але й провал для самого Трампа, чого він явно прагне уникнути.

З його нещодавніх заяв випливає, що, по-перше, він хоче, щоб війна завершилася. По-друге, Україна не повинна вступати до НАТО. І по-третє, Сполучені Штати повинні продовжувати надавати Україні військову допомогу, необхідну для протистояння російській агресії.

Трамп прагне виступати посередником у досягненні мирної угоди, і для цього Україна повинна зберігати свою стійкість. Якщо Путін знищить Україну, можливість угоди просто зникне. Тому у цьому підході можна побачити позитивний аспект.

Крім того, важливо враховувати, що високопосадовці, які приєднаються до Білого дому, дотримуються традиційного підходу до міжнародних відносин, часто маючи досвід у політичній чи військовій сферах. Наприклад, Майк Волц, майбутній радник з питань національної безпеки, – це конгресмен зі значним досвідом, а також визнаний експерт у сфері міжнародної безпеки. Багато з його заступників, які походять з академічного середовища та мають досвід роботи в Раді національної безпеки, сприятимуть формуванню стратегічних рішень. Їхня присутність допоможе спрямувати прагнення Трампа до укладення угоди в конструктивне русло, що, на мою думку, є позитивним для трансатлантичної спільноти.

Тож я вірю, що військову підтримку України з боку США буде продовжено. Очевидно, що Сполучені Штати та їхні європейські союзники залишаються відданими цій підтримці, навіть попри вагання таких країн, як Угорщина, Словаччина та Іспанія.

Інші члени НАТО прагнуть і надалі надавати Україні необхідну допомогу. У певний момент Трамп, імовірно, спробує виступити посередником у досягненні мирної угоди. Зрештою, і народ України, і російське керівництво, захочуть знайти спосіб завершити цю війну. Усе залежатиме від умов, про які потрібно буде домовлятися, і саме це є метою Трампа. І хоча ми не можемо з абсолютною впевненістю передбачити рівень подальшої військової допомоги від США та Європи, я переконаний, що ця підтримка триватиме.

Президент Зеленський три години поспіль давав величезне інтерв'ю, яке розраховано не просто на американську аудиторію, а на конкретне середовище Трампа та на нього самого. Розуміємо, що Україна має працювати надзвичайно активно та більше пропонувати, головне – щоб нас правильно розуміли й реакція була на нашу користь. Але комунікація Ілона Маска з прем'єр-міністром Канади Трюдо свідчить, що нас можуть чекати різні сюрпризи. Як нам правильно працювати з новою адміністрацією США?

Ніхто не знає, як виглядатиме адміністрація Трампа, оскільки вона ще не сформована.

Напруга між Ілоном Маском, командою Трампа та представниками Республіканської партії дедалі посилюється. 

Сумніваюся, що союз між Трампом і Маском зможе протривати довго. 

Лише два тижні тому, коли Конгрес США погодив закон про фінансування уряду, Маск в останню мить виступив проти нього. Це створило хаос, викликало плутанину та поставило Трампа в незручне становище. До того ж між ними існують реальні розбіжності в деяких ключових питаннях, що лише ускладнює їхню співпрацю.

Однією з головних відмінностей є те, що Трамп категорично проти надання фінансової підтримки або державних субсидій для енергетичного переходу від нафти та газу. Натомість Маск, через свою компанію Tesla, значною мірою залежить від таких субсидій для підтримки розвитку компанії. 

Інша важлива різниця полягає в тому, що Маск виступає за скорочення державних витрат, тоді як політика Трампа спрямована на їх збільшення, що веде до зростання державного боргу та інфляції, хоча він і заперечує це. Наприклад, масове скорочення податків та політика Трампа щодо висилки нелегальних іммігрантів зі США, імовірно, призведе до зростання цін через підвищення витрат на робочу силу, оскільки кількість працівників скоротиться.

Маю сумнів, що Трамп і Маск зможуть довго залишатися на одній хвилі, адже пропозиції Маска є не лише підривними і неправильними - вони потенційно небезпечні як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні. Наприклад, нещодавно Ілон Маск втрутився в британську політику, опублікувавши в соцмережі X допис про те, що Кіра Стармера можна усунути з посади прем'єр-міністра Великої Британії. Крім того, минулого тижня лідер Християнсько-демократичного союзу Німеччини Фрідріх Мерц публічно заявив, що "наша демократія зазнає атак з боку Росії, Китаю і США через Ілона Маска".

Коли в адміністрації панує такий хаос, а Маск навіть не займає виборну чи міністерську посаду, важко спрогнозувати, якою буде політика Трампа щодо України. Єдині чіткі позиції, озвучені самим Трампом, - це прагнення завершити війну в Україні, протидія вступу України до НАТО та підтримка продовження військової допомоги Україні.

Як ви думаєте, як зараз буде почуватися Путін, коли ми говоримо про російсько-українську війну? Бо Путін на сьогодні має певне вікно можливостей, але наші Збройні Сили роблять усе можливе, навіть втричі більше, але питання тривалої ресурсної війни стоїть на порядку денному. На вашу думку, що буде просувати Кремль у теперішніх умовах?

Не думаю, що Трамп намагається змінити геополітичні пріоритети, оскільки не виглядає, що він так мислить. Скоріше, він шукає вигідні угоди, щоб зміцнити позиції Сполучених Штатів і підвищити свою репутацію як майстра укладання ділових угод. Кремль, імовірно, підтримує це, адже такий підхід ідеально збігається з прагненнями Владіміра Путіна. Для нього це ідеальний сценарій - президент США, лідера НАТО, який вважає, що країни можуть використовувати військову силу для захоплення суверенних територій інших країн, навіть своїх союзників. Все це підсилює фальшивий наратив Путіна про те, що Україна і Росія — це одна країна і що Росія має право відновити контроль над територією України.

Трамп, схоже, стверджує, що Панамський канал є "нашим" і що він хоче відновити контроль США над ним. Однак Канада ніколи не була територією Сполучених Штатів і Гренландія також ніколи не була територією США.

З точки зору Кремля, вони можуть вважати, що те, що робить Путін, є менш радикальним, ніж те, за що виступає Трамп. 

Путін, згідно з його власними заявами, просто намагається відновити російський контроль над тим, що, на його думку, завжди було російською територією. Звісно, я не поділяю таку точку зору, але з позиції Путіна Трамп, вочевидь, займається імперіалістичними прагненнями.

Під час виборчої кампанії Трамп говорив про націоналістичну зовнішню політику, політику "Америка понад усе", скорочення втручання та ізоляціонізм. Однак останнім часом його заяви, дедалі більше зосереджуються на імперіалізмі, на побудові нової імперії Сполучених Штатів. Як на мене, то для Владіміра Путіна та його союзників у Кремлі це просто бальзам на душу.