Війна - це випробування волі і саме тому Україна зрештою досягне успіху, - генерал Ходжес

Ситуація надзвичайно складна. Я хотів би зараз розпитати вас про ваші відчуття того, що буде являти собою оновлена американська стратегія національної безпеки. Розуміємо, йдеться про надзвичайну… про злам старої системи і створення нової, незрозуміло якої системи, коли ми говоримо, зокрема, про безпеку Центральної Європи. Розуміємо, що радше всього це відбулося внаслідок консультацій між Пекіном, Вашингтоном та Москвою. Отже, як може розгортатися оновлена стратегія національної безпеки в деталях?

Стратегія національної безпеки, яку щойно оприлюднила адміністрація, для мене виглядає як великий середній палець у бік Європи. 

Вона, по суті, каже: Європо, ви самі по собі. І хоча це не сказано прямо, підтекст такий, що Європа тепер знаходиться у сфері впливу Росії. Сполучені Штати визначають Західну півкулю - Північну, Центральну та Південну Америку - як свою сферу впливу, і ми бачимо це на прикладі їхніх дій у Карибському басейні проти Венесуели, розмов про Гренландію чи Канаду - все це індикатори. Це також очевидно з того, як адміністрація реорганізує Міністерство оборони та розподіляє наші сили. 

Що стосується Росії, то схоже, що адміністрація сказала Європі: розбирайтеся самі, США будуть зацікавлені в транзакціях, але я не впевнений і важко зрозуміти, наскільки Сполучені Штати віддані НАТО. А щодо Китаю, то з дій та слів адміністрації випливає, що вони не віддають Тихий океан Китаю, але я думаю, очікування такі: доки США можуть торгувати і діяти в Тихому океані, Сполучені Штати не будуть, я не думаю, що США будуть готові воювати, наприклад, за Тайвань. Ось як це відчувається, ця нова політика і те, як адміністрація бачить світ зараз.

Шановний пане генерале Ходжес, я розумію, що стара система, старе бачення — воно зламане. Так, і зараз постає нова, оця от система, про яку ми з вами говоримо. Де місце Україні в оновленому баченні адміністрацією Трампа безпеки? Так? І коли ми говоримо про реальні, не паперові гарантії безпеки для України, якими вони можуть бути? Так? І це з урахуванням того, що написано в офіційних документах, але з урахуванням вашого знання ситуації і тих конкретних людей, які будуть віддавати те чи інше рішення. Ми в Україні боїмося, щоби не повторилася доля Афганістану. Так? І ми розуміємо, що такий ризик є. Це стосується нас, це стосується поляків, це стосується Литви, Латвії, Естонії.

Я думаю, що підхід адміністрації до України полягає в тому, щоб спробувати припинити війну якнайшвидше, але без огляду на міжнародне право чи принципи суверенітету. Виглядає так, що підхід адміністрації розглядає Україну як велику угоду з нерухомістю. І саме тому вони відкрито говорять про те, що Україна повинна відмовитися від території заради миру. Що, очевидно, не буде прийнятним для жодного українця і не повинно бути прийнятним для будь-кого іншого, адже це винагорода за російську агресію. 

Я вважаю, що підхід адміністрації був приречений від початку, тому що їх ніколи не цікавили витоки війни. Вони ніколи не могли сказати, що Росія є агресором, і весь тиск чиниться на Україну, щоб вона йшла на поступки. В Україні, і, чесно кажучи, в Європі, немає нікого, хто мав би довіряти чи вірити хоч на секунду, що Володимир Путін дотримається будь-якої угоди. 

Тож ідея про те, що Путін якось погодиться на створення демілітаризованої зони - це фантазія. 

Росіяни заповнять її миттєво, якщо не російською армією, то використають Росгвардію або інших так званих сепаратистів. І для США буде вже пізно щось із цим робити. І я не думаю, що існують якісь гарантії на кшталт 5-ї статті. Єдина реальна гарантія для України - зробити себе максимально захищеною завдяки достатньому військовому потенціалу, оборонній промисловості та продовженню атак на російську нафтогазову інфраструктуру. Це ті речі, які, на мою думку, будуть важливими для безпеки України в майбутньому. 

Європа, звісно, повинна взяти на себе відповідальність і допомогти захистити Україну, тому що якщо Україна впаде, всі наслідки все одно опиняться в Європі: мільйони нових українських біженців, постійні перебої з енергією та продовольством, а потім російські погрози країнам Балтії або Польщі. Тож Європі доведеться заповнювати прогалини там, де Сполучені Штати не справляються.

Ну я хотів би просто окреслити теперішню ситуацію. Ну і дану інформацію підтвердив Ян Бжезінський, син Збігнєва Бжезінського, з яким я мав честь спілкуватися кілька днів тому. Так, ну були сигнали з боку американської адміністрації до європейських партнерів, щоби вони не використовували заморожених російських активів. Так? І в мене є особисто побоювання, що на європейців будуть тиснути і з адміністрації Трампа, і з Москви. Ну адміністрація Трампа може просити європейців помагати Україні менше, а росіяни погрожують європейцям відвертою війною. 

Путінська риторика про європейських підсвинків, маленьких свиней, так, в уяві Путіна, вона доволі красномовна і демонстративна. Раніше Путін не дозволяв собі настільки хамської риторики щодо Європи. Тобто з одного боку Путін буде намагатись впливати на Трампа, з іншого боку він буде намагатись впливати на європейців. Ну і ось, наскільки, на вашу думку, шановний пане Ходжес, європейці будуть готові чи готуються до серйозних, можливо військових сценаріїв?

Ну, дивіться, зрозуміло, що Кремль не поважає Сполучені Штати і не поважає Європу. Коли він називає європейських лідерів підсвинками, знаєте, це один із показників відсутності поваги. Але також факт у тому, що він не переймається тим, що Європа зробить необхідне для допомоги Україні чи власного захисту. Принаймні, так це виглядає. 

І ось тут європейські лідери... це час для них віднайти свій стратегічний хребет, зробити те, що необхідно для захисту всього, що вони називають важливим: європейських цінностей, ліберально-демократичних цінностей, захисту своїх людей та інтересів. І Україна є найважливішим компонентом цього. Допоможіть Україні перемогти Росію. 

Я думаю, що все більше європейських лідерів нарешті це усвідомлюють. 

Тут, у Німеччині, ви бачите зростання Бундесверу, зростання німецької оборонної промисловості, збільшення витрат на оборону. І, чесно кажучи, населення це підтримує. Звісно, з певними винятками, але більшість німців це підтримують. І це явно стосується і північних країн, і країн Балтії, а також Польщі та Румунії. І я думаю, що Німеччина розуміє: якщо Україна програє, до Німеччини та решти Європи прибудуть мільйони нових українських біженців. 

Тому важливо, якщо цьому хочуть запобігти, щоб Німеччина допомогла захистити, допомогла Україні захистити себе. Я не думаю, що це питання взагалі стоїть. Питання лише в тому, як швидко вони зможуть це зробити. І я думаю, що канцлер Німеччини, пан Мерц, це розуміє.

Ну але специфіка будь-якої війни полягає у тому, що війна - це не про виробництво, не тільки про виробництво зброї і оборонних технологій. Війна - це про готовність людей вмирати за свої ідеали. Так? І ми розуміємо, що Путіну вдається залякувати європейців, тому що європейці не думали, що можливо доведеться в буквальному сенсі брати автомат в руки і ставати жертвою, чи можливою жертвою військових дій. 

Отже, шановний пане генерале, так, водночас ми усвідомлюємо, що воєначальники дуже часто готуються до досвіду попередньої війни. Зараз війна інша. Так? І впродовж останніх чотирьох років росіяни намагалися перелаштувати свою наступальну стратегію з урахуванням безпілотних систем, оновлених систем радіоелектронної боротьби і так далі. Безпілотники роблять чудеса. Ну і от, якщо говорити про серйозне ставлення європейських штабів до нових викликів принципово нової технологічної війни. Як ви це оцінюєте?

Це дуже довге запитання з різними частинами. Перша частина: знаєте, війна - це випробування волі. Це не лише про те, у кого більша промисловість. Це про волю. Знаєте, у Сполучених Штатів була більша промисловість і більше населення, ніж у В'єтнаму, і більше, ніж у Талібану, і все ж ми програли обидві ці війни. Радянський Союз програв в Афганістані, хоча був більшим і мав ядерну зброю. Історія повна прикладів, коли менші країни мали сильнішу волю, причину битися. І я думаю, саме тому Україна зрештою досягне успіху, бо ніхто в Росії не має такої волі, як українці, окрім Володимира Путіна. 

Тож випробування волі відбувається між президентом Російської Федерації та його готовністю жертвувати життями тисяч власних людей і волею українського уряду, а також європейських урядів. Я думаю, якби ви провели опитування сьогодні, ви б виявили, що багато європейців сказали б: "Ну, я не впевнений, що підтримую війну з Росією". Але це зазвичай у контексті дуже загальної гіпотетичної ситуації. Тоді як насправді я вірю, що більше німців, наприклад, були б абсолютно готові піти в Бундесвер, якби вони вважали, що на Німеччину чи її інтереси нападають. 

І це природа альянсів. Між Литвою та Німеччиною, наприклад, вже є тисячі німецьких солдатів, які дислокуються в Литві. Польща - прямо поруч. Союзники тримаються разом. І навіть якщо Сполучені Штати не показують гарний приклад із нинішньою адміністрацією, європейські країни знають, що їм доведеться це робити. Тому ви бачите більше навчань, модернізацію оборони, фокус на боєготовності. Це ті речі, які мають відбуватися, щоб європейські нації могли стримати Росію від нападу, або, якщо Росія все ж нападе, щоб могли перемогти її. Я насправді оптимістично налаштований, що вони можуть це зробити.

Ну але водночас є плани російського Генштабу. І якщо говорити про їх розуміння, надзвичайно важливе повідомлення в нашому ефірі зробив генерал Веслі Кларк. Так, якого я надзвичайно шаную. І генерал Веслі Кларк сказав, що в російській стратегії йдеться про перспективи розгортання наступу на півдні. На півдні України. На думку генерала Веслі Кларка, росіяни би хотіли захоплювати південні міста, зокрема йдеться і про Одесу. Розуміємо, ніхто їм цього не дозволить, але Росія і росіяни вони готуються до масштабних наступальних дій. І опосередковано це підтверджують і українські воєначальники. Шановний пане генерал Годжес, я просив би вас розповісти про ваше бачення і відчуття російської стратегії на наступний, 26-й рік.

Ну, безумовно, генерал Кларк має доступ до хорошої інформації з України та власних джерел, тож я не можу сказати, що він помиляється. Насправді я згоден з ним у більшості речей. Але я уявляю, що якщо це правда, то український Генштаб та українська розвідка також про це знають і вживають запобіжних заходів проти такої можливості. 

Я думаю, що якби Росія справді планувала якийсь великий новий наступ, ми б побачили докази цього в логістиці. 

Знаєте, боєприпаси, транспорт, інші приготування, необхідні для підтримки такого великого наступу. Я чую про нові російські наступи вже останні три роки, і вони ніколи повністю не виправдовують очікувань. Думаю, це тому, що повідомлення перебільшені, а також тому, що українські сили здатні завдавати шкоди цим приготуванням. І я уявляю, що українські сили продовжуватимуть бити по залізничних мережах, заводах боєприпасів, заводах дронів, а також по російській нафтогазовій інфраструктурі, яка генерує гроші для оплати цього всього. 

Тож, якщо десь на півдні планується великий наступ... подивимось. Російському флоту довелося покинути Севастополь, а тепер доводиться покидати Новоросійськ. Тому я налаштований трохи скептично.

Так, це дуже важливий момент. Я хотів би просто уточнити у вас, генерале Годжес. Як ви гадаєте, наскільки наші удари по російських енергетичних об'єктах приносять свій результат? Так? І чи є відчуття, що росіяни побоюються подібного?

Я думаю, що теорія перемоги України полягає в знищенні російської нафтогазової інфраструктури та її здатності експортувати нафту і газ. Саме так Україна перемагає Росію. Тому що Росія не зможе платити за війну, якщо більше не зможе експортувати нафту і газ до Китаю, Індії, Туреччини та іншим клієнтам. І, звісно, це зашкодить власним внутрішнім спроможностям Росії, коли у них не буде достатньо пального для їхньої армії. 

Тому я вважаю, що українці повинні, і я сподіваюся, що вони будуть продовжувати атакувати цю інфраструктуру, а також танкери. Це важлива частина допомоги в перемозі над Росією. І що цікаво, більшість цього робиться за допомогою українських технологій, української зброї, яку вони розробили самі, та української розвідки. Тож, як на мене, це правильний шлях.

Це питання військової інтуїції. Генерал Годжес, ви вірите в те, що в 26-му році ми отримаємо той чи інший переговірний результат? Чи війна триватиме?

Ну, це можливо, але вирішувати Україні: чи готова вона обміняти свою суверенну територію? Як на мене, це рішення, яке може прийняти лише Україна. Мені не подобається, і я не погоджуюся з тим, що тиск з боку Сполучених Штатів чиниться тільки на Україну, щоб вона йшла на поступки. Я ніколи не бачу тиску на... коли я бачу пана Віткоффа і пана Кушнера, які розмовляють там із президентом Путіним, це не додає мені впевненості. Знаєте, ці хлопці - люди зі сфери нерухомості. Вони хочуть укласти угоду і забратися звідти. А той хлопець, Володимир Путін, ніколи не дотримається жодної угоди. Ніхто на планеті не повинен йому вірити. Тож чи можуть бути результати? 

Єдиний спосіб вести переговори з Росією - це бути сильним і жорстким і не піддаватися на їхні вимоги. І, на жаль, Держсекретар, пан Рубіо, поклав увесь тиск на Україну, щоб вона йшла на поступки. Я не думаю, що це шлях до сталого, справедливого миру. Хіба що Європа або Сполучені Штати будуть готові розмістити там війська, щоб гарантувати його. А поки що я цього не бачу. Але знову ж таки, весь тиск, увесь ризик лежить на плечах України. 

Тому мені некомфортно говорити, що Україна не повинна приймати угоду, бо саме українці платять ціну. І я думаю, що вирішувати має український народ. Я сподіваюся заради блага України, а також заради блага Європи і всіх нас, що результатом стане кінець бойових дій із поразкою Росії, яку змусять жити в межах її власних кордонів, щоб Україна мала захищені кордони, а Росія залишалася у своїх. Це найкращий результат.