Українські шпигуни зірвали плани пропутінського лобі в адміністрації Байдена, - Піонтковський

Надзвичайно важливий візит міністра оборони Китаю Лі Шанфу Москва – Мінськ. З чим він міг приїхати? Він намагатиметься переконувати, тиснути на Москву, щоб вона понизила рівень агресії? Чи вони, навпаки, використовуватимуть ситуацію й поступово захоплюватимуть військово-промисловий комплекс Білорусі? Можливо, є ще додаткові опції, недарма зараз посилюють оборону східного флангу НАТО, зокрема, йдеться про можливі російські провокації з території Білорусі.

По-перше, щодо візиту китайського міністра, треба розуміти, що давно диктатор Лукашенко провадить гру за спиною Путіна. Він розуміє, що метою Путіна й узагалі російської еліти впродовж 20 років було перетворити його на мінського секретаря обкому. Він цьому відчайдушно опирався й знайшов такого союзника в особі Китаю. А Китай розглядає територію Білорусі як чудовий хаб для свого проникнення, передусім економічного, в Європу. Тому якоюсь мірою Китай відіграє роль гаранта суверенного існування Лукашенка відносно Путіна.

Щодо можливості агресії проти держав НАТО, це вмиваючись холодним потом Путін думає і російський генеральний штаб про можливість війни з НАТО. Подивімося, все ж таки одна українська армія, яка більш-менш, проте не так, як нам хотілося б, забезпечується українською зброєю, на рівні забезпечується як мінімум, як і друга армія. Уявіть собі потенціал хоча б ще однієї Польщі.

Припустимо, що завтра проти Росії воюють збройні сили і Польщі, і України – чи цього добивається Росія?

Це суцільний шантаж, але цей шантаж може закінчитися погано для Путіна. Тому що поляки до цього готові, і вони готові підіймати ставки. У вересні напевно почнеться улюблена вправа Лукашенка й Путіна – закидати «мігрантів», удавати  яких може будь-хто. Цього разу поляки відповідатимуть рішучіше - просто знищуватимуть людей, які перетинатимуть кордон. І якщо настане ескалація, поляки готові підвищити ставки й застосувати свої збройні сили. Це читається як у їхніх діях, так і в заявах очільників.

Доходять доволі дивні сигнали, які регулярно спростовуються. Кілька днів тому ми в Україні переживали дуже болісно не до кінця вірно інтерпретовану заяву, яка була опублікована в норвезькій газеті. Надійшло величезне спростування з боку НАТО, що не буде вступу в НАТО в обмін на наші суверенні території, захоплені путінськими фашистами.

Знаєте, я був не те щоб вражений, я розумів, чому таке відбувається. Але мене вразила миттєва реакція НАТО на всіх рівнях – заперечення цього невдалого висловлення норвезького чиновника. Воно було інтерпретовано заголовками в норвезькій пресі «Обміняти територію на НАТО»…

Жовта преса це називається.

Але важливий рівень заперечення та спростування. Тому що в Україні вже виникли версії відразу, що це не випадкова обмовка випадкового чиновника, це політика НАТО, спеціально тестують. Ну, вам що треба – до Кірбі з Ради з національної  безпеки всі найрішучіше? А чому так відбувається? Це змінилася загальна атмосфера в Вашингтоні, переговори схопили за руку цю групу Бернса – Саллівана. Схопили за руку чудові, як я їх назвав, українські штірліци, які видобули й оприлюднили протоколи так званих переговорів Тома Грема з російськими найближчими радниками Путіна в Москві, скандальних переговорів.

І тепер Салліван і Бернс змушені щодня заявляти, що не мають жодного стосунку до місії Грема.

Так само у відомому фільмі «Сімнадцять миттєвостей весни». Пам’ятаєте цю історію, у чому полягав подвиг цього радянського Штірліца – що він зірвав переговори Сполучених Штатів з гітлерівським рейхом.

Коли генерал СС Вольф довго й нудно вилизував язиком американські чоботи, просячи «допоможіть нам гарно здатися». Простою мовою. Це відбувалось у Швейцарії. До речі, генерал СС Вольф пережив дуже багатьох і помер наприкінці 1970-х чи навіть у 1980-х.

Він був дуже задоволений виконанням своєї  ролі актором Лановим і надсилав йому якісь подарунки з цього приводу. Тут те саме. 27-го в Moscow Times були оприлюднені ці протоколи сучасних Вольфа й Даллеса. Роль Даллеса виконував Грем, як посланець Саллівана. А в росіян рівень переговорів був вищим ніж  генерал Вольф. Першу зустріч Грем провів із Лавровим у Нью-Йорку 24 квітня. Це був день сорому для Організації Об’єднаних Націй - коли Лавров, воєнний злочинець, приїхав поголовувати на засіданні Ради Безпеки. Того ж дня, коли це було опубліковано, Салліван різко змушений був спростовувати: нічого не знаємо, наш принцип – нічого про Україну без України. Вони тепер це повторюють щодня. Тому невипадкова ця реакція на невдалу формулу, запропоновану норвезьким чиновником НАТО.

Більш того – змінилася тональність преси, це надважливо для наших слухачів, трішки зупинюся. Весь червень-липень було гидко, бо основний наратив американської преси був такий: українці, звісно, жертва агресії, ми їм співчуваємо, але вони ніколи не зможуть перемогти росіян, їхній наступ захлинається, не відповідає очікуванням, тому потрібні переговори наприкінці. І ті ж таки моделі про припинення вогню, якась частина території залишається в руках Путіна, і це він продає своєму глибинному народові як почесну нічию, навіть якусь перемогу, і залишається при владі. Ось така була концепція, але після цих викриттів змушені були змінитися. На останньому тижні звертаю увагу в найбільших газетах, як Республіканської, так і Демократичної партії. У The Wall Street Journal, по-перше, чудова стаття Болтона була, яка просто таки атакувала цю концепцію Бернса й Саллівана, які прагнуть не допустити перемоги України, не допустити поразки Росії.

Частина республіканців зараз буде активно «хапати за ляжки» демократів, звинувачуючи їх напередодні президентських виборів. Так, це шанс для нас.

Чудовий привід. Я вам обіцяю: зараз конгрес повернеться з канікул – там будуть слухання про таємні перемовини Грема з подачі Саллівана в Москві.

Новий наратив: звісно, ця фаза наступу не вирішить повністю питання повного визволення окупованих територій, тому що нема авіації, - це визнає New York Times. І не тому, що українці погані. Раніше наратив був який – ми їм надали все необхідне, пам’ятаєте цю фразу?

Ні, зараз кажуть  – це певний переворот всередині американської адміністрації, тому що останні два місяці було повне домінування групи любителів путінської влади.

Зараз вони змушені відступати, і це велика перемога української дипломатії й тих чудових українських штірліців, які видобули протоколи тих переговорів й оприлюднили їх.

Хто, на вашу думку, міг би з російського, кремлівського боку вести ті перемовини, щоб вони виходили конкретно на Путіна? Доступ – це Шойгу, Патрушев і загалом злочинний російський радбез.

Багато хто називає Патрушева. По-перше, багато чого показав так званий заколот Пригожина: за ним стояли впливові фігури. Результат заколоту показав, що його підтримують і військова розвідка. Ми бачили, як вони любенько розмовляли на лавочці захопленого Пригожиним штабу Південного військового округу з заступником очільника ГРУ Алєксєєвим. Якого, здається, заслали в Африку після цього. І, звісно, ФСБ, тому що контррозвідка ФСБ повинна була припинити цей марш Пригожина й знищити, вказівки було виконано. Тому багато хто з ФСБ пов’язують, природно, Патрушева. Чому я відкидаю цю фігуру? Вони всі невисокого рівня, але цей – повний ідіот. Коли він десь виступає, пам’ятаєте, як він зі щасливим обличчям кілька днів розповідав, що радіоактивна хмара суне на Варшаву, після того як вибухнув склад снарядів для Safegard зі збідненим ураном. І видно було, що він у це вірить. Та вони всі ідіоти, розумієте?

А начальник служби зовнішньої розвідки Наришкін що почав верзти!

Ви зняли в мене з язика – теж він вірив у ту маячню, яку розповідав учора чи позавчора про те, що Бог створив Наришкіна за образом і подобою своїм, а тепер якісь західні збоченці-гінекологи намагалися його зґвалтувати, і він боїться до Європи їздити, за свою дупу  боїться. Це ж маячня.

Чи Шойгу, який навів дві причини, чи завдання, СВО. Для чого вони війну розпочали – щоб визволити своїх полонених і щоб не допустити ударів по Москві й Кремлю. Так удари по Москві й Кремлю тепер щодня відбуваються. Усе ж таки хтось розумніший має бути. Мені здається, що головним чином змову плете Юрій Ковальчук, найближча до Путіна людина, його гуру, який надихнув його на цю ідею.

А емісарами з перемовин – хто б на себе приміряв мундир генерала Вольфа?

Читайте уважно ці перемовини Грема, їх опубліковано в газеті Moscow Times, а російською в кількох моїх статтях. Там дві дуже цікаві частини. Перша частина – та зрада Сполучених Штатів, що вони пропонують. Грем приїхав з пропозицією, що Крим, природно, залишається, а в чотирьох так званих республіках, які прийняли частиною Росії за Конституцією, проводяться нові референдуми, на яких люди висловляться, - капітуляція, якщо одним словом.

А друга частина – він описує, як відреагували його співрозмовники. Він прямо каже: я сидів навпроти найвищих путінських чиновників і радників, і вони мені казали дивні речі, що так, ми розуміємо, що війна була помилкою, і ми згодні на ваш план, але Путін на це не погоджується. Розумієте? Та й інші сигнали промовляють про те, що в Путіна різко змінилися засади після заколоту Пригожина, який вважають невдалим. Насправді він вдалий, він досяг цілей, яких прагнули люди навколо Ковальчука, - різке послаблення влади Путіна, розуміння безглуздості та приреченості війни, на чому завжди наполягав Пригожин у своїх виступах. Дехто трактує Пригожина як яструба, який боровся проти «м’якого» Путіна, аби ще жорсткіше вести війну. Читайте його виступи – він не лише критикував Шойгу. Він казав: не ми розв’язали цю безглузду  війну. І ці люди, про яких ви питали, можна казати про персоналії, а Грем про них говорить загально, - вони сиділи навпроти Грема й вони йому казали: так, ми згодні з вашим планом, але на заваді Путін – він хоче продовжувати війну, тому що він боїться, що навіть у разі укладання почесної нічиєї він однаково не втримається при владі. Він утримається при владі, поки триває війна. І Грем закінчує фразою, начебто повідомляє своєму керівництву: я вважаю, що ми маємо спиратися на цих людей, які готові прийняти наш план, і

наскільки я їх зрозумів, у разі спротиву Путіна вони готові його прибрати, - нам залишається  прикинути, хто там сидів і хто ці люди.

А махачкалінський сценарій має властивість розширення?

Це буде з кожною такою новою ситуацією розширюватися. Особливо якщо Путін у своєму божевіллі все ж таки ризикне вводити у вересні мобілізацію. Розумієте, як я уявляю, я вам уже казав про свою грубу соціальну схему Росії стосовно війни: приблизно 10% населення – переконані z-фашисти, які вимагають знищувати, громити, перетворювати Київ на котлован тощо. Приблизно така ж кількість, 10-15%, - переконані противники війни. Основна маса людей, що коливається, десь 80%, які, так, – у березні минулого року із задоволенням подивилися б парад перемоги на Хрещатику, але зараз для них головне не стати м’ясом у нових російських штурмах і так званих наступах, які вони планують. Тому оголошення мобілізації, чому його й відтягують до останньої миті, просто обурить цю масу, і махачкалінські події стануть загальноросійськими.