Віталій Портников: Секрет - у громадському запиті

Вони не говорять тільки про одне - про громадський запит. Про те, як сприймає свою країну велика частина афганського суспільства. Про те, що архаїчність є непереможною, коли її підтримує народ.

Афганістан, цей крихкий союз племен з домінуванням пуштунів, може існувати як невелика середньовічна імперія саме тому, що будь-які зміни ставлять під сумнів це домінування. І у цьому він, до речі, схожий на Росію. Будь-які зміни в ній неминуче ставлять питання про права і долі народів цієї країни, а домінування росіян забезпечується тільки архаїкою і агресивністю - внутрішньою і зовнішньою. Більшість пуштунів Афганістану підтримує "Талібан" не тільки як ісламістський, а й як шовіністичний рух. Так набагато зручніше: Коран проголошує всіх мусульман рівними і ми підтримуємо не гегемонію пуштунів, а праведний іслам.

У такій ситуації той, хто прагне до змін всередині пуштунського етносу стає відступником. Але не ворогом свого клану або племені, а, зрозуміло ж, ворогом ісламу. А той, хто розуміє, що зміни у такій ситуації неможливі, просто використовує ситуацію для виживання і збагачення. І найстрашніша ситуація для такої людини тепер - те, що вона не встигне виїхати і не зможе пристосуватися до "Талібану".

І тут ми вже можемо проводити паралелі вже не з Росією, а з Україною. В українському суспільстві присутній запит на хороше життя і запит на справедливість, але зовсім не запит на модернізацію - що і робить наше життя таким архаїчним. І у цьому сенсі політична перемога "95 кварталу" у 2019 році цілком відповідає за сутністю воєнній перемозі "Талібану" у 2021 році. За великим рахунком, Зеленський і його соратники і є наші "таліби", люди з минулого, які відповідають громадському запиту. Більшість українців сприймає майбутнє як покращене радянське минуле - і чим вони у такому випадку відрізняються від афганців? 

Що у цьому випадку роблять люди, які хочуть модернізації України? Вони просто використовують ситуацію для виживання і збагачення. Отримують гранти, домовляються з владою, вбудовуються у потоки. Найбільшою проблемою для цих людей може виявитися зовсім не безперспективність змін, а неможливість залишити Україну в складний момент або нездатність домовитися з черговими популістами при владі. Народ для них - просто інструмент для власної самореалізації. Й це завжди об’єднувало патріотичні еліти з колабораціоністськими - аж до 2014 року. Зараз обидві ці еліти успішно перетравлюють популістів - останніх, хто вдало використав національну відсталість.

І все ж перспектив у української модернізації куди більше, ніж у афганської. У нашого "Талібану" немає ніяких ідей, крім ідеї швидкого збагачення - наші популісти такі ж пристосуванці як і ті, з ким вони борються. Ідея "русского мира" не може об'єднати більшість українців. Географія теж на нашому боці. Якщо люди, які хочуть змін, зрозуміють, що їх головне завдання - не наживатися на відсталості і дурості співвітчизників, а міняти архаїчне суспільство, за 20-30 років у нас все вийде. Ну а якщо не зрозуміють - вийде за 30-50 років. Нікуди з Європи ми вже не дінемося. Як, втім, і Афганістан нікуди не дінеться з Азії.