Війна триває. Як залишатися психологічно стійким. Психологічний практикум Олега Романчука

Розповідає директор Інституту психічного здоров'я Українського Католицького Університету та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії, засновник центру "Коло сім'ї" Олег Романчук (на фото). Зустріч із фахівцем на тему "Психологічна стійкість в умовах війни, що триває: калібруємо форму" відбулася в рамках проєкту "Психічне здоров'я для України". 

Джерело: фейсбук-сторінка Олега Романчука

Еспресо публікує першу частину виступу психотерапевта.

Показник психологічної стійкості українців – 4 бали з 5. Як народ ми стоїмо міцно

Зараз ми "на перевалі". Так, ми вже багато пройшли, але не знаємо, як довго ще триватиме ця війна. Тому потрібно зупинитися і подивитися, через що нам довелося пройти, чого ми навчилися і з чим будемо йти далі, незалежно від того, якою буде дорога цієї війни – довгою чи короткою.

За ці два місяці війни ми пройшли чимало випробувань. У календарі війни були особливі дні, позначені назвами міст – Буча, Краматорськ, Маріуполь. Але наша стійкість стає міцнішою. Про цей парадокс писав Рільке (австрійський поет-символіст. – ред.): "У цій темряві будь дзвіницею. Що сильніше у тебе вдарятиме темрява, хай твій подзвін звучить сильніше". У мене те саме відчуття: що довше триває це випробування, то більш об'єднаними ми стаємо. У нас відкриваються резервуари внутрішньої сили, про які ми раніше й не знали. Доведено наукою: після пережитих психотравмуючих подій люди можуть демонструвати феномен посттравматичного зросту, однією з характеристик якого є те, що люди відчувають більшу готовність справлятися з випробуваннями. 

Як народ ми стоїмо міцно. Часом, звісно, можемо похитнутися та впасти – це теж нормально, бо стійкість – це не про непохитність, а про здатність вставати після падінь. Як казав Гемінґвей, "життя ламає багатьох, однак багато хто стає сильнішим на зламі".

Соціологічна група "Рейтинг" нещодавно провела дослідження стійкості українців, і цей показник є дуже промовистим: 4 з 5 балів. Отож, загалом ми справляємося.

Простий рецепт резилієнтності (стійкості):

1. Тримати курс згідно з нашими цінностями.
2. Діяти в надії.
3. Навігувати зі світлими та мудрими думками.

Як напій, готувати і вживати разом (всміхається). Пробуємо на смак і калібруємо: якщо є відчай, додаємо надію, тривога – додаємо відваги. Якщо вдатися до метафор, то цінності — це як дзвін. Важливо не просто, що він у нас є. Важливо, що він звучить. Цінності – це як зорі, які вказують нам дорогу.

Коли ми говоримо про цінності, то всі розуміємо, про що йдеться: любов до України, майбутнє тощо. Науковці завжди ставлять через кому "цінності, сенси життя, духовність". Дуже багато людей каже, що духовність для них зараз є дуже важливою цінністю. Це те, що їх підтримує, робить сильнішим: молитва, надія на Бога. Я розумію, наскільки це важливо для віруючих людей, і наука це підтверджує.

У кожній культурі є свій спосіб, як це висловити, як знайти найбільш зрозумілі метафори. Перед Великоднем, у Страсний тиждень, я розмовляв зі своєю колегою, практичним психологом-консультантом, президенткою Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії Валентиною Парубій. Поцікавився, чим вона зараз займається. А вона якраз робила писанки – те, що відображає майбутнє, символізує перехід від смерті до нового життя. Це дуже важливо — мати символ нового життя перед очима. Мені відразу пригадався Віктор Франкл (австрійський психіатр, колишній в'язень нацистського концентраційного табору. – ред.), який казав, що ключовим, що допомагало людям не зламатися у концтаборі, було те, що вони мали картину майбутнього. Один із протоколів з надання допомоги дітям, які пережили травму, передбачає, що дитина кілька разів малює пережиті негативні події, а останнє, що вона малює – мрію про майбутнє. Ось так воно все переплетено: наша писанка, Віктор Франкл і ці протоколи (всміхається).

Дія у надії – це наші кроки. Ми рухаємося згідно з нашими цінностями одним великим строєм. Стійкість – це вміння утримувати психологічну рівновагу. Під час їзди на велосипеді ми розуміємо, що рівновага полягає в русі. У психологічній рівновазі ключовим елементом є дія. Цінності – це напрямок, але нам треба також діяти. Запитайте будь-кого, що йому зараз допомагає, і людина відповість: дія.

Світлі та мудрі думки – це як дороговкази на дорозі або ж як підказки навігатора. Це можуть бути різного роду мудрі вислови, просто корисні та світлі думки. Зараз їх часто можна знайти на білбордах. Для прикладу, "Дякую, Боже, що я можу бачити світанок нового дня". Спеціально записав собі на аркуші, коли їхав автомобілем. Які прекрасні, мудрі, світлі слова! Бачити світанок нового дня. У цьому світанку є смоґ війни. Цей світанок не є мирним, але це – світанок. Фокус уваги зміщується на вдячність. Є біль, але є вдячність, як важлива складова резильєнтності.

Коли ми говоримо про світлі, мудрі думки, то перше, що спадає на гадку, – це свого роду бойові "мантри": "ми вистоїмо, ми переможемо". Але це можуть бути теж образи, малюнки, фото, музика. Резилієнтність, або стійкість – це енергія. Права півкуля, яка відповідає за образне мислення, несе більше енергії, ніж ліва. Все, що містить у собі ці енергетичні послання, входить у свідомість переважно через праву півкулю. Ось чому важливими є не тільки світлі думки, а й світлі образи та музика, які також містять енергію резильєнтності.

Ми часом думали так про себе, що ми є якимсь відсталим народом, який повинен вічно когось наздоганяти. Нам казали: "Ви ще не готові – до того, до іншого. У вас корупція". А зараз на нас дивляться із гордістю

Я увімкнув мелодію Скорика у виконанні бандуристів з вокальним супроводом. Цю мелодію у такому виконанні почув уперше. У мене було враження, що всі мої гени – наче те дерево навесні, яке розпускає бруньки. Це – енергія, яка заходить так глибоко, як не заходять іноді слова.

І образотворче мистецтво важливе, і поезія. Буквально вчора я натрапив на слова Ліни Костенко, які знав раніше, але зараз вони зазвучали по-новому: "Тут головне – дивитися в очі звіру і просто залишатися людьми". Так коротко і так потужно. Ми дивимося в очі осатанілому страшному звіру, але продовжуємо стояти і залишатися людьми. У наших руках – меч правди, а отже, ми переможемо.

Компоненти резильєнтності переплетені: індивідуальні, сімейні, в робочій команді, громаді, у більшій спільноті, національні.

Нещодавно я прочитав статтю Андрія Деліга, який каже, що Україна завжди була житницею для Європи, для світу. Нас так трактували. Автор стверджує: а зараз ми стаємо для світлу житницею сенсів і цінностей. Увесь світ дивиться на нас і розуміє, що ми нагадуємо їм про цінності, про які вони, відстоюючи свої економічні та політичні вузьконаціональні інтереси, вже трохи призабули: що таке свобода, що таке солідарність, що таке правда.

Ми часом думали так про себе, що ми є якимсь відсталим народом, який повинен вічно когось наздоганяти. Нам казали: "Ви ще не готові – до того, до іншого. У вас корупція". А тут вони дивляться на нас із гордістю і пробуджуються завдяки нам. Дзвін цінностей звучить не тільки у нашій країні, а й над цілим світом, і ми розуміємо, що це – не просто злам епох, а злам цивілізацій. Ми хочемо жити у світі правди, з розумінням, що війна, домінування когось над кимось — немислиме, що те, що зараз робить росія – це те, що повинно відійти у минуле. Це – темна мряка, яка не може існувати. Це для нас розуміння, хто ми, бо цінності – це не тільки те, що важливе, а й те, ким ми хочемо бути. Вільними. Ці слова зараз для нас звучать як дзвін. Ми – вільний народ. Наскільки це глибоке і важливе слово!

Ми миролюбні: хочемо садити сади, співати пісні, творити, працювати, засівати поля. Ми не є народом, який хоче когось завойовувати. Але коли потрібно, то ми візьмемо меч до рук. Водночас ворогу ми не уподібнимося. Ми – воїни світла: відважні, резильєнтні, об'єднані, незламні.

Ми любимо свою землю. Ми вкорінені у неї. Багато людей відчуло, як ці корені в них ожили. Як українська мова стала їм рідною і вони хочуть перейти на неї. Як зазвучали по-новому пісні. Як заговорили узори. Як згадалися предки.

Ми – творчий, з прекрасним почуттям гумору народ. Своїм гумором ми "інфікуємо" цілий світ. Вільний народ уміє сміятися, і це потужна зброя – сміятися з ворога. Це, зацитую чужі слова, "найкращий джавелін по їхніх пропагандистських наративах".  

Важливо при цьому бути самими собою, справжніми, автентичними. Не просто намагатися стати на когось схожими, бо з нами щось не так, а віднайти себе у своїй неповторності. Це про оте "свого не цуратися", навчаючись теж і чужому. 

Вчора я гуляв у парку зі своєю донькою і ми мали таку розмову, що нам не подобається в Україні, що треба подолати, які у нас є труднощі. Донька сказала мені таке: "Я не хочу, щоб ми, намагаючись увійти в Євросоюз, втратили Україну, перестали бути собою". Мене це зворушило. Їй лише 12 років, але вона відчула, що у нас є наша автентичність, яку так важливо зберегти.

Про особистий досвід резилієнтності

Є такий вислів: "Ти можеш допомогти іншим дістатися туди, куди сам можеш зайти". Це особливо актуально для провідника у горах.

Батьки одного хлопчика попросили Махатму Ганді, щоб той переконав дитину не їсти цукру, бо в тої діабет. На що Махатма Ганді відповів: "Я можу це зробити, але пізніше. Спершу я сам повинен відмовитися від цукру".

Ми всі зараз перебуваємо у "лабораторії резилієнтності". Кожен із нас – це маленький експеримент: "Чи вдасться мені залишитися стійким і як довго?"

Одна з найважливіших практик: не робити нічого зайвого. Не додавати активностей до свого списку, а просто казати: "Це може й цікава справа, але не зараз. Зараз у мене на неї немає простору". У мене є така коробочка, куди я складаю те, що "не на зараз". Коли мені приходить до голови якась ідея, я кладу її туди. Колись прийде час і на ці речі

Я прихильник мінімалізму. Стараюся жити просто і не обтяжувати життя нічим зайвим. У мене є цінності, які тут, зі мною – дивляться з ікон, картин, говорять до мене мовою поезії і тексті". У мене є маленька колекція відео, які мене надихають. Є спогади, мрії, історії – маю свої "дзвони".

Дуже важливим ресурсом для мене є робота, хоч ніби це те, що забирає енергію, виснажує. Але коли ти відчуваєш, що ти там, де маєш бути, це дарує натхнення. Всі консультації, які я проводив з людьми за весь період війни (які виїхали із Маріуполя, пережили втрату тощо), торкнули мене болем, але також я побачив світло у цих людях і пізнав свій народ глибше. Почав по-іншому розуміти слова Ліни Костенко: "Коли в людини є народ, тоді вона уже людина". 

Мати свій народ – це знати, любити його і дозволити йому відбитися у твоєму серці. Ми часто почуваємося безсилими зробити щось для військової деблокади Маріуполя, але ми всі носимо в серці Маріуполь. Ми починаємо мати свій народ. Ми знаємо, що він дуже різний, але це те, що робить нас багатшими.

Стараюся занотовувати, що я не повинен робити. Це одна з найважливіших практик: не робити нічого зайвого. Не додавати активностей до свого списку, а просто казати: "Це може й цікава справа, але не зараз. Зараз у мене на неї немає простору". У мене є така коробочка (показує), куди складаю те, що "не на зараз". Коли мені приходить до голови якась ідея, кладу її туди. Колись прийде час і на ці речі.

Відновлюватися мені допомагає рух і природа. Знову згадую Ліну Костенко, яка каже: "Піду порозмовляю з лісом, а вже тоді я зможу і з людьми. Цей ліс живий, у нього добрі очі". Для мене є великим ресурсом, що щодня можу ходити у парк, щоб побути з деревами, з природою, яка є символом резилієнтності. Побути в місці тиші й відновлення.

Також у мене є практика, яку називаю "шукати зірку на небі". Я запитую себе, своїх друзів, рідних: "Що сьогодні було найгарнішим у твоєму дні?" Бо ми знаємо про те, що було найболючішим. Про це ми говоримо самі. Деколи влітку ми з донькою дивимося на небо і хоч там я не бачу ще жодної зірки, вона показує мені рукою: "Тату, глянь! Ось там уже є перша!" 

У цій темряві війни нам треба шукати світло: гарних людей, історії, які нас зворушують, вчинки, які нас надихають. Намагаюся щодня знайти цю зірку, запитувати про неї інших і ділитися цими зірками, які ми бачимо. Ділитися – це коли мені хтось каже: "Ось це мене зворушило" або "Ось ця людина сказала мені такі-от слова". Або "Я знайшов ось таку історію" чи "Почув ось таку музику". Нам дуже важливо самим бачити зорі на небі і допомагати іншим їх знаходити. Війна – це про темряву, але в ній нам важливо помічати світло і бути зосередженим на світлі…

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb