"Бахмут був моїм особистим переломним моментом": воїн 3 армійського корпусу Сіджик

Еспресо публікує інтерв’ю із Сіджиком у рамках серії, підготованої у співпраці з Третім армійським корпусом в межах кампанії "Ми тут – щоб жити", покликаної поділитися філософією життя під час війни на реальних прикладах захисників та захисниць.

До російського повномасштабного вторгнення Сіджик був професійним спортсменом і співзасновником громадської організації "Слон", яка у Кривому Розі займалася розвитком спортивних ініціатив, а також підтримувала дитячі будинки і дітей з інвалідністю, а сьогодні значною мірою присвятила свою діяльність також підтримці ветеранів та їхніх сімей. Тим часом 24 лютого 2022 року він без вагань приєднався до лав ТрО, брав участь у визволенні Архангельська та Херсона. Згодом перевівся у штурмовий підрозділ "Арей", бойовий досвід якого був означений штурмами на Запорізькому напрямку, де боєць отримав поранення. Вже опісля поранення Сіджик прийшов у 3 ОШБр – тут він став командиром відділення, і разом з побратимами воював у Бахмуті, після чого його нагородили "Золотим хрестом" і призначили командиром взводу. Командування та участь у штурмі на каналі, коли бійці змогли взяти у полон чимало ворогів, принесло захиснику орден "За мужність". А невдовзі у сірій зоні Сіджику вдалося ліквідувати ворожого майора, після чого він вдруге отримав поранення. Після реабілітації військовий приєднався до пілотів 1МБ, 3-ОШБр, 3 АК.

фото: надане 3 АК

У цивільному житті Ви були професійним спортсменом, мали власний бізнес та вели активну громадську діяльність, як вдавалося усе поєднувати?

Завжди є, куди ще рости, тому поєднувати це все для мене було простіше. Дякую моїм друзям, які завжди допомагають та підтримують.

Які уроки найбільше вплинули на вас як на людину?

Якщо з часу війни, то важливим уроком для мене було не очікувати від людей того, що бачиш ти, адже вони не можуть бути тобою. І те, що завжди є, куди рости. 

Але головний урок на війні –  це "вчора було легше, сьогодні буде важче".

А рішення приєднатися до ТРО було спонтанним чи добре обдуманим?

Рішення приєднатися до ТРО було чітким і обґрунтованим. Я прокинувся з ранку, зрозумів що війна, і в мене навіть думок не виникло, щоб не захищати. Я тоді був переконаний, що воювати підуть всі.

Ви брали участь у визволенні Архангельського та Херсона. Що найбільше запам’яталося з тих боїв? І що мотивувало йти далі?

Пригадую, як я отримав поранення, то був на СПшці. Помітив, як йде ворог через наші позиції, почав працювати по них. Але відпрацював танк, і я отримав осколкове поранення. Я був легким, тому реабілітації як такої не було. 

А те, що мотивує завжди повертатися – це загиблі брати, за яких я буду мстить усе життя.

Читайте також: "Я хочу, щоб наші діти не отримали її у спадок": медикиня 3 армійського корпусу Софія Янчевська про війну і захист України

фото: надане 3 АК

А чому вирішили перейти у 3 ОШБр? Що вплинуло на таке рішення?

У Трійці були всі мої брати, я до війні був знайомий зі старими азовцями, один із них покликав мене, і я не вагаючись одразу ж перейшов туди. Але переведення було дуже складним.

Ви розповідали про важкий тиждень у Бахмуті й втрати серед побратимів. Як вдалося вистояти в тих умовах?

У Бахмуті в дуже запеклих боях ми провели цілий тиждень без їжі та води. "Або ти, або тебе" – ця фраза завжди може описати всі наші найважчі часи. Просто хотілося вижити та повернутися додому. Але тоді ми були молоді – і найбільш мотивовані, – і жага ворожої крові була у той час в очах.

Чи можете сказати, що Бахмут став для вас точкою перелому у сприйнятті війни?

Так.

Бахмут був моїм особистим переломним моментом – із молодого хлопця в бійця, який побачив, що таке насправді війна. 

І цей мій досвід, і ті події – завжди перед очима.

Що для вас означає відзнака "Золотий хрест" саме в контексті Бахмута?

Для мене нагороди нічого не означають. Мамі їх надсилаю, їй приємно за мене.

Ви командували під час штурму на каналі, тоді вдалося не лише просунутися вперед, а й взяти полонених. Що тоді стало ключовим фактором успіху, на вашу думку?

Фарт – це головне на війні. І такий елемент як підготовка. Ми тоді два місяці готувалися до цього штурму. Викопали такі ж самі окопи, які були у ворога, і тренувались аж доти, поки не зрозуміли, що ми повністю готові. А ще головне, щоб у процесі все йшло за планом.

фото: надане 3 АК

Ліквідація майора ворога фактично впритул. Чи змінило це ваш погляд на війну і на себе як воїна?

Ця ліквідація була випадкова. Вони тоді подумали, що ми свої, а я своїх знав – кожного. Так сталося, що я тоді припустився багатьох помилок, і вони призвели до цієї зустрічі – упритул. Тоді усе могло закінчитись зовсім інакше. І я багато у той момент переосмислив щодо безпеки. Але не вчаться на помилках тільки дурні.

Ви маєте кілька високих нагород. Чи є все ж серед них та, яка для Вас особлива?

Я вже казав що для мене нагороди то не є чимось особливим. Але от нагороду "За мужність" я буду памʼятати. Бо вона мені нагадує мужність моїх братів тоді.

Ще одне поранення і перехід до лав пілотів, робота на Коксохімі. Як відчувається різниця між штурмовиком і оператором безпілотника?

Різниця полягає у тому, що коли ти бачиш ворога, то не можеш його одразу вбити – і мене це тригерило. Але завдяки тому, що я був у піхоті, то добре розумів свою відповідальність вгорі – у польоті. І робив все, щоб не підпустити ворога до наших піхотинців.

Які риси штурмовика найбільше допомагають Вам у роботі з БпЛА?

Відвага.

фото: надане 3 АК

Ви продовжуєте розвивати свою організацію і творчість. Розкажіть про це детальніше, будь ласка. І власне як війна змінила ваші цілі в цій діяльності?

Людина зійде с розуму, якщо буде займатись тільки війною, але разом із тим потрібно робити все для війни. Розвиток спорту для молоді – це наше майбутнє. Саме від того, як ми виховуємо наше наступне покоління й буде залежати доля нашої держави. Ми зрозуміли, що не можемо бути з навколишнім середовищем, і розуміємо, що ми такі не одні. Тому робили акцент на ветеранів, зробили хаб. Наша організація – це одна велика родина. А от творчість для мене – це зробити так, щоб памʼятати. Сподіваюсь, що я в старості послухаю ту "грязь", яку робив молодим.

Якщо згадати всі ваші шляхи: спорт, бізнес, фронт, громадська діяльність – ким ви відчуваєте себе найбільше сьогодні?

Передовсім я завжди буду відчувати себе солдатом. І зараз я повністю віддаю себе війні.

Як щодо мрій та планів, наскільки вдається втілювати бажане й плановане паралельно зі службою?

На всі цілі та мрії потрібен час. Але, якщо є бажання, то все ж зможеш знаходити час для усього.

фото: надане 3 АК