Дражнила росіян українськими піснями: історія військової Юлії Корольової 

Наступна історія про сержантку Збройних сил України, командира взводу п'ятого військового оркестру Юлію Корольову. Вона дражнила українською піснею росіян на позиціях. А зараз піднімає дух нашим військовим. Вона фіналістка шоу Х фактор і співає у військовому оркестрі ЗСУ. 

Юлія Корольова - сержантка Збройних сил України, командир взводу п'ятого військового оркестру. Брала участь у Революції Гідності. Хоча й мало, бо була вже на дев'ятому місяці вагітності. 

"Для мене Майдан був дуже важливий, я хотіла якусь роль внести, щоб нас почула влада, - розповідає Юлія. - Знаєте, для мене важливим було ще з дитинства роль серйозної жінки. Думала, може в ДСНС піти чи в поліцію". 

У військо Юлія Корольова потрапила у 2017 році у 15-й Сумський мотопіхотний батальйон 58-ї бригади. Потрапила складним шляхом.

"Мене в Сумському РТЦК не хотіли брати на військову службу. Тож я поїхала зі своїм другом в Торецьк у батальйон, де він проходив службу. Взяла відношення і тоді пішла у місцевий РТЦК. Вже через кілька тижнів я знову була у Торецьку вже як військова, - каже Юлія. - Я одразу потрапила у  бойове військо, яке тримало великий рубіж фронту і було близько до росіян і стала оператором управління роти. Я запитала командира: "що я повинна робити? Кажу: хочу воювати, хочу автомат і йти в бій". Він спочатку посміявся, а потім каже - час покаже. Я пам'ятаю своє перше бойове хрещення, я б назвала. То було смішно, цікаво і страшно. Тому що це для мене було перше в житті. Ми потрапили під стрілковий обстріл з головним сержантом роти. Йшли з ним на позиції на СПшки. Я несла синю папочку з документами. І почався стрілковий бій стрілецький. І присіла, папкою накрила голову, ніби я в будиночку, мене не видно і не чутно, а потім піднімаю очі, а головного сержанта не бачу перед собою. Дивлюся, ззаду в мене якась ямочка. Я туди закотилася, думала окоп, а то був капонір і я туди впала. Цікаво". 

Юлія пригадує, робили постріли кожні 15 хвилин, щоб група ДРГ не підійшла. 

"Пам'ятаю ДШК, це калібр 15,7. Ми робили простріл і мені, командир взводу підставив великий камінь, щоб постріляти.  У нас стояли москальські буферки, ми по них слухали москалів. І після того, як я зробила простріл, росіяни по своїй буферці передали, що в них є один двохсотий. Це я дуже гарно пам'ятаю. Ще всі хлопці почали мене вітати з першим таким трофеєм. Також пригадую, мені дали два тубуса РПГ "Муха". Сказали, он терекон, уяви, що там москалі. І так мені мене навчили стріляти з "мухи". Я вистрілила два тубуси, оглухла на кілька днів, в мене все в голові дзвеніло, пищало, але я навчилася". 

А ще Юлія Корольова дражнила росіян українською піснею. 

"Я москалів дуже ненавиджу і я старалася привити любов їм до нашої української пісні, до нашого державного гімну в першу чергу, - додає Юлія. -  У нас була рація москальська і їм в неї співала. Вони це чули. Спочатку злякалися, бо не зрозуміли,  що відбувається. Хто їм державний гімн співає в радіо. І, коли я ходила на позицію до наших хлопців, завжди співала.На чергуваннях в окопах співала. Росіяни знали, як мене звати, завжди казали: "как это задолбала укропка нам українські песні поёт". Ну, тільки вони з матюками це говорили. Я їм завжди старалася при кожній можливості співати якісь файні українські пісні. І навіть не тільки їм, Я співала нашим хлопцям. Щось роблю і підспівую.  А вони кажуть: "Як красиво, ніби на концерті побували". 

У 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, Юлія була в декретній відпустці. Але жодної хвилини не думала, що робити. 

"В мене не було паніки, я не бігала в АТБ чи на заправку заправляти автомобіль. Перш за все пішла здавати кров у лікарню. А потім почала допомагати війську, - розповідає Юлія. - Я не пам'ятаю, як я зібрала таке велике коло людей. Ми варили ліжка, буржуйки, протитанкові їжаки, які можна було кидати під танк. Ми возили чаї, каву, мед медикаменти.  Якось ми привезли ці медикаменти, а в кабінеті медиків був оркестр. І я забігла туди і почала кричати: "Мені швидко медика, в мене багато коробок з медикаментами". І  пам'ятаю, я закінчила з цими медиками, виходить з кабінету якийсь хлопчик і заводить у кабінет до полковника.Там мені запропонували брати участь в оркестрі і їздити з ними на передову. Для мене це була велика радість і щастя. Мені дуже хотілося на фронт". 

Ще під час другого декрету у 2019 році Юлія Корольова брала участь також в Х-факторі. 

"Я не вирішувала туди подавати ніяку анкету. За мене її подав командир роти, де я служила. У якийсь момент мені зателефонували з телеканалу СТБ. Я в це момент сиділа і чистила автомат.. Я беру слухавку, мені: Запросили мене у Дніпро для проходження кастингу на X-Factor. Мене підтримали троє суддів і я пройшла у прямі ефіри. Тільки я туди пішла худенька, така гарна, красива, а на прямі ефіри я вже прийшла на дев'ятому місяці вагітності. Так довго усі зйомки відбувалися". 

Тепер Юлія підтримує українською піснею наших воїнів на фронті. Каже, дуже важливу роботу вони роблять. Адже забезпечують ритуальну частину поховань військових, їздять по школах, на фронт. 

"Воїни дякують, буває, розказують вірші, дарують квіти, якісь своїми руками зроблені сувеніри. Бувало таке, що дуже багато воїнів мені наскільки дякували, що і в них і в мене текли сльози. Я ніколи не розуміла важливість цієї роботи, доки я сама не почала нею займатися. Чесно вам говорю, коли я була в АТО до нас ніхто ніколи не приїжджав", - наголошує Юлія. 

Тож поки що військова не хоче покидати військо і повертатися у цивільне життя. Каже, зробить все, щоб підняти Збройні сили України. 

Я не брошу армію і коли настане перемога, я теж не піду. Ми повинні зробити все для того, щоб підняти нас нашого, наші, наші Збройні сили України. 

"У цивільне життя, мені здається, я вже ніколи не повернусь. Мені дуже подобається служба в нашому колективі. Тут важко, боляче, морально боляче, тому що в нас такі ритуали як поховання, які дуже важко переживати на собі. Але в нас також дуже багато є класних концертів для воїнів, усього цікавого. Але настане час, мені треба буде кар'єрний ріст. Та поки триває війна, я не планую залишати оркестр. Я розумію, що коли настане перемога, в нас зовсім не буде вихідних, ми будемо працювати. Я хочу, щоб ми приїжджали в міста з концертами з перемогою. Дуже багато раз ми обіцяємо нашим воїнам, що з перемогою накриємо великий стіл і всі разом будемо святкувати нашу перемогу. А прийде час, піду на офіцера. Я можу хоч і завтра піти на офіцера, але я не хочу, тому що дуже люблю свою роботу".