Головна риса хорошого оператора дронів – це усвідомлення відповідальності: командир розвідвзводу 3 АК Антон

Еспресо публікує інтерв’ю з Антоном у рамках серії, підготованої у співпраці з Третім армійським корпусом в рамках кампанії "Ми тут – щоб жити", покликаної поділитися філософією життя під час війни на реальних прикладах захисників та захисниць.

Антон став на захист України одразу ж із початком російського повномасштабного вторгнення. Тоді він приєднався до лав територіальної оборони Кривого Рогу. Разом із побратимами вони пройшли перші бої на Херсонщині, брали участь у штурмах, пережили чимало складних моментів. Згодом воїн зрозумів, що бачить себе у команді 3-ї окремої штурмової бригади, тож перевівся на нове місце служби. Двічі за роки боїв Антон отримував серйозні поранення, проте його це не спинило і обидва рази воїн старався якнайшвидше повернутися у стрій, і навіть вивчити щось нове, поки тривало лікування. Саме так він здобув професію оператора дронів під час лікування та реабілітації після першого поранення. Військовий переконаний, що хороший оператор повинен добре усвідомлювати свою відповідальність. І якраз цього йому не бракує, адже тепер, в ролі командира взводу розвідки і коригування Антон керує 80 бійцями, з якими береже взаємоповагу та довіру, створює свою особливу філософію спільної служби. Поряд із тим, поки часу на великі плани бракує, воїн встигає втілювати маленькі мрії коханої дружини й донечки, а сам мріє, аби настав той момент, коли Україна житиме в злагоді та свободі.

фото: надані 3 АК

Читайте також: "Я хочу, щоб наші діти не отримали її у спадок": медикиня 3 армійського корпусу Софія Янчевська про війну і захист України

Ви почали війну у складі ТРО Кривого Рогу. Пам’ятаєте момент, коли вперше відчули – "все, життя змінилося"?

Життя змінилося тоді ж, коли й у всіх українців, – 24 лютого 2022 року. Тоді, воно, скажімо так, змінило кардинально вектор. Я не міг повірити, що у нас така війна, що на нас напали. Коли ворожі літаки літають над містом, а ти на це все дивишся, і не можеш усвідомити. От тоді життя й змінилось, але я прийняв ту реальність, яка зараз є, а не дивився на цей світ через рожеві окуляри. Це війна, все. Є історія, вона повторюється. Тільки у трошечки іншому технологічному форматі. Тому я прийняв це – і пішов до війська.

Якими були Ваші перші бої у Херсонській області? Чи було щось, що особливо сформувало Вас як бійця?

Перші бої в Херсонській області – на те вони й перші. Ти не розумієш, як воно та що воно буде. У твоїй голові своє уявлення. Але потім, коли ти постаєш перед цією реальністю, то усвідомлюєш те, що це все зовсім по-іншому. У нашому першому бою в нас була зведена штурмова рота, і ми повинні були штурмувати визначену ділянку між селами Архангельським та Ольжиним, мали заїхати в одну із посадок на тій ділянці на БТРах – і закріпитися там. Але це все не вдавалося. Ворог нас виявив раніше. БТР підірвався з командиром роти, він загинув. Був хаос, можна сказати, свій, контрольований хаос, але майже всі виїхали. Обійшлось тоді тільки у нас з двома 200-ми і 300-ми неважкими. Ось, нам банально пощастило, але ворог працював дуже якісно, не будемо казати, що вони там всі дурачки і нічого не вміють. Ось, тож ми відкотилися, переформувалися, все змінили, і вже через п'ять днів знову почали вже в ці посадки заходити, закріплятися. Йшли, йшли, йшли – до Нової Кам'янки, Херсонської області. Після чого нам сказали зніматися, і ми приїхали вже у пункт тимчасової дислокації. Тому такий яскравий шлях був, скажімо. Херсонська область, вона на те й Херсонська область – особлива, бо це завжди була дорога на море. Тому це, можна сказати, такі рідні краї для нас. Я з Кривого Рогу і ми там постійно поряд проїжджаємо, коли їдемо на море. А от щодо того, що сформувало особливо, – це смерть побратимів. Це тебе формує, у тебе в голові все змінюється. Ти починає все сприймати інакше, розуміти інакше. Намагаєшся берегти максимально критичне мислення, аби все працювало так, щоб не допустити таких або інших ситуацій, в яких би таке повторилося. Тому скажу так із цим досвідом, що я б не був тут, де я є зараз.

А щось із того періоду, що найясніше залишилося у пам’яті?

Насправді дуже багато моментів. Найясніший, що у нас дуже була гарна команда, гарний взвод, ми дуже багато сміялись завжди. Гумор в нас завжди був – за будь-яких ситуацій. 

Згадую такий яскравий для мене момент, коли був херсонський контрнаступ. Ось ми вже всі задовбані закріпляємося в посадці, окопуємось, всі вихудлі. І тут я знаходжу банку енергетика. Ми її випиваємо, і та енергія аж заливає нас, ми починаємо ще швидше копати. Такий, мабуть, легкий найясніший момент з того періоду. То був свій вайб.

Чому вирішили перейти саме у 3 ОШБр, що стало відправною точкою для цього рішення?

Я вирішив перейти в бригаду, тому що розумів, що тут люди – це професіонали у своїй справі, справді мотивовані бійці. Тут я знав, що за бригадою стоїть Андрій Білецький, а отже ця бригада буде найкращою. Саме тому й перейшов. Було розуміння, що бригада у майбутньому тільки розвиватиметься і йтиме вперед.

Ви казали, що чекали на переведення. Чи були у той період сумніви, чи, навпаки, це очікування загартувало Вас і лише впевнило в обраному шляху?

Так, згадуючи той період, я чекав на переведення близько п'яти чи й шести місяців, точно вже не скажу. Але упродовж того часу у мене не було жодних сумнівів чи думок, що я щось роблю неправильно. Навпаки! Я дуже чекав на це переведення, хотів цього. І, знаєте, я був дуже радий, що все вдалося.

Що Ви відчули, коли нарешті прийшов наказ про переведення? Радість? Полегшення? Відповідальність?

Я довго чекав на це переведення, і коли нарешті прийшов наказ, то дуже був радий. Думав, нарешті – стільки я чекав і таки дочекався. Можна сказати, що це ще було відчуття полегшення, але я усвідомлював відповідальність, тому не те щоб розслабився. Навпаки зібрався, бо розумів, що треба буде працювати набагато більше.

Читайте також: Боєць має право на біль, страх і виснаження: офіцер-психолог 3 АК Совеня про роботу на фронті

Бахмутський напрямок – це були надважкі бої, саме там Ви отримали серйозне поранення. Чи пам’ятаєте той день?

Так, пам'ятаю цей день. Це було 25 січня 2023 року. Тривали дуже активні бойові дії. І в той період, коли я затрьохсотився (прим. ред. – отримав поранення), біля мене загинув друг Слон, наш побратим. Тому, звісно, я цей день буду пам'ятати до кінця життя свого.

Як виглядало відновлення? Які думки супроводжували Вас у лікарні?

Бажання якнайскоріше відновитися, щоб все зі здоров'ям було добре, аби могти далі йти воювати. Ну, і звісно, думки про сім'ю – як би то було добре, якби сім'я була поруч. А вже коли відновлювався дома, то у мене був мавік. І я тим мавіком літав собі: сидів у літній кухні, в мене там дуже була гарна видимість, і щодня літав по дві-три години – у нас поряд річка, то роздивлявся, що там ловлять рибалки. Оскільки мені не можна було робити сильних навантажень, то я займався такою, скажімо, гарною корисною справою.

Що підштовхнуло здобути сертифікат пілота саме в часі лікування і чому цей напрямок? Де черпали на це сили та мотивацію?

Я ще пілотів бачив у 2022 році на Херсонському напрямку. І тема БПЛА дуже припала мені до душі. Я зрозумів, що саме цим хочу займатись, саме це мені дуже сильно подобається. І під час лікування так випало, що були навчання, а я був в лікарні лише зі швами на грудині. Тож домовився з лікарем, та й поїхав на ці курси. Вони для мене справді були дуже важливими, бо завдяки цим курсам я бачив свій шанс стати пілотом БПЛА. І сам собі сказав, що я це все зроблю, цьому всьому навчусь, буду найкращим. Так і сталося. Треба вірити в себе – і ставити собі чіткі плани. І все буде добре.

Як виглядає становлення хорошого оператора дронів –  що є ключовою рисою?

Для мене головна риса гарного, хорошого оператора дронів – це усвідомлення відповідальності, яка поєднує холодну голову, дисципліну і системне мислення, і розуміння, що піхота – це нас найважливіше, що у нас є. Оце буде гарний оператор.

Ви створили потужне відділення пілотів у бригаді. Якою була ваша внутрішня методика чи філософія підготовки?

Ми називались "Криві", бо більшість у нас була із Кривого Рогу. Всі хлопці були з піхоти або штурмовиків, тому це дуже вмотивовані люди. Коли прийшли на дрони – було розуміння всього, як бути взагалі в піхоті, як бути штурмовиком, як в цілому виконувати ті або інші задачі. Та й хлопці до цього дуже ставилися відповідально, тому вчили все, навчались всьому, нас не треба було якось підштовхувати, щоб ми вивчали щось нове. 

Ми самі вчились, ми намагались досягти максимальних результатів: дізнатись все про скиди, про нові моделі коптерів і так далі. Ми постійно розвивалися, йшли вперед – і зараз теж йдемо вперед, і будемо йти вперед. Скажімо так, передавати свою філософію треба – філософію про те, щоб досягати найкращого. 

У цьому світі немає досконалості, саме тому вдосконалюватися потрібно постійно. Кажуть: "Вік живи - вік вчися". Тому ми, намагаємось стежити за всіма трендами, дізнаватись про всі новинки. У нас, як у козаків: сіли всі разом, обговорили, вдарили кулаком, прийняли рішення і полетіли. Отака філософія і методика. І, звісно, особовий склад – я постійно спілкуюсь з хлопцями, заряджаю їх, щоб добре розуміли, наскільки важлива в нас робота. І з новими хлопцями, які приходять теж проводиться така робота.

Чим відрізнялись бої в Авдіївці та на Харківському напрямку з погляду оператора БПЛА?

По-перше, Авдіївка – це місто, промислове місто, дуже багато промки, приватного сектора, та й взагалі забудов. Тому ворогу було легше інфільтруватися в той приватний сектор і перебігати з однієї забудови в другу забудову, оскільки там не невелика відстань. На Харківському напрямку ми стоїмо більш-менш в полях, в посадках, лісових масивах.І нам легше спостерігати, контролювати ворога і логістику ворога. Якщо говорити про технології, на Авдіївському напрямку не була така велика концентрація fpv, мавіків - я маю на увазі спостереження. А от на Харківському напрямку вже дуже багато спостереження. Багато fpv-засобів, оптоволокна, радіо, ударні крила, наземні роботизовані комплекси камікадзе, які підривають бліндажі і так далі. Тому вона розвивається. Якщо говорити щодо методики ворога до пілотів БПЛА, то на Авдіївському напрямку ще не так сильно за пілотами слідкували, як зараз. Зараз методика така, що якщо ви спалили екіпаж БПЛА, чи FPV, чи вампірів, чи спостереження за цю позицію беруться дуже сильно, і намагаються її знищити.

Читайте також: "Бахмут був моїм особистим переломним моментом": воїн 3 армійського корпусу Сіджик

фото: колаж Еспресо

Що забезпечує той рівень довіри, коли люди готові виконувати найскладніші завдання?

Якщо ми говоримо про рівень довіри, то, мабуть, перше, це те, що я пройшов всі ланки до командира: теж літав, теж виконував завдання і важкі – те, що мені казали, я це все робив. А друге – це також повага та авторитет, як-не-як. Можна бути командиром, а можна бути лідером. Я лідер. Тому напевне люди тягнуться, і розуміють. 

І найважливіше – це ставлення до людей. Люди для мене – пріоритет.

Саме на Харківському напрямку Ви отримали друге поранення, і знову важке. Коли зрозуміли, що хочете повернутися назад у стрій якомога швидше?

Знаєте, коли отримав друге поранення, я от згадую: лежу в лікарні, думаю, ну йолки-палки, як так сталося, що мені робити? Оце лежати собі тупо нічого не робити? Та ні, тому я там зайшов в Discord, стежив за ситуацією, цікавився. У мене в думках, в голові було одне – те, що я повинен якнайшвидше відновитися, щоб рани швидше загоїлися, і я міг повернутися до виконання своїх обов'язків. Тому що, як я наголошую, я знав, я відчував усередині, розумів, що БПЛА – це моє. Я знайшов себе в армії саме у БПЛА. І я таки дуже швидко відновився, приїхав сюди на війну, ще в мене рука була не повністю загоєна, у невеликих ранах, деякі функції ще не виконувала, але я дуже швидко повернувся, почав працювати та нищити ворога. Для мене це було принципово, оскільки я цю справу дуже люблю.

Що для Вас означає бути командиром?

Бути командиром – це брати на себе відповідальність, відповідати за свої рішення. Бути лідером, бути авторитетом і бути професіоналом – ось це для мене означає бути командиром.

Читайте також: "В Авдіївці я був пілотом, але таких "плюх" не отримував навіть в піхоті": командир взводу ЗРВ Хмель

Зараз Ви командир взводу розвідки та корегування 1 МБ, свій особовий склад Ви охарактеризували як найкращих синів Української нації. Як Ви будуєте взаємини з ними, аби поєднати дисципліну та повагу?

Я завжди приїжджаю, якщо є можливість, на заняття, зустрічаю з ними, спілкуюся, спілкуюсь з кожним, спілкуюсь з тими хлопцями, які прийшли із СЗЧ, запитую, що їх влаштовує, а що - навпаки, дізнаюсь, чи все добре, запитую кожного, що у них в сім'ї, чи все із сім'єю добре, чи не все. Ось такі прості людські питання до свого особового складу. 

Я думаю, що це повинен кожен командир робити, щоб розуміти своїх бійців. І сам боєць має розуміти, що про нього думають, за нього теж хвилюються. 

Дисципліна також обов'язкова: щоб всі ходили оханні, порядні.  Ви ж самі розумієте: ми в армії, і солдат має відповідати певним вимогам. А щодо поваги, то не всі знають, хто який бойовий шлях пройшов, тому люди самі про своїх говорять, і тоді з'являється розуміння, що всі на своєму місці не просто так. І я кожного бійця поважаю. Не важно, він там прийшов раніше, прийшов пізніше, для мене кожен боєць, який зараз зі мною, дуже важливий.

Чи є у Вас власні правила або принципи, яких Ви ніколи не порушуєте у командуванні?

Перше правило – це те, що я ніколи не переходжу на особистості, для мене це закрита тема. Друге – це справедливість, хоч в житті її часто бракує, але в мене у взводі вона є. Я стараюсь робити усе справедливо. Також професіоналізм: 

ми постійно повинні навчатися – вчитися і вчитися. Життя не зупиняється, війна не зупиняється, тому треба розвиватись.

Чи змінилося Ваше ставлення до ризику та страху від початку служби – від буття воїном у ТрО до командних позицій?

Ризик і страх завжди є. Але є така важлива штука, як досвід. Досвід і розуміння ставлять усе на свої місця. Ти розумієш, куди ти їдеш, що робити, і як там рухатися. Тому досвід є досвід. А на досвіді ми й рухаємось.

Яким Ви бачите майбутнє БпЛА та розвідки в українській армії?

У нас дуже гарна країна і дуже розумні люди. Тому я бачу розвиток у тому, що людей, операторів дронів на полі бою і так далі, замінить уже штучний інтелект, який буде якісно розроблений і запрограмований, буде працювати. Тоді як люди зможуть сидіти на віддаленому пункті і всіма цими засобами керувати. Думаю, спостереження теж буде вже зі штучним інтелектом, який буде розпізнавати і виявляти, а тоді сповіщати командний пул. Роботи, безпілотні апарати, літальні апарати, наземні, підводні, надводні і так далі. І коли людині треба буде втрутитись, вона це робитиме і вже коригуватиме за потреби. Я бачу розвиток у такому напрямку.

Що Вас тримає у часи найбільшої втоми – люди, обов’язок, принципи, країна?

Щодо втоми, я відповім так. Знаєте, у піхоті набагато все складніше. То яка може бути у мене втома взагалі, коли там хлопці роблять таку тяжку роботу.

Що допомагає відновлюватись та зберігати баланс?

Найкраще я відновлююсь тоді, коли маю час зустрітися зі своєю сім’єю – з дружиною і донечкою. Це найголовніше відновлення, головний баланс, взагалі найкраще, що може бути.

Читайте також: "Я хочу, щоб моя дитина відчувала себе господинею на своїй землі": військовий Третього армійського корпусу Акробат

фото: надані 3 АК

Чи вдається поряд зі службою втілювати інші плани, можливо мрії? Про що взагалі нині мрієте найбільше?

Під час служби, я не скажу, що в мене якісь є плани великі. Маленькі мрії втілюються донечки та жінки. А от плани великі не будую, тому що все може змінитися в один момент, можна собі щось загадати, напланувати, а потім в цьому розчаруватися. Не дуже хочеться. Тому втілюю маленькі мрії сім'ї поки що. 

А от про що мрію найбільше – щоб ми в цій війні перемогли, щоб ми побудували гарну державу. І щоб наша держава тільки квітла, квітла й квітла.

Яку Україну Ви хотіли б передати майбутнім поколінням?

Я з дитинства чую – від дідуся, бабусі, та від усіх, – що у нас гарна країна, гарні люди, що в нас багата країна, багата земля. У нас все є, щоб стати потужною країною. Тому я хочу, щоб наступне покоління жило саме в такій країні, про яку ми всі мріємо, про яку мріє кожен українець. Щоб ми були незалежні, щоб ми були самі по собі, щоб ніхто нам нічого не диктував. І ми всі жили в злагоді та свободі.