Як Росія укладає перемир’я та чого вартують угоди з Москвою 

Березневі статті, Будапештський меморандум, Мінські угоди – найвідоміші, але далеко не єдині договори, на які українському народу доводилось йти з Москвою. Еспресо розповість, чим закінчуються домовленості з Російською Федерацією та яку ціну доводилось платити тим, хто їх з нею укладав.

З чого починались взаємини з РФ та як з Москвою доводилось домовлятися попередникам

Станом майже на середину 2025 року багатьом союзникам України стало зрозуміло, чим закінчується задобрення диктаторів та чого вартує намагання укласти мир за будь-яку ціну, коли у твій дім приходить агресор з бажанням знищити тебе. Однак і сьогодні залишаються адепти того, що угода може розв'язати проблему й вгамувати чиюсь багатовікову політику ненависті й тотального знищення. Ба більше, віра у це зберігається навіть після порушення так званого "Великоднього перемир’я" і 20 загиблих у Кривому розі й 12 – у Києві. Серед останнього – дев’ять вбитих російськими ракетами дітей.

Атака РФ на Кривий Ріг, Фото: V_Zelenskiy_official/telegram

Якщо ж вищепереліченого після трьох років масових вбивств, розправ, геноциду залишається недостатньо, аби зрозуміти, що мир з Росією – це фікція, то потрібно всього лиш подивитися назад. В українській історії достатньо прикладів того, чого вартує спроба порозумітися з тим, хто прийшов знищити тебе і твій дім. Останні приклади будуть особливо показові й з урахуванням того, що з тих часів у Кремлі й влада не мінялась.

Однак для початку заглянемо ще у добу Козаччини. І першим, хто спробував домовлятися з тоді ще Московським царством, був Богдан Хмельницький. За своєю суттю Березневі статті, підписані у Переяславі 1654 року, мали дещо інший характер. Йшлось не про мирну угоду як таку, а про протекторат Московії для Гетьманщини. Складно оцінити документ та його вплив на сьогодення, якщо він навіть не зберігся в оригіналі, однак учитель історії та переможець Global Teacher Prize Ukraine 2020 Василь Дяків вказує, що вже тоді, у 17 столітті, зіткнулись повністю протилежні світогляди – європейський та азійський.

"Європейські політичні традиції, які ввібрала Гетьманщина, зіштовхнулися з азійським підходом московської зовнішньої політики для вирішення своїх загарбницьких інтересів. Цей підхід базується на принципах золотоординського управління, сили та на безумовному підпорядкуванні цареві без будь-яких ознак поваги та партнерства до протилежної сторони", – пише вчитель. 

Також історик Сергій Плохій у своїй роботі "Брама Європи" пише, що в обох сторін було докорінно різне сприйняття цих домовленостей. 

"Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що має зв’язувати обов’язками обидві сторони. З боку Хмельницького, він та його держава потрапляли під протекторат царської влади. Вони обіцяли відданість та військову службу в обмін на захист, пропонований Московською державою. Цар, однак, сприймав козаків як нових підданих, щодо яких він не матиме жодних зобов’язань після того, як надасть їм певні права та привілеї", – пояснює професор кафедри української історії в Гарвардському університеті. 

Остання теза є особливо цікавою, адже показує, що чи то сьогодні, чи то майже 400 років тому, угоди Росія визначає не як домовленість про рівну співпрацю, а як засіб для придушення та подальшого використання потенційного ворога. 

Власне про це свідчить і зміст Березневих статтей – Гетьманщина зберігає внутрішню ієрархію, правову та податкові системи, однак зобов’язується повідомляти про обрання гетьмана російського царя, обмежити розмір війська до 60 тис. солдатів, а також утримувати своїм коштом московську армію, яка тепер легально розміщувалась на територіях козацької держави. 

У 17 столітті російський цар був дещо поступливішим, а відтак декларативно в угоді надав суб’єктність Гетьманщині на ведення зовнішньої політики, однак з забороною на встановлення дипломатії з найближчими сусідами – Річчю Посполитою та Османською Імперією. 

Як бачимо, вже тоді Московське Царство намагалось перекрити Гетьманщині шлях до створення міцних союзів і закріплення на геополітичній карті. Саме це і можна прирівняти до тих угод, які Україні намагаються нав’язати сьогодні – заборона вступу до НАТО та навіть фактичних розмов про це. 

Що цікаво, саме це і зіграло злий жарт з тими, хто укладав Березневі статті. Адже поки Гетьманщина дотримувалась заборони на ведення переговорів, московські царі тричі таємно вирішували її долю із Річчю Посполитою. 

Згодом син Хмельницького, Юрій, спробує переглянути домовленості з Московією по смерті батька. Однак, замість забезпечення суверенітету, отримав Переяславські статті 1659 року, за якими Гетьманщину ще більше затиснули царськими обмеженнями. 

Таким чином на територіях теперішньої України розпочнеться період "Руїни", який розкриється після так званої "Чорної ради", проросійського гетьмана Лівобережжя Івана Брюховецького й Московських статтей. 

Пострадянські договори і фіктивні домовленості про територіальну цілісність та непорушність кордонів України 

Згодом, у період УНР, трапиться століття повноцінної окупації частини території України більшовиками за результатами Першої світової війни. Зокрема йдеться про розвал Австро-Угорщини та складні революційні події у Німеччині, адже саме сторони Четвертного союзу були стримуючим фактором для РСФСР та гарантією безпеки для Української Народної Республіки. 

Переживаючи гніт, геноциди, політичні репресії, винищення культури та народу як такого, у 1991 році Україні все ж вдасться вибороти незалежність та визнання її суверенітету. 

Надалі, у 1994 році, президент Леонід Кучма підпише Будапештський меморандум, за яким Україна зобов’язувалась набути неядерний статус в обмін на нечіткі, але такі солодкі "гарантії безпеки". 

"Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй", – йшлось у другому пункті меморандуму. 

Складно сказати, чи це спланована та продумана стратегія РФ на чолі з Єльциним по роззброєнню сусіда, чи то дійсно цивілізований світ так боявся нового члена у "ядерному клубі". 

Однак, як вже писало BBC, недієвість Будапештського меморандуму розумів і Леонід Кучма, який поставив свій підпис під документом. Другий президент України визнав, що після підписання його попереджали про порожність гарантій меморандуму.

"Тодішній президент Франції Франсуа Міттеран сказав: "Синку, не вір цьому документу, тебе обмануть", – заявив Кучма на міжнародній конференції в Єрусалимі.

Згодом Україна, ще за десять років до повномасштабної війни з Росією і не один раз,  звертатиметься по допомогу до країн-підписантів. Спершу закликала провести термінові консультації під час конфлікту щодо острова Тузла у 2003 році та під час українсько-російської "газової війни" у 2006 році. 

Російсько-український конфлікт довкола острова Тузла. Фото: www.ukrainianworldcongress.org

Також український парламент звертатиметься до підписантів Меморандуму підтвердити свою прихильність принципам у березні 2014 року, коли Росія розпочала анексію Криму. Тоді США ініціювали проведення в Парижі консультації з країнами-учасницями Будапештського меморандуму. На зустріч були тодішній держсекретар США Джон Керрі, міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейг, в.о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця. Від країни-агресора не прибув ніхто, а згодом РФ узагалі відмовиться від таких консультацію. 

Повертаючись до 90-их, Україна ще один раз поведеться на російську угоду – Великий договір між Україною та Росією, який підпишуть 31 травня 1997 року. За ним РФ "визнає територіальну цілісність та непорушність кордонів України". 

І звучить це звісно поважно, але його основною передумовою був залишений у Севастополі "троянський кінь" у формі Чорноморського флоту. 

Як пише у колонці для "Радіо.Свобода" журналіст Віталій Портников, без російського флоту в українському Севастополі ніхто і не збирався підписувати "Великий договір". 

Єльцин чудово знав, як сильно Кучма зацікавлений у його візиті. І Москва пов'язала заключення "великого" договору з підписанням угоди про статус Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Без цієї угоди Єльцин не хотів ні в Київ їхати, ні договір підписувати. Більш того, на певному етапі переговорів російська сторона навіть відмовилася вносити в документ пункт про взаємне визнання територіальної цілісності, хоча він і містився в угоді між РРФСР і УРСР, підписаній Єльциним і Леонідом Кравчуком ще до розпаду СРСР. Українській делегації стало зрозуміло, що без угоди щодо флоту ніякого "великого" договору не буде, принаймні не буде документа з конкретним змістом", – писав Портников ще у 2018 році. 

Згодом Чорноморський флот у Севастополі стане плацдармом для силового поширення "руского міра" на території України, а у 2003 році призведе до конфлікту на Тузлі і стане однією з причин, чому президент Кучма відмовиться від євроатлантичної інтеграції в НАТО та почне перемовини зі створення Єдиного економічного простору з Росією, Білорусією, Казахстаном. 

Перше вторгнення РФ на територію України і домовленості у Мінську

Згодом, коли Україна буде ослаблена після Революції Гідності, надійний і дружній сусід скористається ситуацією, аби розпочати введення "зелених чоловічків" у Крим і привести у дію сепаратистські війська на Донбасі, яких сам фактично і "відгодував". 

Реакцією на це стали Мінські угоди 2014 року, які утверджували тимчасове перемир'я у Війні на сході України. 

Мінські домовленості. Фото: hromadske.radio

Протокол тоді підписали учасники Тристоронньої контактної групи, зокрема тодішній спецпредставник голови ОБСЄ Гайді Тальявіні, другий президент України Леонід Кучма, тодішній посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов, Олександр Захарченко і Ігор Плотницький.

Що цікаво, останні двоє ніяк не значились у підписаній документації, хоча фактично були представниками від вирощених Росією банд, які керували на території самопроголошених Л/ДНР. 

Однозначної оцінки цій угоді немає, а думки та експертів у цьому питанні різняться.

Зокрема колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін у коментарі "Суспільному" у 2021 році казав, що вони мали свої результати, однак визнає їхню "помилковість". 

"Свого часу Мінськ допоміг у розв'язанні гуманітарних питань, на зразок постачання води. Я б не назвав його ефективним, але так або інакше якісь рішення в рамках Мінська приймалися. А от щодо інших питань, як звільнення полонених, якусь особливу роль Мінськ не відіграв. Саме тому рішення про передачу політичних питань з нормандського формату на мінський майданчик однозначно було помилковим і завадило всьому процесу", – зазначав ексміністр. 

Однак за першим Мінськом, який був логічним продовженням Мирного плану п’ятого президента України Петра Порошенка та очевидно не влаштовував Москву, бої на Донбасі все ж відновились. Відтак на початок лютого 2015-го точились найзапекліші бої за Донецький аеропорт та Дебальцеве, де російські військові разом із бойовиками намагались оточити українців.

Надалі Володимир Путін почне диктувати набагато жорсткіші умови для України, паралельно погрожуючи знищити її регулярну армію. Лейтмотивом других Мінських угод став "особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей", який українська сторона зобов’язувалась закріпити у Конституції. Ба більше, за "Мінськом-2" органи місцевого самоврядування на Донбасі можуть мати власні статути, які, наприклад, дозволяють їм укладати угоди з іноземними державами, мати власний бюджет, проводити місцеві вибори та референдуми. 

"Наша задача була, по-перше, відвести загрозу або принаймні відтермінувати війну. Вибити собі вісім років, щоб ми відновили економічне зростання і побудували міць Збройних сил. Це була перша задача – і вона була досягнута", – коментуватиме ці угоди п’ятий президент у червні 2022 року.

Повноцінно оцінити їхній зміст з оглядом на повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році зможуть історики в майбутньому. 

Однак достеменно відомим залишається лише одне – будь-які домовленості з Москвою, який би політичний устрій та влада там не панували, це фікція, яку неодмінно використають проти України. Відтак і сьогоднішній "мир", який нав’язує адміністрація 47 президента США Дональда Трампа, Росія сприйме лише як для переозброєння, відновлення репутації на геополітичній карті та відновлення після санкцій Заходу. 

Читайте також: Цілі Росії очевидні: позбавити Україну доступу до Чорного моря, захопити Одесу й розширити свій вплив аж до Молдови, - дипломат Гербст