Чи вирішить залучення іноземців проблеми України з мобілізацією. Пояснюємо

Про це розповіли військові та експерти, яких запитав Еспресо про те, чи буде збільшення кількості іноземних військових впливати на мобілізацію в Україні та чи зможуть вони заповнюванити "кадрові прогалини" там, де бракує спеціалістів.

Залучення іноземців - важливе, але суперечливе рішення

Міністр оборони Михайло Федоров нещодавно заявив, що в Україні працюватимуть над тим, аби іноземців на фронті стало більше. В ЗСУ іноземні добровольці служать від початку повномасштабного вторгнення, однак, як зазначають військові експерти, їхній внесок, мотивація та ефективність з часом змінювалися. 

Військовослужбовець 413-го полку СБС "Рейд", експерт з озброєнь Defense Express Іван Киричевський розповідає про білоруських добровольців, які служають у лавах полку. І вони тут воюють, як за звільнення української землі від російських окупантів, так і ширше – за вільну Східну Європу.

"Якщо говорити про вплив іноземців на мобілізаційні процеси, то тут є певні нюанси. Інколи звучить теза, що війна дронів потребує менше людей, ніж класична війна. Але на практиці вона також вимагає значної, а подекуди навіть більшої кількості особового складу. 

Тому ідея про те, що можна набрати іноземних добровольців і за рахунок цього не мобілізувати власних громадян, навряд чи працюватиме. 

Навіть якщо подивитися на приклад нашого полку, то в нас є офіційна інформація про групу білоруських добровольців, але водночас ми активно ведемо рекрутинг за всіма можливими напрямками", – пояснює військовослужбовець.

Призивають як в межах програми для молоді 18-24 років, так і проводять класичний рекрутинг чоловіків, які готові долучитися до війська. Крім того, працюють з військовими, які перебувають у статусі СЗЧ і шукають гідне місце для служби.

"На жаль, замінити українських військових іноземцями – не той сценарій, який вирішить проблему. Нам потрібно залучати якомога більше людей загалом.

Тому сказати, що залучення іноземців стане вирішенням проблеми мобілізації, я не можу. Не коментуватиму рішення або пропозиції міністра чи інших посадовців, можу говорити лише про практику нашого полку. У нас паралельно служать і іноземні добровольці, зокрема білоруси, як вже згадував, і водночас ми активно набираємо до полку українців".

Подібну модель, каже Криричевський, можна екстраполювати й на інші частини, як у складі Сил безпілотних систем, так і в інших родах і видах Сил оборони України.

Замість пенсії вдома – на війну в Україну

Військовий аналітик, історик Михайло Жирохов зазначив, що доволі скептично ставиться до масової залученості іноземців у ЗСУ. Пояснює, що зараз у них низька мотивація і не така професійна підготовка.  

"Я певний час займався проблемою іноземних добровольців, спілкувався з бійцями як Першого, так і Другого Інтернаціонального легіону. Особисто розмовляв із командирами, переважно це українці. Тож маю певні власні напрацювання і сформоване бачення цієї проблеми. Відверто кажучи, до цієї заяви ставлюся доволі стримано. На першому етапі війни до України їхали ідейні добровольці – люди, які бачили у цьому свою місію. Переважно їхньою мотивацією була боротьба проти російського фашизму і проти російської агресії. За цей час частина з них повернулася додому, декотрі, на жаль, загинули. Натомість на зміну дедалі частіше приходять люди, які їдуть передусім заробити", – каже Жирохов.

Як приклад наводить колумбійців, оскільки в колумбійській армії служать лише до 40 років. 

"У нас граничний вік 60 років, а в них – 40. Тому після завершення служби багато з них їдуть до України. Приблизно дві третини колумбійців, з якими я спілкувався, це люди після 40 років із військовим досвідом, які фактично все життя провели в армії.

Тут можна провести паралель із добровольцями 2014 року. Тоді саме ідейні люди тримали фронт. Схожа ситуація була і на початку повномасштабної війни – підрозділи й легіони значною мірою трималися на ідеї. 

Але коли люди їдуть, щоб  передусім заробити, то їхня мотивація інша, вони значно більше думають про виживання. 

Якщо перші добровольці самі рвалися в бій, прагнули на передову, у штурмові підрозділи, то частина тих, хто приїжджає зараз, намагається, умовно кажучи, "пропетляти", служити на другій чи третій лінії, аби отримати ті кошти, які платить Україна", – розповідає військовий аналітик.

Чим вища оплата – тим професійніших військових можна залучити 

Згадує Михайло Жирохов і про фінансовий аспект.

"За ті гроші, які зараз платить Україна, навряд чи можна масово залучити європейців. Вони просто не підуть служити за такі кошти. Тому основний розрахунок робиться на людей із Південної Америки, Африки чи Азії, бо для них ці заробітки є значно привабливішими", – пояснює експерт.

Повністю замінити ними українських військових у штурмових підрозділах чи підрозділах забезпечення і таким чином зменшити мобілізацію українців, на нинішньому етапі не вдасться, переконаний Михайло Жирохов.

Зараз, каже він, кількість іноземців, які воюють в Україні обчислюється сотнями.

"Важливо розуміти, що далеко не всі з них є кваліфікованими військовими фахівцями. Більшість – це піхота. 

Вони, як правило, не можуть обслуговувати складну техніку і не завжди вміють працювати у складних колективних розрахунках, наприклад, мінометних. Хоча індивідуальна підготовка у них часто краща, ніж у, умовно кажучи, мобілізованого з вулиці українця, який лише пройшов базову військову підготовку.

Є також приклади приватних військових компаній, де військові працюють в Іраку чи Африці. Але там йдеться про зовсім інші суми контрактів. Якщо платити такі гроші, то, по суті, ті ж кошти можна було б платити українцям, і вони також підуть служити. Що стосується іноземців із Європи чи США, то це здебільшого ідейні люди, а не професійні військові. У деяких випадках хтось може намагатися втекти від кримінального переслідування або мати інші особисті причини", – пояснив експерт.

Основний контингент іноземців, який зараз є в Україні, це – південноамериканці: бразильці, венесуельці, колумбійці.

"Фактично закрити кадрові потреби на фронті за їхній рахунок неможливо. Крім того, їм не можна довірити складні системи озброєння, наприклад, танки Abrams чи іншу високотехнологічну техніку. Як піхотинці або штурмовики вони можуть бути ефективними, але в інших ролях їхні можливості, на жаль, обмежені", – підсумував Михайло Жирохов.