Сотні мертвих вагнерівців і жахіття в Бучі: військовий Олександр Матяш про оборону Києва, Бахмут і тилову байдужість

З лютого 2022 року Олександр стояв на обороні Києва, одним із перших зайшов у звільнену і понівечену росіянами Бучу, вів бої під Бахмутом з вагнерівцями, воював на Запоріжжі. Сьогодні старший лейтенант Олександр Матяш з позивним Мадяр готує новобранців, допомагаючи їм проходити базовий військовий вишкіл в навчальному центрі.

Для Еспресо він розповів про власний досвід, поділився спостереженнями з фронту й думками про те, як має змінюватися суспільство під час війни.

"Дух важливіший, ніж підготовка": про початок повномасштабного вторгнення РФ

"У перший день великої війни, о 4:00 ранку, я мав готовий план евакуації сім’ї. За кілька хвилин після перших вибухів мені подзвонив друг і сказав, що почалося. О 4:20 я зробив фото з дитиною, припускаючи, що воно, можливо, останнє. Я реально усвідомлював – це може бути дорога в один кінець. О 5-й ранку ми зустрілися з побратимами та ветеранами, з якими тренувалися. До 9:00 вже зібралося 12 осіб, усі озброєні та екіпіровані", – пригадує Олександр.

Він каже, що чоловіки повністю були готові до будь-яких дій, хоч і не знали точно, що мають робити. Після того, як поговорили з начальником Київської поліції Юрієм Зозулею, приєдналися до патрульної поліції.

"Перше завдання було – перекриття Гостомельського шосе на випадок прориву. Нас було небагато, і ми розуміли ризики, але мали чітке завдання. Потім оборона аеродрому Жуляни, там мали запобігти висадці десанту. ПТРК, ПЗРК і кулемети були розміщені на дахах. Очікували десант, але його так і не було. Натомість почалися бої. Буча була окупована, ми заходили в Ірпінь. В одній з груп був і Андрій Хливнюк з гурту "Бумбокс", тоді його поранили", – пригадує Мадяр.

На запитання, як вдавалося працювати разом з добровольцями без досвіду, він зазначив, що його група вже була злагоджена попередніми тренуваннями. 

"Але відмічу важливий нюанс – краще брати мотивовану людину без підготовки, ніж підготовлену без духу. Навчити можна. Але якщо людина не готова, то навіщо вона?", – розповідає військовий.

"Вони вбивали, бо могли": спогади зі сплюндрованої Бучі

За якийсь час, він опинився у деокупованій Бучі.

"Ми заходили в Бучу в той самий день, коли з неї вийшли росіяни. Те, що я побачив там, стало для мене найбільш моторошною частиною всієї війни. Через Гостомель ми потрапили на місце, де стояла російська бригада, та сама, що розстрілювала цивільних. На вулицях лежали мертві тіла, розстріляні автомобілі. Ми натрапили на знищену вулицю, все навколо було сплюндровано. Там знайшли вбиту родину: чоловіка, жінку і двох донечок. Їх убили, спалили, а рештки доїдали собаки. Таке не забудеш. Лежали тіла вбитих. Це були літні люди, розстріляні без причин. Просто їхав дідусь на велосипеді, його застрелили заради забави. Навіщо? Я не можу дати відповіді. Вони вбивали, бо могли. Не варто шукати глибоких сенсів, бо це хвора і дегуманізована нація. Це не люди. Можна багато говорити про мотивації, але як пояснити вбивство двох дітей 7 і 11 років? Їх спочатку застрелили, потім спалили. Це за межами людської уяви", – пригадує Мадяр.

Каже, що тоді не мав часу на роздуми, чому росіяни це робили, а виконував головне завдання – зупиняти ворога.

"У перші дні було важко оцінити ситуацію. Ми не зовсім добре знали, де саме ворог. Було багато цивільних, які намагались виїхати з Києва. Їм треба було забезпечувати можливість виїзду", – розповів військовий.

"Людське життя для росіян не варто нічого": про війну, що постійно змінюється

Ще до початку повномасштабної війни Олександр Матяш знав, що воюватиме скільки буде потрібно. Каже, що на кожному етапі війни з Росією, а це – АТО, вторгнення, контрнаступ, є свої випробування, втрати, які залишають глибокі шрами. Але головне, переконаний він, що Україна вистояла і продовжує боротися.

"Порівнювати АТО і повномасштабну війну – то все одно, що зіставляти кисле з довгим. Це різні війни. В АТО був інший ритм, інші масштаби, інша логіка. Кожна війна є каталізатором інновацій. Спершу ми ведемо "стару" війну, але в процесі вона швидко змінюється. Під час активної фази змінюються засоби ураження, способи захисту, тактика", – пояснює військовий. 

Після служби в патрульній поліції Олександр мобілізувався до ЗСУ. Бойовим хрещенням стала Кліщіївка під Бахмутом. 

"Це була ще "стара" війна, але вже з новими технологіями. Там ми зіткнулися з вагнерівцями, які були вмотивованими, але їхнє життя для командування нічого не означало. Я вперше тоді зіткнувся з тим, що людське життя для росіян не варте нічого. І це не має жодного відношення до того, чи це свої, чи чужі. Хвиля за хвилею цих людей гнали,  ми їх збивали, а вони йшли далі", – пригадує Мадяр.

У 2022-му Олександр разом з побратимами працював у складі тактичної групи "Адам" під командуванням Героя України Євгена Межевікіна. Розповідає, що це був якісний і професійний бойовий досвід. Командування підтримувало нові ідеї, а це надихало.

"Ми реалізували власну тактику, знищили понад 600 ворогів: 400 підтверджено, 200 ймовірно, ще близько 300 поранених. І головне, що ми вийшли з бою без втрат. Це найвища нагорода. Після Бахмута був контрнаступ на Запоріжжі, у районі Малої Токмачки, напрямок на Роботине. Війна знову змінилася. Можливо, не всі чинники були враховані, але це інший рівень бою, де точність і координація мають критичне значення".

"Не розумію страху людей перед армією": про підготовку і російську пропаганду

Зараз Мадяр навчає новобранців. Наголошує, що війна входить у нову фазу, а відповідно і підхід до навчання теж змінюється. Він переконаний, що треба адаптувати Збройні сили до нових умов: технологій, інформаційної мобільності, координації між підрозділами. 

"Сьогодні у Збройних силах України є можливість адаптувати навчальні програми під сучасні виклики. У кожному навчальному центрі існує певна автономія і багато що залежить від мотивації інструкторів та викладачів. Програми змінюються і це правильно. Ми передаємо свій досвід, доповнюємо офіційні стандарти реальними кейсами з поля бою. Я починав цю війну ще у 2015 році. Тому можу порівнювати підготовку тоді й тепер. Нинішня базова підготовка – це найкраще, що я бачив за весь час", – зазначає Матяш.

Підготовка новобранців нині базується на універсальній спеціальності і це – стрілець. Незалежно від основної спеціалізації (сапер, водій чи медик) всі мають володіти базовими навичками піхотинця. Навіть обслуговуючий персонал повинен бути підготовленим до бою.

"Потрібні всі – це дронщики, піхота, логісти, водії, медики. У реальній армії – 70% тилового забезпечення. Один боєць на передовій і мінімум троє, хто його підтримує. І це також фронт. Не слід лякати піхотою. Захищати країну – це честь. А фрази типу "відправлять на м'ясо" є чужою, російською пропагандою. Кожен робить свою справу".

"Другорядних" ролей, додає Олександр Матяш, на війні не буває . Кожен, хто тримає фронт чи забезпечує тил, наближає перемогу. Від логіста на лінії бойового зіткнення, до інструктора, що готує новобранців, бо це історія про відповідальність, гідність і розумну силу. 

"Не розумію страху деяких людей перед армією. Вони вважають, що обов'язково потраплять до піхоти. Але піхота – це не "м'ясо", як нав'язує російська пропаганда. Це еліта. Піхотинець є стратегом, тактиком, людиною, яка мислить. І ми навчаємо новобранців саме мислити: прогнозувати дії ворога, думати перед тим, як діяти".

"Ця війна є справою кожного": про мотивацію та тилову байдужість

Багато мобілізованих, каже він, особливо тих, хто опинився в армії "випадково", вважають, що потрапили сюди несправедливо. Але ця війна не обирає. І вона вимагає участі всіх. 

"На жаль, зараз я не бачу цієї єдності. У тилу не відчувається війна. Великі міста живуть своїм життям. Один мій друг сказав: "Ми, мабуть, добре справляємось, бо в тилу війна не відчувається".

Щодо перемир’я, про яке зараз багато говорять, то Матяш переконаний, що Росія лише шукає вигоди, а Україна до стану "як до війни" не повернеться вже ніколи. 

"Це війна за виживання України. Якщо ми не вирішимо це зараз, то воюватимуть наші діти. Ми маємо шанс, якого не було у 17-18 роках минулого століття, якого не було в УПА в 1940-х. Тепер наша черга. І це честь. Нам потрібна контрпропаганда, інформаційна гігієна. Багато російських наративів підхоплюються українцями, які не усвідомлюють, що вони роблять. Це війна всієї нації. І перемога це є спільна справа, яка потребує розуму, рішучості й єдності"