Як стати експертом, мистецтво війни і котики в інтернеті – 5 книг про шлях до майстерності

Тлумачення складних речей у цій книжці дорівнює пошуку сенсу в буденних і простих, здавалося б, явищах. "36 Стратагем. Бізнес. Війна. Маніпуляції. Обман" (К.: Арій) взагалі нагадує розшифровку понять у радянського класика, коли слово нечуване слово "international" складалося з такої рідної "шинелі" і шиплячого на весь "революційний" світ закінчення. Насправді  "Тридцять шість стратагем" - це давньокитайський воєнний трактат, який залишається актуальним навіть сьогодні.  Саме слово "стратагема" означає воєнну хитрість. Кожна з них є стислим описом однієї з тридцяти шістьох моделей поведінки, які використовують для досягнення мети не лише під час бойових дій, але й у політиці, бізнесі, спорті та навіть у повсякденному житті та вихованні дітей. Наприклад, немудряще "Шість на шість - тридцять шість" - а скільки в ньому сенсу! "У розрахунку сховане військове мистецтво, - підказує коментар. - Рахуйте і ще раз рахуйте, й не надто сподівайтеся на засади. Ці засади самі розкриються у ваших розрахунках, однак сенс розрахунків повідати неможливо. Бачити в мистецтві війни лише мистецтво й не знати, що це мистецтво базується на точних розрахунках, -- означає не знати, як користуватися мистецтвом". Так само немало суто людського у цих стратегічних формулах, що нагадують філософські коани. "Хитрощі й інтриги в мистецтві війни завжди випливають зі звичайного перебігу подій та людських почуттів, - підтверджує книжка. - Найменша невправність у їх застосуванні неминуче зародить підозри й спричинить розворушення думок. Тоді неможливим стане застосування жодного прийому". У будь-якому разі, як запевняють видавці, осмислені та сформульовані мудрецями як алгоритми дій правителя під час війни або в дипломатичних відносинах, ці стародавні прийоми дотепер людство широко застосовує в усіх сферах діяльності. Таким чином, мовляв, це стратегія поведінки в певній ситуації з огляду на суперника, обставини, власні переваги та недоліки. Саме тому вони поділені на шість тематичних груп: стратагеми успіху, стратагеми за рівноваги сил, стратагеми наступу, стратагеми дій з кількома учасниками, стратагеми спільних дій із третьою стороною та стратагеми дій за слабкої позиції.

На самому початку цієї книжки автор в гості до таксидерміста, який набиває опудало пантери. Що спільного у нього,  хірурга, професора при Імперському коледжі Лондона, з цим чолов’ягою? Утім, недаремно дослідження "Як стати експертом. Шлях до майстерності"  Роджера Нібона (Х.: Віват) написано людиною, в інноваційній праці якої поєднані медицина, музика та мистецтво. І тому кваліфікований лікар, на прийом до якого записуються за місяць, та музикант, який збирає стадіони; модельєр, що створює одяг для найвидатніших знаменитостей, та вчений, лауреат Нобелівської премії, — усі ці люди на перший погляд геть різні, та об’єднує їх щось одне. Адже всі вони експерти у своїй царині, і їхню думку визнають як авторитетну й шанують. Тому ця книжка – для того, хто прагне так само розвинути власні навички з рівня "учень" до рівня "експерт". Причому не важливо, чи розпочинаєте ви нову кар’єру, а чи продовжуєте справу, вивчаєте мову або опановуєте музичний інструмент — шлях завжди той самий, і ця новаторська книжка відкриє вам шлях до справжньої майстерності. До речі, щодо вищезгаданого чолов’яги. "Я запитав у Дерека про початок його кар'єри, - розповідає автор. - Той розповів, що в школі любив мистецтво. У нього були вправні руки, проте дислексія суттєво заважала вчитися. Коли Дерекові було дванадцять, він знайшов на вулиці мертвото птаха, приніс його додому й почав малювати.  Прозріння, як називає це Дерек, сталося, коли йому було шістнадцять. Одного дня він зрозумів, що, знайшовши мертву тварину, замість малювати, може зробити з неї опудало. Тієї миті він достоту збагнув, що його найдужче. цікавить. Дерек подався до лондонського Музею природознавства, де спершу навчався таксидермії, а потім багато років працював, перш ніж вийти в самостійне плавання". У такий спосіб, як переконує нас автор, усі ми можемо стати експертами в чомусь, хоча навряд чи здатні так глибоко охопити більше ніж одну-дві галузі. Головне ж, для того що б стати експертом, треба зосередитися на образній сфері, відкинути все, що відволікає, і рік за роком докладати усвідомлених зусиль.

Так уже вийшло, що наприкінці минулого століття у психології з'явилося нове поняття - надчутливість, тож авторка цієї книжки, відома американська психологиня, яка пережила емоційне насильство та жорстоке цькування в дитинстві, хай як жорстко це звучить, цілком в тренді. Спираючись на власний досвід, вона сформулювала дієві поради та рекомендації, котрі допоможуть високочутливим людям зосередитися на турботі про себе, відновити втрачену рівновагу, а головне — встановити здорові кордони й захистити себе від п’яти основних типів токсичних людей. Таким чином, "Як вижити серед токсичних людей?" Шагіди Арабі (К.: Artbooks) – про згадану надчутливість, яка стосується емпатичних людей, які, у свою чергу, гостро реагують на різноманітні подразники та легко піддаються маніпуляціям з боку токсичних людей, які непомітно проникають у нашу соціальну бульбашку та наносять руйнівного впливу на усе наше життя. Спілкуючись із навязливим другом, прискіпливим начальником чи нетактовним родичем, ми відчуваємо втому, дискомфорт і фонову напругу, яка виснажує та псує настрій. До речі, висока чутливість – це не просто відчуття, а науковий факт, як запевняє авторка. Свого часу функціональне обстеження МРТ показало, що мозок високочутливих людей інтенсивніше реагував на емоційно заряджені зображення. "Наша висока чутливість робить нас вразливішими до впливу токсичних людей, - пояснюють нам у книжці. - Це відбувається через те, що високочутливі люди, як і споріднена група людей, яку зазвичай називають "емпатами", легко зчитують емоції інших і переносять їх на себе, переживаючи як власні. Оскільки наші кордони хиткі, ми переживаємо біль і стрес інших людей і частіше, ніж середньостатистична людина, вбираємо негатив від інших у повсякденному житті. Саме через нашу надзвичайну сумлінність, емпатійність та здатність тонко відчувати потреби інших ми, високочутливі люди, можемо легко потрапити в пастку токсичних особистостей". Не потрапити в цю пастку – цілком законне бажання усіх, кого це наразі стосується, та й не лише їх.

Кажуть, завдяки блискучим публікаціям автора наступної книжки він забезпечив собі місце серед видатних журналістів-розслідувачів, які висвітлюють світ відеоігор. Наразі у своєму новому дослідженні він спрямовує свій пильний погляд на нестабільність ігрової індустрії та стійкість людей, які в ній працюють. А які в ній грають, спитаймося? Адже це вони, як доводить не менш пильне дослідження, залишаються масовими споживачами дитячих памперсів, потрібних для того, щоб кілька днів не полишати гру на комп’ютері, не відвідуючи туалет. Відеоігровий бізнес — престижна індустрія, але водночас досить ненадійна, - як доводять нам у книжці Джейсона Шраєра "Натисни Reset: Вигорання та відновлення в індустрії відеоігор" (К.: MAL'OPUS). Загалом це історії реальних людей, які зазнали наслідків закриття ігрових студій; це оповідки розробників, які відновлюються, рухаються далі чи остаточно покинули справу. Книжка базується на десятках ексклюзивних інтерв’ю, які проведуть нас за лаштунки створення визначних ігор — як-от BioShock Infinite, Epic Mickey, Dead Space тощо, — і аж до закриття студій, що їх породили. Розпочиналося все, як завжди. Нам нагадують, що успіх індустрії відеоігор за останні кілька десятиліть можна назвати астрономічним за будь-якими критеріями, і навіть саме слово "успіх" стосовно цієї сфери здається применшенням: це ніби сказати, як доводить автор, що влітку в Нью-Йорку "погано пахне" чи що народжувати "боляче". У 1970-х роках відеоігри заледве існували взагалі; у 2020-х вони становлять найбільш прибуткову і, ймовірно, найвпливовішу галузь сфери розваг. А що наприкінці? "Нестабільність стала статусом-кво, - підсумовують у цьому дослідженні. - Побалакайте з людиною, яка пропрацювала в ігровій індустрії більше кількох років, і ви майже неодмінно почуєте історію про втрату роботи. Можливо, ця людина працювала над грою, яка погано продалася, або ж застрягла в проекті із самозакоханим керівництвом. Можливо, видавцеві було потрібно покращити цифри в останньому квартальному звіті. Можливо, це сталося задля скорочення витрату чи стратегічної реорганізації, чи інших жаргонних евфемізмів замість простого "ви тут більше не працюєте". Масові звільнення й закриття студій стали такими ж невіддільними від індустрії відеоігор, як стрибки Маріо".

Пригадується, як у конспекті лекцій одного поважного професора було приписано на бережках: "У цьому місці розказати анекдот". Таке саме неписане правило існує й сьогодні: щоб аудиторія не заснула під час презентації, додай кілька слайдів з котиками. І дивно, що книжка Еліз Вайт "Універсальна теорія котиків в інтернеті. Як культура впливає на технології і навпаки" (К.: Наш Формат) - поки єдине видання, що описує історію інтернету паралельно з історією онлайнкотиків. Тобто від андеґраундної інтернет-культури до масштабної онлайн-спільноти, від незрозумілих жартів до приколів, які смішать загал, від Hello Kitty до Black Metal Cats. Але все ж таки - чому саме котики нас так зворушують? Чому зараз їх люблять, а в Середні віки асоціювали з темрявою і нещастям? І взагалі: як коти стали онлайн-фетишем? Авторка розказує, чому зародження інтернету тісно пов’язане із цими тваринками, а пісня "Інтернет зроблений із котів" — не такий уже й жарт. Тож із книжки можна дізнатися, як котики в японців стали символами удачі, а фізичні особливості зробили тваринок унікальними, а отже — відомими. І все це написано з ретельністю науковиці, яка на прикладі котів простежує, як культура впливає на технології і як технології формують культуру. "Котяче інтернет-панування — це факт, який легко виміряти, але водночас це й міф, символ і рушійна сила ринку уваги, - переконують нас. - Лолкотики, найзнаменитіші інтернет-меми, стали незалежною індустрією, що виробляє безкінечний потік мерчу: футболки, постери, кружки, книжки і навіть лолкотячу Біблію. Звісно, лолкотики навряд започаткували популярну концепцію інтернет-мему як такого, і для багатьох інтернет-користувачів, особливо так званих "цифрових іммігрантів" — людей, які почали користуватись інтернетом вже в дорослому віці, — котики і є вичерпним досвідом мемознавства. На час написання цієї книжки більшість інтернет-знаменитостей — це коти. Серед них Мару, Допитлива Зельда, вусатий кіт Гамільтон, Венера, Полковник Няв та нещодавні зірки Ліл Баб і Сердита Киця".