Поки військовий не розповідає самостійно про свій досвід, запитувати не слід, - ветеран та психолог Тітаренко

Про це заявив ветеран і психолог Сергій Тітаренко в інтерв'ю проєкту "Люди змін з Лесею Вакулюк" на Еспресо.

Ведуча наголосила, що одне з розповсюджених питань цивільних - "А якщо я дивлюсь на протез, це його не ображає?".

"Ні, не ображає, ти маєш очі, ти можеш дивитися. Якщо ветеран зауважить, і йому буде незручно, він відвернеться або піде. А зазвичай ви ще послухаєте лекцію про протези. І це класно", - сказав він.

Тітаренко додав, що рух "рука на серце" - це прояв вдячності та розповів про емоції щодо цього.

"Дуже приємні, вони дуже торкаються душі. Таким чином одна людина в натовпі приклала руку, кивнула, ми одне одного зрозуміли, й оточуючі це побачили і їм десь, можливо, стало незручно, бо вони цього не зробили. Ми всі одне перед одним відчуваємо незручність, провину, бо ми порівнюємо постійно. Це не зовсім правильно, але це так є в нашому соціумі. І те, про що ми говоримо, має бути саме через те, що люди відчувають провину перед ветеранами. Я там не був, а ця людина втратила кінцівку чи на кріслі колісному через мене. У мене родичі умовно відкосили, і мені тепер незручно. Причин може бути безліч, але відчуття провини є", - зазначив він.

Психолог додав, що дуже часто люди відвертаються і проходять повз саме через те, що вони бояться бути дотичними до ветерана і до війни саме таким чином. 

"Це як погано, так і добре. Бо це є дуже великою рушійною силою до волонтерства, наприклад. Те, що ми мали на 2014-2015 рік, пік такого волонтерства, це говорить про те, що ми можемо трансформувати відчуття провини у відчуття потрібності, допомоги і так далі", - сказав Тітаренко.

Він також розповів про перелік незручних питань до ветерана - наприклад, як було вбивати.

"Спочатку, так, дуже часто. Мене це, чесно кажучи, це дуже дивує. Думаю, навіщо тобі це знати? Бо це якась така інформація ненормальна. Звісно, що є війна, і, звісно, якщо ти військовий, то ти призначений для того, щоб захищати, а іноді це можна зробити тільки через вбивство. Якщо ти був на передовій, то, відповідно, ти вбивав. Це очевидно. Чесно, я не розумію, але це дуже тригерить. І це табуйоване питання.  Взагалі, поки ветеран або людина з бойовим досвідом не розповідає самостійно про свій досвід, запитувати – не окей. Це неправильно.

Перше – чи вбивав ти? Друге – ставлення під сумнів: “А ти взагалі де був? Чи був ти там, чи не там”. Часто люди чули лише про якісь найпопулярніші напрямки фронту і кажуть: “А от в Авдіївці…” Тобто це знецінення. І навіть серед ветеранів, які мають бойовий досвід, ми вчимо, що не окей ставити під сумнів, бо кожна людина по-своєму отримує, переживає цей досвід і реагує на нього. І люди можуть бути в різних ситуаціях, можуть по-різному це відчувати і, відповідно, це може завдавати різного ступеня психотравму безпосередньо", - сказав психолог.

Він додав, що не окей афішувати, висвітлювати ось це зайве піднесення, зайву героїзацію і гіперопіку. 

"Це про принести каву, ви ж біднятко, ви ж нещастячко. Без дозволу хтось пхне на пандус або можуть просто сказати: "Як же ж тобі не пощастило". Мені пощастило стільки разів, що в тебе волосся на голові менше. Тому перш ніж щось сказати, треба подумати й одягнути ту рубашку на себе: а чи було б мені окей, якби отак зі мною повелися, чи те мені сказали, чи те у мене спитали? І якщо вам окей, то спробуйте. Може, комусь це також буде окей. Але точно перед цим треба на хвильку зупинитись і подумати.", - підсумував Тітаренко.