Зеленський і корупція: "Я вам нічого не винен"

Увесь вчорашній день моя фейсбучна бульбашка сперечалася довкола мети фантастично ідіотського вихлопу "позитивного блогера" Сергія Іванова про причетність журналістів (і моїх колег) до отруєння Віктора Ющенка. Під вечір раптом розвиднилося. Думаю, що результати соціологічного дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва та КМІСу лягли на столи в Офісі президента значно раніше, тож гидотним відео Іванова спробували перекрити кумулятивний ефект від шокуючих цифр.

Тож, згідно з опитуванням, майже 80 відсотків українців вважають Зеленського персонально відповідальним за корупцію в уряді та військових адміністраціях. Для рейтингозалежного Зеленського, який звик купатися в теплій ванні визнання, — це, погодьтеся, нокаут.

І жодне знечулення з уст наближених до "вождя" (Михайла Федорова, Давида Арахамії etc) не здатне притупити розчарування та гнів учорашнього кумира. Тим паче, що цілком конкретне таргетування запитання від соціологів вибиває з-під будь-яких адвокацій президента ґрунт: йдеться про інституції, підпорядковані Зеленському, наповнені його кадрами, мотивовані його вказівками.

Читайте також: Чому б Резнікову не забрати зі собою Маляр та Остащенко

Мені можуть дорікнути, що корупція була завжди, і навряд чи її можна остаточно поконати. Так, — але таких масштабів вона в Україні не сягала ніколи. Тим паче, що йдеться про воєнний час, коли крадійство на схемах постачання армії, зокрема, цілком порівняне з мародерством. Зрештою, хто як не Зеленський недавно виступив з ініціативою прирівняти корупцію до державної зради?

І ніхто (зауважте – ніхто) не просив Зеленського (навпаки, — застерігали) ще з початку каденції не перебирати на себе зайві повноваження, не руйнувати інституційні складові державності. Він це робив легко, жонглюючи фразами про пряме народовладдя, про "очищення від бариг".

Це він проголосив у 2020 році, що "Україна без корупції – це не зі сфери фантастики", але рівно ж його Офіс постійно й наполегливо влізав у процес формування антикорупційних органів, аби мати там "своїх людей".

І у Зеленського були всі інструменти для того, аби укоськати гідру корупції – монобільшість у парламенті, яка мала б продукувати відповідні закони, свої на "200 відсотків" прокурори, свій (не поділений квотами) уряд. Щобільше, — усі кадрові призначення не відбуваються без схвалення (і головне – не без зацікавлення) керівника Офісу президента. І жодного разу, після десятків сумнівних призначень, Зеленський не вигукнув, як ото бувало: "Вийди, розбійнику!".

Навпаки, саме Зеленський і Ко привели на найвищі та найвпливовіші посади Офісу осіб, за якими плаче не тільки люстрація, але й Кримінальний кодекс. І саме ці люди, зокрема Олег Татаров, контролюють силові структури, вдаючись до відвертої еквілібристики, коли йдеться про розслідування найрезонансніших справ.

Читайте також: Справа Коломойського: як нафта зіпсувала ПриватБанк

Зрештою, прецедент Татарова, коли його корупційну справу передали до СБУ (забравши у НАБУ), вирішили застосувати й зараз, коли "брали" Коломойського. Тому лицемірно і зухвало виглядають філіппіки на кшталт: "боротьбою з корупцією займаються НАБУ і САП, два органи, які абсолютно незалежні від будь-якої влади, два органи підконтрольні повністю нашим уважним партерам. За всього бажання, навіть чисто теоретично Володимир Зеленський не може боротися з корупцією".

Ну, як це не може? Хто, як не Зеленський буквально вчора похвалився: "Усі ці випадки (корупції. – Авт.) не пов’язані з допомогою від наших партнерів". Тобто у його мізках присутня дивна сепарація корупції – для партнерів і для внутрішнього вжитку, і в останньому випадку вона припустима?

Атож, — бо як інакше пояснити "почесні заслання" звинувачених у корупції міністрів на дипломатичну службу, замість того, аби вони відповідали "за всією суворістю закону"? Як пояснити електоратові закриті е-декларації чиновників, — від Банкової до райцентру? Чи може пересічний громадянин так легко повірити у те, що розкішні вілли та інші атрибути, м'яко кажучи, достатку, придбані держслужбовцями на чесно зароблені гроші?

Читайте також: Справа Коломойського може відкрити ящик Пандори топкорупції в Україні

Коли йдеться про корупцію, я часто згадую Віталія Портникова, який геть давно написав: "Популіст дивовижно неефективний. Він нереалістичний. Він самозакоханий. Він чахне на світлі. Він не може протистояти громадянському суспільству, чесним медіа, ефективним інструкціям. У цивілізованому світі вони (популісти.- Авт.) обов'язково посковзнуться кожен на своїй кавуновій шкуринці".

Про що я? Про те, що відсоток "прокурорів", які інкримінують Зеленському провину за корупцію уряду та місцевих посадовців, дивним чином корелюється з відсотком тих, хто голосував за вчорашнього коміка у 2019 році. І тут маємо вже суспільну проблему: вчорашні прихильники "свого хлопця" тепер звинувачують не себе у хибній ставці на президентському кону, а об'єкт свого вибору. Він же ж, до слова, попереджав: "Я нікому нічого не винен…".

Але це вже зовсім інша історія…

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.