Справа Коломойського: як нафта зіпсувала ПриватБанк

Ще у 2018 році ми разом із британським журналістом Грехемом Стеком написали книгу "Приватна історія…", у якій описали схеми, про які сьогодні говорять Національне антикорупційне бюро України та Бюро економічної безпеки. 

Ось лише одна з понад трьох десятків глав з цієї книги — про те, як гроші ПриватБанку допомогли Коломойському та його партнерам отримати контроль над нафтовою галуззю України. Нагадаю, що книга вийшла у 2018 році, тому всі посади та цифри у тексті нижче актуальні станом на той період.

Розділ двадцятий оповідає, як нафта зіпсувала ПриватБанк.

Колишній посол США в Україні Вільям Тейлор – високий худорлявий чоловік років шістдесяти. Костюм, широка краватка, окуляри в ледь помітній оправі, кучма вже добряче сивого волосся. 

Перш ніж потрапити до Києва, він пройшов довгий шлях від випускника військової академії Вест-Пойнт и служби в піхоті Армії США у Німеччині та В’єтнамі до роботи в Держдепі. Тейлор має вражаючий послужний список в галузі енергодипломатії. На попередніх посадах він контролював відновлення Афганістану й Іраку після руйнівних війн. Працюючи на Близькому Сході, наполіг на тому, що Ізраїль вийшов із сектора Газа й поселень на Західному березі річки Йордан.

Час, який Вільям Тейлор провів в Україні, від 2006 до 2009 року, був порівняно спокійним. Хоча його робота була затьмарена передчуттям великих змін у житті країни – і не в кращий бік. 

Коли Тейлор обіймав свою посаду, Україна пірнула в чергову економічну кризу, від якої оговталися не всі українські компанії. Ця криза була зумовлена низкою причин, поміж яких – жадібність українських олігархів.

Читайте також: Кінець епохи одних олігархів, початок епохи інших

У листопаді 2007 року Тейлор телеграфував до Вашингтону про "провал у галузі енергетики": бізнес-група "Приват" отримала контроль над найбільшим нафтопереробним заводом у країні – Кременчуцьким НПЗ. До цього завод перебував під керівництвом спільного російсько-українського підприємства "Укртатнафта". 

"Давня складна правова суперечка щодо права власності на акції "Укртатнафти"… завершилася фізичним втручанням поліції дев’ятнадцятого жовтня… під час зміни директора", – повідомив Тейлор до Вашингтону. Зміст його депеш став публічним завдяки сайту WikiLeaks.

Корпоративна битва тривала між групою "Приват" і урядом російської республіки Татарстан, яка постачала нафту й контролювала нафтопереробний завод від 1990-х через "Укрататнафту". Але у 2007 році група "Приват" за допомогою Геннадія Корбана призначила свого керуючого – Павла Овчаренка, і отримала, таким чином, вплив на компанію. Той факт, що новий керуючий "вважається відданим українським акціонерам, включно з групою "Приват" Ігоря Коломойського, ілюструє "туманне корпоративне управління, яке характеризує сектор енергетики", – завершив Тейлор своє послання.

Кременчуцький нафтопереробний завод був найбільшим і найсучаснішим в Україні. Тейлор також відзначив, що він був "центральним для місцевої економіки".

"Враховуючи його роль у внутрішньому нафтопереробному ринку, будь-який збій у його роботі загрожує припиненням подачі палива по всій Україні", – говорив дипломат.

Успішна операція Привату з Кременчуцьким нафтопереробним заводом була вирішальною для українського нафтового сектору. Досить швидко бізнес-група Боголюбова – Коломойського стала основним гравцем нафтового ринку країни, потіснивши інших конкурентів.

Група "Приват" іще в 1999–2003 роках скупила на відкритому ринку понад 40 відсотків акцій найбільшої нафтовидобувної "Укрнафти", встановила над нею контроль і завдяки цьому отримала доступ до більш дешевих, ніж у конкурентів, енергоресурсів. Тепер у приватівців з’явилася і своя переробка.

Перш ніж залишити Україну в травні 2009 року, Вільям Тейлор в одній із останніх телеграм дав похмурий прогноз розвитку нафтового сектору. В Україні є "серйозні внутрішні проблеми в секторі економіки, які підривають фінансову життєздатність державної компанії "Нафтогаз" і перешкоджають розвитку внутрішніх джерел нафти і газу".

Через місяць після того, як Тейлор поїхав з України, дипломати США підтвердили його аналіз ситуації: "Коломойський контролював "Укрнафту", незважаючи на те, що уряду України належав п’ятдесят один відсоток акцій компанії… він намагався збанкрутити компанію, щоби дешевше купити решту акцій".

У 2009 році НБУ ліквідував Укрпромбанк, який колись входив до переліку найбільших банків країни. У заставі в нього була мережа з майже 500 автозаправок під брендом ANP. Банк залучав депозити, а кредити видавав своїм АЗС. І після кризи ця схема перестала працювати. 

Читайте також: Справа Коломойського може відкрити ящик Пандори топкорупції в Україні

Група "Приват" викликалася рятувати Укрпромбанк іще наприкінці 2008-го. На ринку ширилися чутки, що Приват готовий викласти 500 млн доларів за збанкрутілий банк. Перший заступник голови правління Приватбанку Тимур Новіков приїхав до Укрпрому з командою, щоби провести аудит установи. Але побачене їх не зацікавило. У підсумку у 2009 році активи банкрута дісталися Дельта Банку Миколи Лагуна, і вже він продав мережу ANP групі "Приват" за 200 млн доларів. Так Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов розширили свою нафтову імперію.

Але пазл був би неповним без контролю над нафтопроводами, які женуть державну нафту з "Укрнафти" та імпортну – з танкерів із Одеського порту – на Кременчуцький НПЗ. Системою магістральних нафтопроводів – другою за величиною в Європі – керувала державна компанія "Укртранснафта". Уряд Юлії Тимошенко підтримав призначення приватівського менеджера Олександра Лазорка головою "Укртранснафти". Наближалися президентські вибори, і канал "1+1" Ігоря Коломойського міг допомогти голові Кабміну в передвиборних перегонах.

Також за дорученням Юлії Тимошенко Кабмін підписав угоду з міноритарними акціонерами "Укрнафти", відповідно до якої вони делегували до наглядової ради п’ять представників і пропонували кандидатів на посаду керівника компанії. Якщо держава спробує змінити керівників, то нестиме відповідальність за порушення угоди в Лондонському суді. Пізніше ця домовленість дозволила міноритаріям судитися з Україною і в Стокгольмі, і в Лондоні.

* * *

У 2011-му, через чотири роки після отримання групою "Приват" контролю над Кременчуцьким нафтопереробним заводом, бельгійський інвестиційний банкір Пітер Ванхеке був призначений керуючим "Укрнафтою". Утім, в Україні він був знаний не як бельгієць, а як колишній генеральний директор компанії "Ренесанс Капітал Україна", якою керував від 2008 до 2011 року, – "доньки" російської інвестиційної компанії "Ренесанс Капітал". Київські цинічні експерти солідаризувалися в думці, що його призначення було пролобійовано групою "Приват". Ванхеке гаряче заперечував ці звинувачення: "Я тут тому, що маю завдання. Я тут не для того, аби бути чиїмось пішаком". 

Ванхеке, фахівець щодо ринків, які розвиваються, зробив дивну кар’єру на новій посаді, не маючи досвіду роботи в галузі енергетики. Штаб-квартира "Укрнафти" значно більше скидалася на радянське міністерство, ніж на компанію з 4 млрд доларів ринкової капіталізації. У головному офісі не було навіть ресепшену, ця компанія з дев’ятнадцятьма тисячами службовців не мала англомовної версії сайту.

Багато з того, що стосувалося Ванхеке, було дивним. Його манера говорити про себе в третій особі, повторювані відсилання й порівняння з марафоном, хоча сам він був, м’яко кажучи, не атлетичної статури. Лише потім стало ясно, що до чого. Насправді Ванхеке був не більше ніж піар-менеджером державної компанії, і ця його поява стала одним із небагатьох візитів до головного офісу "Укрнафти" протягом п’яти років перебування на посаді.

Читайте також: Чому суд над Коломойським має бути в США

Призначення Ванхеке керуючим "Укрнафти" дозволило Привату й надалі впливати на нафтовидобувну компанію через інших співробітників. Це зміцнило контроль групи "Приват" над нафтовим бізнесом України, прокладаючи шлях до створення вертикально інтегрованої компанії на нафтовому ринку.

Справи бельгійського інвестбанкіра Ванхеке суперечили його словам. Відповідно до таємної угоди, яка відкрилася після Революції гідності в Україні, уже в 2015 році, Ванхеке погодився на отримання мільйонів доларів як додаткову компенсацію від приватівських акціонерів "Укрнафти" в обмін на управління компанією в їхніх інтересах. Він навіть погодився на те, щоби на час його відсутності в Києві його місце посідав заступник голови, призначений групою "Приват". Невдовзі після цього він залишив Київ і впродовж решти п’яти років, формально перебуваючи біля штурвала "Укрнафти", практично не з’являвся в Україні, крім щорічних зборів членів правління.

Група "Приват" тепер контролювала численні операції в Україні, починаючи з видобутку й транспортування нафти ("Укрнафта" і "Укртранснафта") і закінчуючи переробкою та роздрібною торгівлею (Кременчуцький НПЗ і найбільша в країні мережа АЗС).

Пітер Ванхеке говорив, що подібні вертикально інтегровані компанії працюють і в інших країнах. Наприклад, угорська Mol, польська Orlen чи австрійська OMV. Однак вертикальна інтеграція в нафтовому секторі України була особливою. У цій системі головна роль відводилася ПриватБанку.

* * *

Аналітик Сергій Куюн побудував кар’єру, вивчаючи тіньові методи роботи групи "Приват" і випробовуючи їхній вплив на собі. У 2016 році, після аналізу схем групи "Приват" на нафтовому ринку, пов’язаних із рухом сотень мільйонів доларів, він дізнався, що суд змінив власника торговельної марки й сайту OilNews. Цей бренд Сергій Куюн вибудовував роками, і тепер він був знищений одним розчерком пера.

Але це не зупинило Куюна, і він продовжив критикувати роботу групи "Приват" у нафтовому секторі під новим брендом – Enkorr. 

Починаючи від 2010–2011 років, група "Приват", каже Сергій Куюн, об’єднала "Укрнафту", "Укртранснафту" і Кременчуцький нафтопереробний завод в один виробничий ланцюжок. Залишаючись у тіні, приватівці використовували нафту "Укрнафти", транспорт "Укртранснафти" і завод "Укртатнафти" для непрозорого виробництва нафтопродуктів. Продукцію продавали через підставні компанії, які постійно змінювалися. Використовуючи цю схему, стверджує Куюн, група "Приват" могла продавати пальне на внутрішньому ринку за значно нижчими цінами, ніж конкуренти, і нижчими, ніж імпортери. Нафтовий бізнес Привату базується на експлуатації державних або частково державних компаній на нестійкій правовій основі, тому приватівці не мали стимулів інвестувати в ці компанії. "Бізнес міг накритися в будь-який час", – говорить Куюн.

Читайте також: Рефлексії про російського і українського олігархів

Як підрахували аналітики аналітичного центру DiXi Group, на 2015 рік група "Приват" керувала півтори тисячами заправних станцій по Україні за посередництва регіональних брендів. Пальне на цих заправках було на дві-три гривні дешевше, ніж у конкурентів, завдяки зв’язку з "Укрнафтою".

Обіг бізнесу в 2016-му складав 1,5–2 млрд доларів, говорить Сергій Куюн. Глава DiXi Group Роман Ніцович оцінює його в 1 млрд. Глава аналітичного відділу інвесткомпанії Concorde Capital Олексій Паращій називає цифру 0,65 млрд доларів.

Депутат Верховної Ради Вікторія Войціцька, яка є племінницею шановного українського економіста Олександра Пасхавера, також належить до критиків бізнес-підходів групи "Приват". Колись вона працювала фінансовим директором нафтогазовидобувних компаній. До Привату вона має претензію у зв’язку з ухиленням групи від оподаткування під час торгівлі пальним.

"Кількість нафтопродуктів, проданих групою "Приват", перевищує офіційно задеклароване виробництво Кременчуцького нафтопереробного заводу. А отже, значна частина виробництва Кременчуцького нафтопереробного заводу залишається офіційно не задекларованою", – відзначає Войціцька.

Вікторія склала список підставних компаній, асоційованих із паливними операціями групи "Приват", за 2014 і 2015 роки. Кожен – на п’ять сторінок формату А4. Порівнюючи два списки, вона дійшла висновку, що чотири п’ятих компаній не збігаються.

"Ось як це працює, – пояснює Сергій Куюн. – Є мережа на півтори тисячі заправок, якими керують близько п’ятдесяти фірм. Кожні півроку ці п’ятдесят компаній змінюються: одні щезають, на їхньому місці з’являються нові. За ці шість місяців у компаній накопичуються податкові боги. Перш ніж державний апарат може щось зробити, компанії випаровуються, але сам паливний бізнес залишається недоторканим".

Разом із тим тимчасові компанії є каналом для виводу з ПриватБанку мільярдів доларів. Аналіз кредитів, виданих банком у січні 2014 року й у липні 2016-го (дані є в розпорядженні авторів), показує, що близько половини були надані фірмам, утягненим у нафтову схему.

Компанії, які Вікторія Войціцька називала операторами паливного бізнесу групи "Приват" у 2014 році, заборгували ПриватБанку запаморочливу суму у 28,5 млрд гривень – відповідно до боргової книжки банку за січень 2014-го. У липні 2016-го – картина подібна, однак компанії вже інші.

П’ять із шести найбільших позичальників ПриватБанку в липні 2016 року (у гривнях): "Мигора" (2,3 млрд), "Нафтаенерджі" (2,1 млрд), Oilstream (1,9 млрд), Zebrina (1,85 млрд) і "Пальміра трейдинг" (1,8 млрд), – були керуючими заправних станцій. Їхні позики в загальній сумі складали 9,95 млрд. Ці фірми були зареєстровані в 2015 році в Харкові зі статутним капіталом 1000 гривень кожна. Очевидно, що це фіктивні фірми. Усі вони були пізніше ліквідовані. Наприклад, "Нафтаенерджі" керувала сімдесятьма автозаправними станціями.

"Ці фірми беруть кредит у банку й використовують гроші для купівлі нафтопродуктів на Кременчуцькому нафтопереробному заводі", – пояснив Сергій Куюн.

Через те, що ПриватБанк відігравав роль фінансового центру для паливних операцій, цей бізнес міг залишатися поза контролем податкових органів. Є підстави вважати, що компанії самоліквідовувалися, а податкові борги списувалися.

Зібрані свідоцтва й матеріали дозволяють припустити, що найбільшими корпоративними позичальниками ПриватБанку в липні 2016 року були не просто підставні компанії, а компанії, що функціонують у межах тіньових схем з продажу пального, створені для того, щоби мінімізувати сплату податків.

"У самому ПриватБанку було близько п’ятисот службовців, які керували цією операцією. Тож це не було секретом, про це всі знали", – говорить співробітник банку. Навряд чи про ці схеми знали всі, все-таки в банку працювало понад двадцять тисяч людей. Але справді багато хто знав.

Масштабна тіньова нафтова схема була частиною більшої системи "циклічного перекредитування" Приватбанку, розповідає один із аналітиків детективного агентства Kroll (на замовлення Нацбанку України детективи вивчали рух коштів у ПриватБанку напередодні націоналізації, - ред.). Під "циклічним перекредитуванням" співробітник Kroll має на увазі систему, коли старі позики однієї групи компаній погашаються позиками "нового покоління" підставних компаній і так далі. 

Таким чином, гроші постійно працювали в нафтовому бізнесі групи "Приват": вона не лише викачувала пальне з українських надр – вона водночас викачувала мільярди з ПриватБанку.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Яніцький, журналіст, директор з розвитку сайту espreso.tv

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів