Знищити Мордор. Що треба робити, якщо ти в тимчасовій окупації

- аКоли ейфорія перших перемог ЗСУ над ватагами орди дещо згасла — можна чітко сказати, де є наші слабкі і сильні сторони. Київ встояв і навряд чи буде окупований за будь-яких розкладів. Жертвами терору і руйнувань стали ще недавно квітучі Буча, Ірпінь, Ворзель і Гостомель. Їх морять обстрілами, голодом і холодом.

На бомбардування і обстріли столиці у орків не буде ані сил, ані змоги, ані ресурсів. Тут чи не вперше треба подякувати усім київським мерам за те, що роздули Київ до неоковирних розмірів.

Росія несе шалені втрати на сумському і харківському напрямках. Уже реальністю є жарт про те, що друга армія світу хотіла взяли Вашингтон, а обламалась на першому прикордонному селі. Місцеві територіальні оборони хвацько катаються на трофейних машинках і по суті чи не вперше ставлять під сумнів — а чи така сильна російська армія, як її показували на щорічних парадах до 9 Травня.

Найскладнішим напрямком на даний час є південний — по-перше, путінським оркам дуже легко підтягнути техніку і людське м’ясо із окупованого Криму. По-друге, відносно легка тимчасова окупація стала можливою через панування на Херсонщині і Запоріжжі проросійських настроїв та постійного голосування за ОПЗЖ і потенційних зрадників. Прикметно, що мелітопольський ватник і любитель Лукашенка Євгеній Шевченко нині палець об палець не вдарив аби якось допомогти рідному місту Мелітополю — морально, гуманітарними коридорами та закликами до Білорусі та Росії забрати свої війська із тіла України. Як останнього боягуза його спіймали на українсько-польському кордоні. Бо одна справа закликати "рускій мір" на танках в Україну, інша — перечекати його в натівській державі.

Власне, південний напрямок, а ще Маріуполь, а ще ситуація з Ворзелем, Ірпенем, Бучею і низкою суміжних сіл свідчить про те, як далі будуть діяти рашисти. Навіть на південному напрямку, де у них є відносні успіхи — у Росії немає ні людей, ні ресурсів, ані планів, що робити з новими територіями. Для того, щоб настрахати херсонців, російські окупанти спочатку випустили давно забутого регіоналівського вишкребка Олексія Журавка. Далі намагалися створити картинку, як голодні херсонці ідуть за гуманітарною допомогою і прославляють Росію — але все було зірвано масштабними проукраїнськими мітингами у низці містечок. А далі запустили колишню прокурорку Криму Наталю Поклонську, яка спільно із Росгвардією приїхала із пакетами на Херсонщину.

Правда, і тут окупантів чекало “молоко”. Не ідуть міста тимчасово окупованого Півдня до рук, як би ти не хотів.

Саме сміливі патріотичні акції в Чаплинці, Новій Каховці, Мелітополі, Херсоні та Енергодарі гуртують і мотивують всю країну. Ми знаємо, в яких надзвичайно складних умовах наші люди відстоюють тут Україну і нашу незалежність. Брутальність російських військових, яких фактично кинули на самозабезпечення після провалу плану взяти Київ за два дні і поставити на чолі України Януковича/Бойка/Азарова/Мураєва — буквально вражає. Вони грабують фермерів, виносять магазини, відтискають автівки і тероризують місцеве населення. У перехопленнях від СБУ рашисти радісно звітують своїм дружинам про успішно викрадені шуби із норки і нові плазми. Це, власне, вся суть обіцяної “денацифікації” — пограбувати і побільше вбити. Саме за цим до нас приїхали численні вагнерівці і кадирівці — залякувати і кошмарити. Щоби політичне керівництво пішло на угоду з Дияволом, а численні мирні громадяни із Вінниччини і Тернопільщини, які перебувають у безпеці — теж кидали все і бігли шукати долі біженця.

Навіть на найскладніших відтинках фронту — у Маріуполі, Харкові, у Росії нема ресурсів для утримання захоплених територій. Вони навіть прапор України не міняють на огидний аквафреш. Головна відмінність від 2014-го — у рашистів немає людей, яким можна було би довірити владу. Бо ж у тому самому Сімферополі чи Донецьку після окупації колаборанти штовхалися у черзі за право стати “народними мерами. Якщо нині такі з’являться в тимчасово окупованих ОТГ — люди їх просто розірвуть. Саме так реформа децентралізації проходить надзвичайно складне випробування війною — і я скажу, дякую тобі, Боже, що її встигли запустити між двома хвилями російської окупації.

Третє. Фінансові ресурси Росії для окупації України тануть щодня, як березневі сніги. Обвал рубля і скочування Росії в повільні часи лаптєстану — добре. Але злі, голодні і дезорієнтовані опором українців рашисти застосовують тактику насилля і залякування. Улюблений прийом — “силовий периметр” — коли навколо двох стратегічних підприємств ЧАЕС та Запорізької АЕС окупанти розставили свою бронетехніку і сотні військових РФ. Але при цьому атомні станції лишаються із українським менеджментом і, спасибі тобі, Господи, - правильні кнопки натискають українські спеціалісти, а не неуки із Сибіру.

Це — гібридна окупація, мета якої - зупинити Україну не лише військовим шляхом, а й економічно. Росія повільно і тихо конає від американських та європейських санкцій, але, навіть відчуваючи свій недалекий кінець, намагається задушити нас і затягти до себе в труну.

Нам треба бути готовим, що це війна не на тиждень, не місяць, а на виснаження. Виграє лише один — і якщо ви не хочете розбігтися по світах як люди другого сорту, які за щастя матимуть роботу прибиральниці у французькому бістро чи покоївки в Словаччині — готуйтесь до марафону.

У Росії справді скоро закінчаться ресурси, але у них ніколи не було такого важливого фактору, як права людини. І тому численні голодні орки, у яких і не було можливості купити собі айфон, скористатись здобутками західної цивілізації, прийдуть за ресурсами до нас. Бо ж “тварь я дрожащая или право имею"? Росія може розвалюватися місяцями, а права людини українців через бомбардування російською авіацією мирних міст порушуються щогодини. Орки вбивають нашу економіку на злеті — і тому велике прохання до всіх, хто перебуває в тилу і має змогу спокійно працювати — не тікайте за кордон, не складайте руки, не ховайтесь по підвалах. Захід нам винен і дасть гроші на відбудову. Але кілька місяців активної фази війни ми маємо витримати і не дати ворогу задушити нас економічно. Буде наша локальна львівська, вінницька, закарпатська економіка — ми таки дотиснемо європейських бюрократів на обіцяний аналог “плану Маршала”.

А поки я дуже прошу наших людей під тимчасовою окупацією берегти себе. У окупантів уже провалився план переможного параду на Хрещатику. Але у них є ФСБ, яке уже стукає у квартири активних херсонців і мешканців Запорізької області з бажанням “поговорить по-мужcки”. Вони збирають інформацію про наших активістів, розробляють спецоперації, і так, треба бути готовим до спроб фізичного усунення найбільш яскравих символів опору. Вони вводять Росгвардію, яка приходить до активних і намагається їх арештувати як на Росії.

Тому перебудовуйте свою свідомість — ставайте підпільниками і партизанами. Будьте цинічними і жорстокими. Будьте мудрими.

Ми уже зламали росіянам їх картинку світу. Ми утерли ніс російським генералам та ідеологам, у чиїх хворих головах виникла ідея завоювати Україну. Так само зараз терплять фіаско видатні експерти “бебесе”, які давали нашій державі максимум 48 годин.

Такого життя, як воно було до 24 лютого, вже не буде ні в кого — що ви б не обрали. Битися на фронті чи податися у біженці. Працювати в тилу чи скористатися пропозиціями від умовної Канади та Ірландії перебратися до них назавжди. Це час відділення зерна від полови. І остаточне прийняття себе як українця. І вчіться боротися, бо рашисти самі не відступлять з України ніколи.

Для всіх, хто хоче достукатись до совісті російських “інтелектуалів”, хто зі сльозами на очах просить Путіна і росіян зупинити цю війну — є лиш один цікавий факт.

У Московській області невідомий підпалив військкомат за допомогою коктейлів Молотова, аби бодай якось зашкодити мобілізації для війни в Україні. За два тижні в 140-мільйонній країні всього одна людина наважилась на більш-менш радикальний крок. Їх більше цікавлять черги за картоплею фрі та каструлями. Їхнє велике горе — це неможливість поїхати до Парижу на 8 Березня.

Маємо перемогти у цьому марафоні. А потім ми самі із задоволенням подивимось, як рашисти перегризуть одне одного за пляшку бояришніка і половину растєгая. Іншого вибору у нас нема.