Подих терору в Україні

Вбивства Олега Калашникова та Олеся Бузини дають підстави передбачити, що проти України почався новий етап гібридної війни. За допомогою терору, який заохочується офіційними особами сусідньої держави. Зі зрозумілих причин офіційні особи не поспішають оголошувати про терористичний акт, і справа не у опозиційних нинішній владі поглядах загиблих. Протидіяти терору надзвичайно важко навіть країні, на сході якої протягом року триває антитерористична операція. Причина проста – терористи мають достатньо можливостей для завдання чутливих ударів. Це доводить, на щастя, не український, а світовий досвід.

В зоні АТО такого роду диверсійні акти неодноразово мали місце. Протидіяти терористичній загрозі можливо лише шляхом мобілізації суспільства (яка в Україні значною мірою відбулася) та підвищення ефективності дій правоохоронних органів. Практика протидії царського режиму терористичним атакам есерів та практика спеціальних служб в цілому полягає у насиченні власною агентурою терористичних організацій. Це дозволяє попередити масштабні терористичні заходи.

Проте існує серйозне побоювання, що гібридна війна у виконанні Росії буде втілена на цьому етапі за рахунок груп одноразових терористів. В такий спосіб під час Другої світової війни діяв абвер, засилаючи в радянський тил численні групи з колишніх військовослужбовців РСЧА та колаборантів.

Головне на сьогоднішній момент завдання Росії – дестабілізація ситуації в України. Здійснення терористичних дій у сучасних умовах отримує додаткове значення за допомогою інформаційних інструментів – чуток, припущень, нагнітання відчуття страху чи невпевненості у завтрашньому дні. Ще один вагомий інструмент – привертання уваги західних медіа та ЗМІ до неспроможності української влади забезпечувати громадський порядок на вулицях.

Враховуючи той факт, що тезу про Україну як failed state Росія просуває вже з добрий десяток років, а в ЄС спостерігається певна втома від українських проблем, успіх не виключений. На жаль, в такий спосіб державі, яка переживає найсерйознішу за роки незалежності кризу, можна завдати непоправної шкоди. І прив’язуватися до 8 чи 9 травня у даному випадку нема сенсу, куди більш актуальними виглядають рецепти протидії терористичній загрозі.

Головна проблема полягає в тому, що Україна вже не є частиною тоталітарної держави, але поки не стала демократією європейського зразка. Консолідація суспільства не навколо влади (влада змінюється – це аксіома), а навколо демократичних цінностей та ідеї існування та розвитку успішної України – от головна та асиметрична відповідь можливій анти терористичній загрозі. Чи буде українська влада спроможною продемонструвати ефективність та бути модератором цих процесів? На питання, яке виглядає риторичним, необхідно дати відповідь, від якої буде залежати подальша доля України.